повстанський рух

Перший період.

Наприкінці червня 1919 р. Добровольча армія перейшла в наступ на Катеринославській ділянці фронту і ледь не оточили на захід від Катеринослава основні сили 14-ї армії.

27 червня Махно перемістився з Кичкаса на 6 верст південніше від с. Хортиці, де зустрівся з А.Калашниковим. Відмовившись від об'єднання всіх махновських сил, він зобов'язав останнього не виводити махновські частини зі складу 14-ї армії, відступати з нею до Херсонської губернії, на ділянку Новоукраїнка - Добровеличківка - Пісчаний Брід - Глодоси - Хмелеве.

В основі концепції бойових дій повстанської армії був покладений маневр, маневр людськими ресурсами і маневр вогневими засобами.

Величезна кількість тачанок в війська дозволяла махновцям швидко пересуватися як на марші (проходячи по 100 верст за добу) так і на полі бою, концентруючи війська на вирішальних напрямках. До того ж озброєна станковими кулеметами (грузною зброєю тих часів) тачанка дозволяла маневрувати вогневими засобами, знову ж таки використовуючи величезну кількість кулеметів в місці основного наступу.

У вересні 1920 р. стратегічна обстановка на Південно-Західному фронті в Україні змінилася. Після поразки під Варшавою Червона Армія з величезними втратами відступила з західної України. Врангелівські війська в середині вересня розгорнули наступ з Таврії, зайняли Синельникове, Славгород, Олександрівськ, загрожували Катеринославу і Донецькому басейну.

Не дивлячись на активну участь махновців у Кримській операції проти Збройних Сил Півдня Росії, 15 листопада М.Фрунзе видав наказ по арміях фронту: "У зв'язку з ліквідацією Врангеля необхідно в найкоротший термін очистити територію України від бандитських зграй".

Ранком 26 листопада почалися широкомасштабні бойові дії проти Гуляйпільского гарнізону махновців, що нараховував 3 тис. піхотинців і 1000 кавалеристів.

На підставі вищевикладеного можна підготувати наступні висновки:

Питання формування та діяльності селянських повстанського руху на Півдні України протягом 1918-1921 років є не надто дослідженим в українській історіографії, а особливо його локальні аспекти, пов'язані з діяльністю як окремих повстанських загонів, так і діяльністю таких політичних утворень як "повстанські республіки".

Сучасний етап розвитку суспільного життя України характеризується значним інтересом співвітчизників до її історії. Цей інтерес зумовлений тим, що кожна свідома людина намагається об'єктивніше зрозуміти минуле і за можливості, передбачити майбутнє. Звернення до минулого дає можливість визначити вірні орієнтири в житті та ефективні методи розв'язання назрілих проблем. Пізнання минулого, які розкриття та осмислення "білих плям" в українській історії, відбувається одночасно з новим розумінням місця, ролі і завдань історичної науки в суспільстві, висвітлення їх актуальних проблем.

Повстанський рух селян на Півдні України вписав своєрідну сторінку в історії нашої Батьківщини. Він увібрав у собі головні протиріччя, характерні для такого складного суспільного явища як національно-визвольна боротьба 1917-1921 років.

Об'єктом дослідження даної роботи є селянський повстанський рух на півдні України у період 1918-1921 років та їх напрями.

Опубліковані джерела

1. Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне: В 3 т. - Москва - Ленинград, 1933. - Т.3. - С.204.; Т.4. - С.51.

2. Аршинов П. История махновского движения. - Запорожье, 1995. - 240 с.

3. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. - Киев: РВЦ "Проза", 1993. - 592 с.

4. Будённый С.М. Пройдённый путь. Книга первая. - М.: Воениздат, 1958. - 448 с.

5. Гражданская война на Украине. Сборник документов и материалов: в 3 т. - Киев, 1967. - Т.2. - 457 с.