Україна

Печатки печалей

У руці томагавк зі слюди,

А загата – вігвам ірокезів.

І пахтять кізяком, наче «дезік»,

По дитинству потьоки руді.

Солов’я передвиборні тези

Хлорофіл обіцяють в сади,

Все вертаю на круги води

На терези, мов совість, тверезі.

У солодкий казковий полон

До тепла у саманній оселі,

Де забілені кола на стелі,

Мов печатки печатей долонь.

В’ється мамина пісня куделю

Між таїн удовиних безсонь.

Приглядаючись до діяльності священнослужителів Українсько-Білоруської Православної Церкви у Польщі, навіть нехотячи, мусимо помітити певні аномалії, недоречності і дивацтва, яких трудно погодити зі здоровим глуздом. Відомо всім, що православна церква в Польщі обслуговує українське і білоруське населення. Чому ж тоді її переіменовано на т. зв. «Польскі Косцюл Православни». Це ж примітивний спосіб (розрахований на обмежений натовп) показати стежку до прискореної полонізації. Постає питання: чому ж політичну концепцію винародовлення національних меншин має здійснювати якраз церква?

Слава Україні

(Акровірш)

* * *

І знову брат іде на брата…

І знов побита сином мати.

Хіба так можна, лютий кате,

Мою Вітчизну убивати?

Ми не живем, а виживаєм,

Коли в кишені дві копійки.

А нам назвуть це пекло раєм,

Зголосять мир – і знов до бійки!

Ворожа куля та проклята

Цілує груди. Що ж сказати?

Буває, смерть – лиха розплата,

Буває, смерть готує «влада».

Та краще кожен день, мій брате,

За тебе жити й помирати,

Лице стражданнями умити…

Братерську кров лиш не пролити.