Василь Вишиваний

Минають дні…

Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…

Одна по них у нас луна остане
Із тих минулих днів,
Що в серце наше мов весна загляне,
Мов привид майських снів,

Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання
Важкої боротьби…

Весело, гей!

Покинув я село, дівчата,
Пішов до рідних верховин.
Зі мною вівці і ягнята
І воля полонин.

Весело, гей! тут добра паша
І в раю тих полонин
Цвіте, як май, свобода наша
І втіха для маржин…

Весело, гей! трембіта трембітає
І вітер гомін в доли рве…
Хай мила вчує і пізнає,
Що милий вольним ще живе.

Весело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій,
І кличу дзвінко, голосно, бо знаю,
Що гірський світ - він мій!

Незнаним героям

Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять.
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…

Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати.