Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Лиховид. Політичний компас виборця
Бериславщина: рік 1905
Леонід Куліш. Зізнання
З Україною в серці
Микола Братан. Поет-земляк Євген Фомін
Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Немченко І.В. Від зими до осені // Немченко І.В. Шлях на Снігурівку: Вірші. Драматичні поеми. — Київ-Херсон: Просвіта, 2014. — С. 49-57. — Зміст: “Бринять на протязі сніжинки...”; “Ой, схрестилися шаблі морозів...”; Романс білого парку; Снігурі; Зимовий танок; “Коли Снігурівкою йде зимобор...”; Зима виходить із світлиці...”; Завеснилося; Таїна дива; “Соняхова пісня стелиться за вікнами...”; “З якого зернятка зросла...”; “Тремтячолисте літо ще спить у жайворинні...”; “М’яко ступлю я...”; На черешні; “Кленове листя шукає неба...”; Спека; “Вересневопахучий день...”; “Прозорий дощ прийшов зовсім незвано...”; Молдавський ескіз; “На серці терпко. Осінь-половчанка...”; “Знов простягнеться віття вербове...”; “Від весни до осені...”; “Вже споминів леткі сніги...”.
Від зими до осені

* * *

Бринять на протязі сніжинки,
Відкрито двері в зимній світ.
Спинилась, як мрійлива жінка,
Тендітна вишня край воріт.
Вступає зимонька у сіни,
На ній розкішний капелюш:
— Поглянь, господарю, з хатини!
Яка краса цвіте довкруж!




* * *

Ой, схрестилися шаблі морозів,
Зачарованих, зимо, тобою.
Та не впав ні один у знемозі
Від козацького герцю-двобою.
Од ударів кололося небо,
І дерева од болю тріщали,
Горобина палала груднево,
Сорочки воякам заливала.
Ти прийшла із опалого листя,
Біла дівчина з гордої сталі,
Усміхнулась морозам огнисто,
Обпекла — і полинула далі.
Ой, не смійся, байдужая панно,
Краще звийся з морозами в танці.
Що ти скажеш, як панна весняна
Переманить у тебе коханців?




Романс білого парку


Яка засніженість! Яка сніжиста ніжність
Так лагідно вітає лагодою віт.
Крижано крижні крякали на тижні,
Почувши осені прощання-заповіт.
Яке затишшя! Вітерець не дише...
Лише сніжинок сніжний реверанс.
Солодке соло сонно теше тиша,
Снує самотньо срібний свій романс.




Снігурі


Снігурі — це родичі жар-птиці,
Тільки з казки іншої вони.
Казка та cніжинками іскриться
Крізь мої дитячі дивосни.

Але ті сніжинки не колючі —
Теплі, наче з маминих долонь.
Ось вони вже посріблили кручі,
І гаї, і сонну оболонь.

Біло-біло стало вколо мене.
Лиш червоні плями снігурів
Пропікають сни мої вогненні,
Капаючи кров’ю на зорі.






Зимовий танок


Ой засипало-засніжило садочок.
Чий це там посіяно слідочок.
Може, це який лихий вовчисько
Аж попід хати зайшов так близько?
Може, тут рудесенька лисичка
Мріяла про півника всю нічку?
Ні! Це зайчик прибігав поїсти —
Виноградної лози усмак погризти.
Як наївся — мабуть, оп’янів —
Танцював у місячнім огні.




* * *

Коли Снігурівкою йде зимобор,
То, певно, весна вже в дорозі.
Зелене їй світло ввімкне семафор
У щирій надії й тривозі.
Бо лютень — це крутень. Він — криводоріг.
Ще може завести в халепу.
Ще будуть кусючі морози, і сніг,
І вітер із зимного степу.
Та це не бешкети-пустота,
А лютого звична робота.
Неначе той зодчий, він зводить мости
Між січнем та березнем гожим.
Коли він покличе, то треба іти,
Хоч бути із ним насторожі.




* * *

Зима виходить із світлиці
І легкий смуток залиша:
— Нагостювалась молодиця,
Пора додому вирушать...
Вона сплакнула наостанок,
І наші очі ще в журбі,
А вже весна зійшла на ґанок,
Несе нам квіти голубі.
І жаль, буває, серце вколе,
Бо так влаштовано, мабуть,
Що зимонька й весна ніколи
Не зможуть подругами буть.




Завеснилося


Яворина зеленокрилами
Колихає малят-вітренят.
На довкілля очима несмілими
Задивилося ромашеня.
А калинонька марить казкою.
Пелюстки... Мов сніги, вони:
Сипляться зимовою ласкою
У звабі і згубі весни




Таїна дива


Від сонця палкого весна захмеліла,
І любиться з небом блакитна ріка.
Про перше кохання шепоче невміло
Струмка течія гомінка.

І кожна пелюстка, і кожна травина
Бентежиться дивним-незнаним чуттям.
На ватрі любові згора кожна днина —
В тім вічна загадка буття.





