Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Побите серце
Микола Братан. Гіркі експромти
Вишиванка. Число 1
Коломієць Н.А. Відлуння душі
Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Микола Братан. Футбол з парасолькою
Бомж-киянин…

 

Вадимант Херсонець

Про цього автора чуємо вперше. Можна зазначити, що це його дебют. Фактично про нього ніхто нічого не знає. Твір надіслав поштою, "як тільки дізнався, що ведеться упорядкування збірки". Етимологія його імені насправді проста: кінцівка, слово "ант" позначає народ, що від самого початку жив на терені України. Прізвище - звідки родом.

Можливо це якийсь безпритульний, про якого він, власне, і пише.

 

Бомж-киянин…

 

Брудно одягнений дідусь сидів на підлозі із простягнутою рукою. Рука тряслася і в ній було 5 копійок. Жалюгідний вигляд… Ще й по бороді тече слина із рота. Ні, здається він не п'яний, тільки дуже голодний. Принаймні, те як він поглянув на мій прозорий пакет із харчами говорило саме за себе. У пакеті лежало два шматочка дорогої ковбаси та тостерний хліб. Його погляд пробудив у мені якісь нові почуття. Не то жалю, не то…

"Власне, це його робота, - подумав я, - викликати жаль".

Я зупинився. Покорпався трохи у кишенях та дріб'язку не знайшов. Перевірив ще раз - ні, немає.

І тут я зустрівся з його очима.Такі прозорі та холодні… Я зрозумів, що він зневажає мене. Мене і таких, як я. І чим більше ми кидаємо йому грошей - тим більше викликаємо в нього огиду. Чому бомжі завжди думають, що ми, матеріально забезпечені люди, їм щось винні? Чому цей безпритульний так на мене дивиться? Йому я нічого не заборгував! Хіба моя в тому вина, що він не має роботи? Можливо, й не хоче робити?.. Можливо, його повністю влаштовує саме таке життя? Чому ж тоді він так мене зневажає?!? А таки зневажає… В нього це написано на брудному лобі…

Чомусь, сам не розумію чому, я вирішив піти на дуже ризиковану річ - заговорити з ним. Дрібних грошей не було, тому я запитав:

- Можливо, будете хліб?

Та він не відповів. Ну, нічого собі… він, бомж, і гордує розмовою зі мною! А можливо не розчув?

- Їсти хочете? - майже крикнув я.

- Так, - зрештою відповів, - але не хліб… краще ковбаски "Салямі" залиш.

На тому ми і розійшлися: я віддав свого пакета і поїхав на метро до своєї зупинки.

 

Від цього дня, щодня йдучи з роботи я кидаю цьому бомжу копійки, які, свято вірю, йому бодай чимось підсоблять.

Він посміхається. Подобрішав, і, навіть, став зі мною вітатися. Здається він чекає, коли ж саме скінчиться мій робочий день і я обов'язково прийду.

Інколи, коли вдавалося звільнитись з роботи раніше, я забігав до нього і ми посідаємо разом… спілкуємося… Він такий розумний… Ви не повірите: і політика, і культура, і спорт… Словом, одного разу допоміг мені правильно сформувати акт "купівлі-продажу". Секретарка захворіла. Домовленість горить. Фактично в мене було не більше години. Розумію, що вже все: провал справи… Ні, я дійсно міг потрапити у дуже велику халепу.

Іду - увесь на нервах.

- Що з тобою, Вадиме? - промовив зустрівши мене.

- У мене проблеми… Та ти мені точно нічим не зарадиш.

А зарадив таки! Вірите? Коли я став розпитувати, де він працює, де працював? Відповів: "Ось тут і працюю і працював - жебраком у підземці". Освіта? - мовчить. Лиш сказав, що життя багато чого навчило… різного траплялось пережити при різній владі.

Ми потоваришували. Не соромлячись нічого і нікого, я сідав поруч з ним просто на підлогу і… спілкувався з ним.

