Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Голос Батьківщини. Випуск 5
Ігор Проценко. Мої дороги
Микола Василенко. Уламки імперії
Микола Каляка. Збуджені альманахом “Степ”
Вишиванка. Число 4
Анатолій Анастасьєв.Осінній дисонанс
Замість автобіографії; Російській мові; Лакейський етикет; Україні

 

Іван Немченко

Замість автобіографії

Ще коли на світі не водились таргани та блохи, а людей уже було побільше, аніж трохи, на березі благословенної Івлі хтозна звідки взявся хутірець, що назвався Лиманець. Кажуть, його заснував якийсь козарлюга-поет, що слово "рима" вимовляв по-малечому: "лима".

Отож і я, знайшовшись у хутірській капусті й генетично успадкувавши модуляцію "лима", одразу усвідомив себе поетом та ще й козацького роду. І так я голосно "лимав", сидячи в капусті й чекаючи, щоб хтось мене знайшов, що нарешті мої татуньо й неня вирішили мене знайти. Капусти вродило надзвичайно багато і вся така лапата. Тож кілька днів тривали пошуки, аж поки я таки знайшовся! Цей епохальний день - 1 травня 1958 року.

Як тільки ото я народився, чи то пак знайшовся, всі довкола кинулись тягати мене за вуха. Щоб поскоріше підростав та батькам до помочі став. Особливо ж раділи мої братики й сестричка - тягли за вуха так, що аж над землею піднімали: підростай до неба - перекладем частку клопотів на тебе. Оскільки капуста була дуже зелена, то відразу стало ясно: я - українець і ніхто інший. Адже зелений колір, як відомо, утворюється від поєднання жовтої та блакитної барв, що символізують земне й небесне буття нашої нації.

А от як визначити було мою мікронаціональність, якщо город з капустою і сам хутірець Лиманець стояв на порубіжжі між двома областями як двома окремими світами - херсонським і миколаївським?! А посередині - широкий яр. Та й до свогодні той ярище ділить Лиманець на два села-хуторища: з одного боку - снігурівська просторінь, а з іншого - бериславська далечінь. Окрім того - татуньо родом з Херсона, а матуся з миколаївської сторони.

Знайшли вихід: помістили мене в колисці, підвішеній під гіллям здоровенного абрикосового дерева. Гойдають в один бік - Херсонщина усміхається, в протилежний - Миколаївщина озивається. І ждуть, на якій території мені по лобі цьопне зелена абрикосинка, отаким уже я й буду: або миколаєвцем, або херсонцем.

Та якраз прийшла якась бабця подивитися на знайденя, тобто на мене - і абрикосинка гарно цьопнула їй по голові. Бабця скривилась і так на мене поглянула, що захотілось заспівати "Чому я не сокіл, чому не літаю?" і спурхнути на вершечок дерева. Я ж натомість беркиць з колиски додолу - у густий зелений спориш, ніжно цілуючи землю-матінку.

А бабця знаюче прорекла:

- Ні, не буде з тебе єропланщика! І єгумена не вийде! Навіть єнерала з золотими погонами не получиться! От хіба що можеш стати єнеральним писарем...

Це пророцтво я добре запам'ятав та й став писарювати. Насамперед обписав усі капустячі вуха на городі іменами своїх батьків Василя та Галини, братиків Василька й Миколки, сестрички Тетянки, бабусь-прабабусь Євдокії, Оксани, Катерини, Анастасії... дідусів-прадідусів Федора, Івана, Дмитра, Митрофана...

Гляну в один бік - херсонська зоря усміхається, озирнуся назад - миколаївський степ перепелино озивається. Взяв та й записав своє прикордонне буття такою формулою:

Я народився під херсонською зорею
У миколаївському краї степовім.

Та й пішов собі писарювати далі. Писарюю й до сьогодення. А в перервах - хрестився, вчився, женився...

З початковою школою зазнайомився в миколаївському Лиманці, але витерпів лише чотири роки (1965-1969). Далі мене переманила середня школа в херсонському Лиманці (1969-1975), чомусь перейменованому на честь сталінського соратника й конкурента Кірова.

Потім вирушив підкоряти наукові вершини в Херсонському педінституті (1975-1979), але звідти підтюпцем побіг волонтером до армії і їв солдатську кашу на берегах Бугу та Інгулу в славному Миколаєві. А як тільки начальство обізвало мене дембелем, я від такої образи залишив армію і почав (чи точніше: продовжив) свою писарську одісею в Херсонському педінституті (з 1980 року й донині).

За цей час пообписував стільки тонн паперу, що працівники видавництв жахаються, коли стрінуть мене на порозі чи почують мій голос з телефонної рурки. Щоб пожаліти їхні нерви, став надсилати свої багатотонні нетлінки поштою й під псевдонімами - Іван Не, Іван Німчуган, Іван Дойч, Іван Олійник, Іван Івлянин, Ант Інгулецький, Антін Гулецький, Антінгул Ецький... А що? Спрацьовує!