* * *

Соняхова пісня стелиться за вікнами,
Задзвенить бджолино — погука в поля.
Скільки б не дивились — все ніяк не звикнемо
До краси твоєї, матінко-земля.
Соняхова стежка, де і пил, мов золото,
І співуче диво — жайвір угорі...
Це не відібрати і не приневолити,
Як не пригасити полум’я зорі.




* * *

З якого зернятка зросла,
Ти, земле велецвітна?
Із материнського тепла?
Із сонячного світла?
Ти усміхнулася мені
У пісні колисковій,
У серця збудженій струні,
У першім ріднім слові.
З тобою радощі й жалі
Щодня, як хліб, ділити
І полишати добрий слід —
Найліпше щастя в світі.




* * *

Тремтячолисте літо ще спить у жайворинні,
Червневого покою напившися до дна,
І заспані ромашки в імлі біляво-синій
До ніг мені схиляють голівоньки звільна.
Ось там, де подорожник вартує ранню тишу,
За хвилю, як вітрило, автобус пропливе.
Залишиться в тумані куточок найрідніший,
Де пісню проспівало дитинство степове.




* * *

М’яко ступлю я
услід за ніччю
І домалюю
твоє обличчя:
Принада літа
в очах прогляне
І цілим світом
для мене стане.




На черешні


День промінно ласкавить черешню
І збирає перлини роси.
В листі чуємо пісню давнешню,
Призабуті напівголоси...
Черешневі здіймалися крила,
Осягали червневу блакить.
Ти руками до них прикипіла:
— Як це можна без мене злетіть? —
І летіла язичницька Мавка
Понад хату, город і садок.
І всміхалася дневі чорнявка
У сузір’ї зірок-ягідок.
Хто ж був я? Чи Лукаш? Перелесник?
В мрійнім світі я місця не мав:
Ти скоряла ясне піднебесся,
Ну, а я... я драбину тримав.





* * *


Кленове листя шукає неба
І знову горнеться до землі.
Воно жадає блакиті неба,
Воно бажає тепла землі.
Кленовим листям тягнусь до тебе
І забуваю гіркі жалі.
І чує небо пісні про тебе,
Земля ховає мої жалі.




Спека

Повзуть вужами лісосмуги
До прохолодної води.
То марево, назвавшись другом,
Зове їх аж до виднокруга,
А потім плутає сліди.
Чи вітер, а чи крильми птах
Махнув над полем розімліло.
Гаряча хвиля золота
Розпінила важкі жита,
Добірні зерна опалила.
Спинила свій палючий плин
У стернях. Ніби задрімала...
Та й курявою навздогін
Ген за колесами машин
Та за комбайнами помчала.




* * *


Вересневопахучий день
Витанцьовує по дорозі,
На весілля склика людей,
А в самого очі серйозні.
Він достиг на хмільних устах,
І зірвали його сьогодні,
В нього в серці співочий птах,
А долоні такі холодні.
І відчувши солодкий щем,
Як на сонці лоза пополудні,
Виноградовим став кущем,
Простягнув стиглі ґрона людям.





* * *


Ліні Прохоровій

Прозорий дощ прийшов зовсім незвано,
І ніяково стало та незвично,
Так, ніби вже це відчуття бувало.
Цей настрій. Невловимо-таємничий.
Краплини шурхотять, мов кошенята,
Що граються із пожовтілим листом:
Журливі крапельки, грайливі крапленята,
Од вас на серці ніжно й променисто.





Молдавський ескіз


Вересень бродить Кодрами,
Зриває достиглі жолуді.
І сонячною ковдрою
Його огортає полудень.
А листя шорстке й обвітрене
Волосся йому обсипа.
Заснув на хвилинку — не витримав...
Проснувся — у рідних степах.




* * *

На серці терпко. Осінь-половчанка
Сухі тернини суму розгубила.
Туманом помережані світанки
Жар-птицям сонця натомили крила.




* * *

Знов простягнеться віття вербове
І розкаже про давню любов,
Усміхнеться до степу ранково
Щедре сонце з осінніх дібров.
І тебе у цю днину пригорне,
Наче сина, таврійський наш край.
Ти помітиш: це день неповторний,
Кожну рису його пам’ятай.
І хмарки понад обрієм стануть
І присплять твої смутки-жалі,
А квітки одинокі поглянуть
Просто в душу, як очі землі.




* * *

Від весни до осені,
Від зими до літа
Всі ми долю просимо
Щастям нас зігріти.
А йдемо дорогами
Серед велелюддя, —
Молимося Богу ми,
Щоб звільнив від бруду,
Від чуття злостивого,
Духової ліні,
Вчинку нечестивого,
Ницого стремління.
І вчимося досвіду,
Як на світі жити,
У весни та осені,
У зими і літа.





* * *

Вже споминів леткі сніги
На скроні випадають круто.
Чим далі юні береги,
Тим більша завірюха крутить.
Спадають спогади сумні,
Злітають вихором веселі,
Сплітаються, немов пісні,
В душі незатишній оселі.


Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,509 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)