Спочатку він обурювався, мовляв, коли ти поруч - не кидають. Думають, що два п'янички ще на горілку випрошують. Потім уже мовчав. Все одно не прожене ж мене: підземка - громадське місце.

Одного разу, коли я сидів поруч, то не побачив біля себе коробочки з-під кави… а люди, котрі проходили повз стали мені кидати дріб'язок. Спершу я сміявся з цього. Потім приймав як належне: якщо люди жертвують, значить мій вигляд залишає бажати кращого. І як мене в офісі терплять?

Я дуже хотів зрозуміти, що він відчуває? Зрозуміти, що він думає і чим живе? Як воно без родини, без підтримки… без доброго слова щодня жити тим, що тобі кинуть… або не кинуть. Хотів зрозуміти, власне, його філософію. А вона практично не зрозуміла.

Так я більше двох тижнів сидів коло свого нового товариша-київського бомжа і теж, фактично вимагав милостині. Доки… одного поганого вечора мені не кинув милостиню мій… бос по роботі.

Робота в мене дуже високооплачувана і втрачати її я не мав ні найменшого бажання, тому був змушений припинити зустрічі із київським бомжем.

Врешті мій автомобіль полагодили і, дякувати Богу, більше не їздив на метро, що, зізнаюся, дуже мені не подобалося.

Я знову зажив звичайним життям. Ба, навіть краще: більше часу приділяв роботі, як висновок - трохи підвищили у посаді і відповідно підняли заробітну платню.

Та щоб я не робив, як би не намагався не згадувати про товариша-бомжа, все ж він не давав мені спокою. Ні на роботі, ні вдома. Як він там? Що з ним? Чи не змерз? Чи поїв? Можливо, знову побили підлітки чи обплювали кияни?

Словом, я під'їхав на авто до того місця, де він сидів… і не встигши вийти, побачив, як мого товариша два велета-бугая (або просто перенакачані охоронці) заштовхували в "Ауді" останньої марки. Зачинили двері й поїхали. Не довго думаючи рушив за ними. Їду. Нервую. Що і кому цей беззахисний міг зробити? Їду відразу за ними. Відразу не здогадався, що це за люди аж доки… мені у вічі не впав номер машини. Де поряд із незрозумілими цифрами миготіли дві знайомі літери "ВР", що означало - Верховна Рада.

- "Що нашій Раді потрібно від бомжа?" - подумав я. Та це ще не все: мені дуже сильно посигналили позаду. Подивився у дзеркало заднього виду - злякався: "Мерседес" - номер закінчується на "АП" (Адміністрація Президента). "Ну, нічого собі," - подумав я поступаючись дорогою. "Мерседес" прилаштувався відразу за "Ауді" - за ними я. "Чудове тріо класних тачок їдуть одна за іншою, - лунало у голові, - "Ауді", "Мерс" та моя "Шістка". Твердо вирішив триматися за ними. Що б не трапилося - їхатиму позаду. Не зупинюсь і дізнаюсь, що з моїм товаришем.

Аж тут вона повернули на… Банкову і зупинились, краще вже не знати біля якого приміщення. Я розгубився: зупинятися чи ні? Розум говорив - "так", зупинись, допоможи… та якесь дивне передчуття… страху вирішило мене не зупиняти. Повільно проїжджаю повз… Став! Проти своєї волі. Знову карбюратор. Словом. Авто стало саме.

Сиджу. Дивлюсь. Боже ж мій … замість брудного смердючого бомжа, котрому я неодноразово кидав милостиню, вийшов добре одягнений у дорогому костюмі відомий політик. Йому відчинили двері. Поправили краватку. Що це? Як? І як я раніше не здогадався?!? Це ж сам …

Що робити? Ну, не сидіти … біля… довго…

Вийшов. Вийшов з авто і швидко пішов до них. Про що я думав? - не знаю! Мені чомусь здалося, що він мені щось винен. Ні, не повернення моєї милостині… і навіть не матеріальне щось… а просто,.. принаймні пояснення. Я відчув себе "кинутим". Образа вдарила в голову як хміль. Згадувались ті історії про козаків, про Ярослава Мудрого, котрі цей "бомж" мені розповідав і… на мене накинулась його охорона. Відразу пістолети… Боже, хіба з політиком при посаді… не можна просто привітатися, поговорити? Мені скрутили руки.

