Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Експромти з посмішкою
Анатолій Суганяк. Атом любові
Микола Братан. Семенівське шосе
Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана
Алла Флікінштейн. Перша сотня
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Василь Вишиваний
Лицар української справи

 

Забуттю не підлягає

Анна Поліщук

Лицар української справи


Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…

Василь Вишиваний

 

У кожної людини "своя доля і свій шлях широкий". У когось він легкий і безтурботний, у когось - важкий і тернистий. Майже у всіх наших письменників, які, не шкодуючи своїх сил, боролись за Українське Слово та Національну Ідею, життєва стежка була досить складною, а часто закінчувалась трагічно. Не стала винятком доля Василя Вишиваного.

Народився він 10 лютого 1895 року в родині адмірала флоту Австро-Угорської імперії, герцога Карла Стефана та його дружини, доньки герцога Тосканського Марії-Терезії. Адмірал належав до могутнього та славетного роду Габсбургів, які правили Австрією з ХІІІ століття, сиділи на іспанському престолі, мали серед багатьох інших титул королів Галичини і Лодомерії та князів Буковини. І ніхто не міг тоді припустити, що внук імператора - Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген (справжнє ім'я Василя Вишиваного) стане українським поетом.

Освіту Василь Вишиваний здобув гарну, володів кількома європейськими мовами. До того ж, перебуваючи у Відні, у військовій академії, Вільгельм, як і інші майбутні офіцери, чималу увагу надавав вивченню мов народів, які на той час перебували під владою Австро-Угорської імперії. Щоправда української серед них не було. Та нашу мову він таки вивчив досконало і відразу закохався у неї. Першим учителем української мови для Василя Вишиваного був жовнір з його сотні, що вчив свого командира на народних піснях. Першою прочитаною поетом українською книгою була "Мала історія України" Михайла Грушевського (мається на увазі "Ілюстрована історія України-Руси"). Дуже захоплювався творами Т.Шевченка, Ю.Федьковича, І.Франка, В.Стефаника, Г.Хоткевича. Але все це було потім, а спочатку…

Спочатку він навіть не знав, що є така земля - Україна і такий народ як український. В автобіографії від 1919 року він зазначає, що з 12 літ жив у місті Живець у Західній Галичині. Саме тут він уперше почув про українців. "Поляки їх називали "русини" і говорили про них як про розбишак та бандитів". Та всі ці не дуже принадні вислови на адресу гуцулів викликали зовсім іншу реакцію у 14-літнього юнака. Вільгельм Габсбург вирішив на власні очі побачити цих людей, познайомитись з ними, з їхнім побутом. Він потай вирушив поїздом до Ворохти, де пробув кілька днів. Цей час майбутній поет провів в оселі заможного гуцула Доника-Шекерика, який навіть не здогадувався про високе походження свого гостя.

Після повернення додому (в Живець) у Вільгельма зародилась відраза до польської пихи, яка залишалася в нього на все життя. Перебуваючи серед українців, він не побачив там жодного головоріза, натомість зустрів щирих, добрих, гостинних, гордих і волелюбних людей, які радо і щиросердно його прийняли, не знаючи ким він є насправді. Як виявилось згодом - юний представник роду Габсбургів. Від того часу юна душа молодого Вільгельма, його ставлення до світу, коло захоплень радикально змінились. Додому повернувся зовсім іншою людиною…

Вільгельм закохався в українську мову і щиро прагнув її вивчити. Своєрідною практикою в опануванні нашої мови для юного австрійця прислужився принцип його батька: дати кожному з дітей якесь ремесло, а це відкривало можливість постійно спілкуватися з майстрами-гуцулами. Вільгельм обрав для себе бляхарство. Таке захоплення стало причиною конфлікту між юнаком та його ровесниками-поляками, які називали його не інакше як "русинським принцем". Та це не призвело до розриву з гуцулами.

По закінченні реальної школи у Відні (1912) та Військової академії імені Марії-Терези (1915) Вільгельм був призначений до 13-го уланського полку австро-угорської армії. Цей полк в основному складався з золочівських юнаків, що спонукало автора до серйозного вивчення української мови.

Вільгельм щиро дбав про всіх підлеглих. Був їм не лише командиром, але й другом, братом. Один із його хлопців привіз із відпустки вишивану сорочку, яку молодий герцог дуже уподобав і відтоді носив залюбки. Це й принесло нащадкові Габсбургів українське ім'я Василя Вишиваного.