Хто ж винен, що мені пишеться та пишеться, наче дощ із неба мов з відра ллється?! Хоча я таки знаю, хто винен... Ота бабця, що набажала мені єнерального писарства. Не інакше.

2007 р.

Іван Немченко - генеральний писар Херсонського куреня сатириків і гумористів. За сумісництвом член обласних правлінь "Просвіти", Конгресу української інтелігенції, Таврійської фундації (ОВУД), літ. консультант Літературної студії ім.Василя Вишиваного, доцент ХДУ, кандидат філологічних наук. Як почав друкуватися в 1982 році, то й зупинитися не може, опублікувавши кілька сотень літературних і наукових матеріалів в Україні та зарубіжжі.

 

Бібліографія:

Література рідного краю: Методичний посібник. - Херсон: ХДПІ; ХОІВВ, 1994. - 100 с. (У співавторстві з Г.Немченко).

Засніженість: Вірші. - Херсон: Ант, 1996. - 32 с.

Мамине сонечко: Вірші. - Херсон, 1996. - 16 с.

Тече Інгулець: Вірші. - Херсон: Ант, 1997. - 26 с.

Позакласна й позашкільна робота з літературного краєзнавства: Методичні рекомендації. - Херсон, 1998. - 38 с.

Казка про Чайку Дніпрову: Художні оповіді. - Херсон: Айлант, 1998. - 16 с.

Вежі духовності: Посібник з літератури української діаспори. - Херсон: Айлант, 2000. - 252 с. (У співавторстві з Г.Немченко).

Поезія Дніпрової Чайки: Монографія. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2002. - 130 с.

Літописання дива: Поезії. - Херсон: Айлант, 2003. - 48 с.

Акровірші весни: Поезії. - Херсон: Айлант, 2004. - 32 с.

Казки мого краю: Художні оповіді. - Херсон: Айлант, 2004. - 76 с.

Квітка України: Вірші. - К.-Херсон: Просвіта, 2005. - 135 с.

Вивчення творчості Яра Славутича в школах Херсонщини: Навчально-методичний посібник-хрестоматія. - К.-Херсон: Просвіта, 2005. - 91 с. (У співавторстві з Г.Немченко)

Корсунські світанки: Поезії. - К.-Херсон: Просвіта, 2007. - 111 с.

Світло надії: Драматична поема. - К.-Херсон: Просвіта, 2007. - 15 с.

Військова хитрість: Оповідання та казки. - К.-Херсон: Просвіта, 2007. -71 с.

 

 

Російській мові

…Москалю живу вказали мову
І привели його ід пушкінському слову
(П.Куліш, "Національний ідеал")
Разучите эту мову…
(В.Маяковський, "Долг Украине")

 

Ніжна мово, дзвінка і чудова!
Твої звуки живуть у мені -
Я люблю твоє пушкінське слово,
Та не слово зневаги й брехні.

Ти прийшла з угро-фінської пущі
І в дарунок взяла від Русі
На століття потомні-грядущі
Гарну назву і зерна-посів.

І зміцніла, й пішла крізь тумани
В невмирущому слові пісень.
І ніякі вітри-урагани
Не гасили твій сонячний день.

…Коли нотка граційного Фета
Нам дарує і радість і сум,
Ми дивуємось вмінню поета
Передати у мові красу.

У російському слові кохались
І Шевченко, й Куліш, і Франко -
Гранували те слово й плекали
Щирозлотним правдивим рядком.

Щедрий Гоголь, журливий Некрасов
З українського ґрунту зросли.
Ну а Чехов - Росії окраса?
Мережковський? Бурлюк? Все… "хахли"…

А коли Гумільов і Єсенін
Свої думи на плаху несли,
Вболівав край Дніпровий пісенний
За співців, що зазнали хули.

Не забути Волошина слово
І цвєтаєвські з серця пісні,
Дивоспіви Миколи Рубцова,
Що зорею осяяли ніч…

Ніжна мово, всевладна й безбідна,
Де згубила ти зерна тепла?
Чом ти стала для слабших сусідок
Уособленням кривди і зла?

Наче зашморг на шиї народу,
Що тебе ж піднімав до життя,
Ти висиш і вкраїнському роду
Пророкуєш ходу в небуття.

Ти дзвениш переможно-святково,
Бо тобі вже й біда - не біда.
Коли ж совість озветься раптово,
Ти про борг Україні згадай.

 

Лакейський етикет

Раби, підніжки, грязь Москви…
Т.Шевченко

Пан керівник себе у груди знову
Ударив: "Бережімо рідну мову!
Щоб слів чужинських я від вас не чув!
Кохайтесь в рідній мові досхочу!"
Та раптом він аж облизнувсь, немов щеня,
На задні лапки став, мов до зірок піднявсь,
І аж хребет зігнув. Від гідності - ні сліду.
"Ах, Анна Павловна, как радостно вас видеть!"
(Бо секретарка то була ще вищого цабе,
Яке державною не зна ні "ме", ні "бе").

 

Україні

Стоїш
Скиртою в полі
І бачиш:
Якась почвара
Тобі
Несе усмішку -
Запалений
Сірник.

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)