- Стійте. Зупиніться, - його ніби не чули і далі душили мене, - Спокійно! - вже голосніше вигукнув "бомж"-киянин.

Перестали душити.

- Свої. Це ти, Вадиме?

Я не міг прийти до тями… І відповів у тому ж тоні:

- А це ти, приятелю-бомж? - охорона знову хотіла накинутися на мене та він махнув рукою - показав, що цього не хоче.

- Ти нічого не розумієш… - промовив до мене, - і не зрозумієш. Мені приємно було з тобою спілкуватися та… - якийсь чоловік підійшов до нього і пошепки сказав щось на вухо, після чого "бомж" поглянув на свого швейцарського годинника, - та мені вже час. На мене чекають. Що я можу для тебе зробити?

- Нічого! - я повернувся і хотів піти по-англійськи, не попрощавшись… та мене затримали і, фактично, фізично повернули на місце. Як виявилось, у вищих колах звикли йти першими і я, виходить, продемонстрував неповагу. Та чесно кажучи й не приховував цього. Як можна поважати людину, яка так підло тобі брехала? Якій ти відкрився… яку вважав своїм другом.

- Ти говорив, що часто ламається авто… Можна я подарую тобі нове?

Я помовчав. Та мовчав недовго: вони квапились, а змушувати чекати не мав права.

- Так, часто ламається… Власне, щойно знову… я того й зупинився… Та від тебе, - Вадим піймав погляд охорони, яка за "тебе" ладна було роздерти його, - вибачте, від вас, мені нічого не потрібно.

Я опустив очі і мовчав. Просто тягнув час - знав, що йому на зустріч. Так і сталося. Він буркнувши: "Бувай!" зник за великими дверима. За його настановою його охорона фактично вкинула мене в "Ауді" і відвезла додому. "Навіть запам'тав мою адресу" - подумалось.

Доки мене везли в авто, в якому я ніколи в житті на їздив, ба, навіть не сидів… я відчув таку… образу! Не знаю за що, та я зневажав свого… товариша. Мені здалося він ніби насміхався наді мною.

Ви знаєте, все наше знайомство з ним я намагався зрозуміти, що відчуває бомж у якого нічого немає… котрий єдине про що може мріяти: нормально поїсти, помитися… та увібратися в нормальний чистий одяг. Я намагався зрозуміти, що він відчуває по відношенню до мене, у котрого все це є? Так, він зневажає мене, але чому? Хіба я винен, що він не працює? Або просто не хоче працювати? Можливо йому подобається таке життя? А чи моя вина, що в нього немає належної освіти, роботи, дружини, котра б його любила… квартири, врешті-решт… маленьких діточок-засранців?..

Ви знаєте, сидячи в дорогій іномарці по дорозі додому, я відчув і зрозумів усе, що хотів.

Просто відчув на собі…

08.02.2006 р.

м. Херсон

PS: Того вечора сильно посварилися з дружиною. Їй закортіло подивитися новини… Я мовчав, доки на екрані не появилася добре відгодована пика мого знайомого "бомжа". Зі злості жбурнув пультом у телевізор із усієї сили - він вимкнувся. Дружина накричала, що я його поламав. Слово за слово…

PPS: Зранку під нашу квартиру підігнали новеньку "дев'ятку" темно-синього кольору. Наполегливо рекомендували взяти ключі. Я взяв… і подарував своєму брату. А сам і досі маю проблеми із карбюратором і… БОМЖАМИ. Де б і коли б вони мені не зустрілись, я все думаю, що це якийсь відомий політик чи посадовець… розважається. Навіть той, що зараз сидить на місці мого товариша бомжа-киянина.

 

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)