Разом зі своїм полком Вільгельм брав участь у Першій світовій війні. Дізнавшись про тільки-но створений Легіон Січових Стрільців, загорівся бажанням стати у добровільному війську хоча б сотником. Йому не відмовили і навесні 1918 року Вільгельм Габсбург був призначений командиром УСС і разом із січовими стрільцями брав участь у бойових операціях.

Полковник проявив себе безстрашним і розсудливим вояком. Січові стрільці навіть висунули його кандидатуру на місце Скоропадського і хотіли проголосити свого пана Василя королем України, але він відмовився.

В часи перебування в Херсоні і на Херсонщині Вільгельм Габсбург неодноразово ставав на захист місцевого населення, рятував від кайзеровських карателів.

Через деякий час Вишиваний, так як і багато інших стрільців, захворів на тиф. Але життя йому врятували. Вояки відвезли командира на лікування у Відень. Більше на Україну її полковник Василь Вишиваний не повертався, але у думках не забував про неї ані на хвилинку.

У Відні за власні кошти взявся видавати часопис "Самостійна Україна" і в 1921 році випустив першу і єдину збірку своїх віршів, яку назвав шевченківським рядком - "Минають дні…". З погляду літературної техніки його лірика далеко не бездоганна, але не варто звертати увагу лише на технічний бік цих творів. Можливо, хтось, прочитавши його поезію, помітить подекуди певну схожість у чомусь із віршами І.Франка, Б.І.Антонича, О.Олеся, будь-то певні образи чи настрої. Та не можуть залишити байдужими щирі слова любові, суму за милою серцю батьківщиною. Василь Вишиваний оспівує велич та красу України, що стала йому за другу матір, державницькі змагання українців - братів своїх по світовідчуттю, по шляхетних замірах.

Ми, народжені на цій землі, іноді не помічаємо тієї краси, що навколо нас, ми не помічаємо швидкоплинності часу. А Вільгельм фон Габсбург у буремні дні захоплювався і красою нашої землі, і волелюбністю нашого народу, і милозвучністю мови.

У цей же період відбувається його фактичний розрив із родиною. Батько Вільгельма - Карл-Стефан Габсбург на початку 1921 року опублікував у польській пресі листа, у якому висловив негативне ставлення до проукраїнської орієнтації сина. Він фактично відмовився від свого Вільгельма. Це було зроблено з метою демонстрації політичних симпатій до інтересів польської шляхти. Тоді як сам Вільгельм гостро засуджував союз УНР та Польщі, називаючи його не інакше як "неприродним". Попри усі намагання родини "відбити" у сина любов до чужої йому України, Вільгельм з радістю зустрічав та приймав у себе кожного українця, котрий прагнув зустрічі. Більше того Василь Вишиваний з когортою наших краян зібрав та оприлюднив матеріал про звірства гітлерівців на Україні, чим також викликав шквал негативної критики.

Під час Другої світової війни Василь Вишиваний активно допомагав у Відні учасникам французького Опору в боротьбі проти нацизму. Фактично за це, а також за інші антигітлерівські та антирадянські дії у вересні 1947 року у Відні його було заарештовано управлінням радянської контррозвідки як агента англійської та французької розвідки, а також члена ОУН. Василя Вишиваного було засуджено до 25 років позбавлення волі.

18 серпня 1948 року серце Українського Короля перестало битися. Він помер у лікарні в'язниці №1 м. Києва з діагнозом двохсторонній кавернозний туберкульоз легень. Хоча існують і інші дані щодо місця його смерті. Припускають, що він помер від сухот в одній з камер моторошного кам'яного підземелля на вулиці Володимирській, 33.

Творча спадщина Василя Вишиваного - маленький камінчик у будівлі української літератури. Та історія нашого слова не буде повною без згадки про нього. Тут цікава не стільки і не скільки сама поезія, як особа автора - австро-угорського принца, який став на захист України й боровся за українську національну справу.

На одному із допитів слідчий запитав Василя Вишиваного: "Що вас тягне на Україну?", на що український поет не замислюючись відповів: "У 13-му полку уланів, де я служив, були лише українці. Я вивчив їхню мову, традиції, звичаї і в той час я став таким українським патріотом, як і всі українці".

PS: Щемить серце, коли перечитуєш біографію Василя Вишиваного. І навіть не тому, що інтригує постать самого поета, який відмовився від родини, від високої чиновницької посади та пішов у ряди українських націоналістів. Щемить серце тому, що сьогодні серед українців, людей, які народилися на наших землях, так не вистачає, отаких, здавалось би чужих, Вільгельмів Габсбургів.

 

Персоналії: 
Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)