патріотизм

“Ви чуєте? Це мій народ – як сіль,
Як хрест і плоть мого життя…”

Микола Вінграновський

 

Тече Дніпро між вічних берегів.
У золоті церков наш древній Київ.
Простори милі, серцю дорогі,
Як диво-книгу, вранці я відкрию…

Приспів:
Україна ще жива.
У віках їй жити.
Буйним квітом сад співа,
Половіє жито…
У колисці немовля
Сонячно радіє.
Рідна батьківська земля
Знову молодіє.

Аж ген поля - зелені рушники
І чистота небесної блакиті.
Історії нетлінні сторінки
І зоряні такі чудові миті…

Тече Дніпро між вічних берегів.
У золоті церков наш древній Київ.
Простори милі, серцю дорогі,
Як диво-книгу, вранці я відкрию…

Приспів:
Україна ще жива.
У віках їй жити.
Буйним квітом сад співа,
Половіє жито…
У колисці немовля
Сонячно радіє.
Рідна батьківська земля
Знову молодіє.

Аж ген поля - зелені рушники
І чистота небесної блакиті.
Історії нетлінні сторінки
І зоряні такі чудові миті…

ПУБЛІЦИСТИКА

Вище голову, брате

Розгулялась бандитська “малина”,
Кримінальна донецька шпана.
У заручниках вся Україна
В пахана.

Верховодить злодійська еліта,
Захопивши при владі пости.
Під недремним прицілом бандита
Я і ти.

Чом у тебе опущені плечі,
Сіромахо, товаришу мій?
Нас ведуть, мов отару овечу
На забій.

Чом тремтиш, як осінній листочок
Під вітриськом холодним і злим?
Винувато потуплюєш очі
Перед ким?!

Це тобі він служити повинен,

За радянських часів мені, як журналістові, випадало на різних зібраннях, конференціях, мітингах слухати високих керівних товаришів. Як правило, свої доповіді і промови вони читали із заздалегідь написаних текстів і обов’язково на російській мові. Вона була мовою влади. Дивні метаморфози відбувалися з людьми. Ледве було когось висунуть на бодай мізерну керівну посаду, як він тут же забував рідну мову, виступаючи з трибуни перед земляками. Перехід на мову влади мав підкреслювати зверхність над іншими, уявну значимість у суспільстві.

Акварелі надвечір’я

Тихий вечір, даль бузкова,
в небі хмарки, мов фіранки,
засина самотній човен
під зіркову колисанку.

Причаїлися на схилах
білі хатки, мов ті чайки.
Ніби ось розправлять крила
і полинуть в небо зграйки.

Сохне невід на паліччі,
звабно пахне медом липа.
Молодик трепоче в сітці,
мов блискуча срібна риба...

Аргумент

Із вуст твоїх образливі слова
шмагають бідну душу батогами.

Не треба руйнувати Україну!

Не треба нищити її свободу!

Вона у нас одна-єдина,

Як серце рідного народу.

 

Є в України мова солов’їна,

Багатство є – земля родюча.

Так захистімо Батьківщину,

Нехай війна її не мучить.

 

Молітесь, люди, вас благаю –

За тих, хто піде в бій за Неньку.

Нас Мати Божа захищає,

Нехай пощезнуть воріженьки.

 

Не треба руйнувати Україну!

Не треба нищити її свободу!

Бо кожен з нас – її дитина,

СЕЛО МОЄ РІДНЕ

Глибокий колодязь

Під велетенським куполом блакитного неба розпростерся мальовничими килимами-самобранками наш південний рівнинний степ.
Уранці, коли під промінням молодого світила виблискують бурштином і ряхтять золотими лелітками роси, коли вдихається на повні груди настояне на хлібних злаках і чебрецях повітря, постають міражами далекі степові села.