Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Анатолій Анастасьєв.Осінній дисонанс
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
Вишиванка. Число 3
Микола Тимошенко. Мій степосвіт
Микола Василенко. Курай для пожежі
Голос Батьківщини
Чай з бергамотом

Вікторія Лазарєва

Чай з бергамотом

... Моря шумлять, і холодно на світі,
таких як ти,
чекають все життя заради миті...
О.Пахльовська

Місто шумувало нічним життям. Кав'ярні, ресторани, вуличні розваги заманювали розпашілу від травневої спеки молодь. У повітрі бринів аромат квітучих дерев, майбутнього літа, шаленства і ще чогось такого ... незбагненного і легкого, і надзвичайно приємного.

Юльця сьогодні - щаслива. День був особливий - захистила диплом на "відмінно", то пішла із подругами-однокурсницями святкувати до парку. Правда, у неї страшенно боліла голова, і будь-яка думка, навіть цілком буденна і звична викликала хвилю пекучого болю, спопеляючи світ довкола. Втім, це тривало недовго. І вже хтозна - чи веселі жарти товаришок, а чи її вміння переборювати себе втамували ті розбурхані болем думки, і Юльці пояснішало в очах. Після випитого шампанського - там, у парку, на величезному розтрісканому пенькові (що за "movais tone", вчительки!!!), дівчині трохи запаморочилось у голові, хотілося докинути й собі щось про "love for life" чи "love forever", проте - чи слів не вистачало (у майбутнього словесника?!?) чи просто не хотілося говорити про це. Бажалося, звісно, сказати своє Слово про Вічне, але - не тут, вона не могла усвідомити, що про найсокровенніше можна повідомити в гущавині занедбаного парку, під шампанське й цигарковий дим, що рідкою хмаринкою нависає над ним.

Що було далі - вона не дуже добре пам'ятає. Прогулянка, мерехтіння вогнів кав'ярень, чийсь дзвінкий молодечий сміх і дитячий плач, ядуче повітря, від якого хотілося сховатись, утекти, але - нікуди. Поволі гурток дівчат почав розсіюватися, натомість скупчуються сутінки і з набережної починає тягнути вологою й легкою прохолодою.

Ніч застала Юльцю так раптово, що не встигла як слід подумати. Іти пішки о такій порі самій - страшно, та й не хочеться. Це ніби прокинутися од сну, де було так весело і всі щасливі. Усе склалося якось миттєво. Погодилася лишитися на ніч в однокурсниці. Веселій і дотепній Свєтці не бракувало гостинності. За кілька хвилин, по дорозі додому, вона уже малювала перед Юлею свої апартаменти, розказувала про сусідів-мовчунів і брата - курсанта морського коледжу. Дівчині було якось ніяково - це ж чи не вперше вона не ночуватиме вдома, соромно трохи і все ж - … цікаво.

Познайомилися … Ця перша зустріч мала запах бергамоту, бо Микола, Світланчин брат, саме готував чай із цим зіллям. Трохи поговоривши, полягали спати. "Нарешті" - подумала Юльця, бо минулої ночі майже не спала. І раптом різко зупиняє себе: "Що це?". Вона чекає сну, а він не йде до неї, натомість відчуває якусь силу, прагнення творити чи просто сказати Слово, поділитися чимось. Незчулася, як почала розмовляти з Миколою. І думалося їй зараз, що була то не звичайна розмова двох юних і окрилених людей, а пісня про все на світі, де її, Юльчине сопрано і його приємний тенор творили Слово - Мелодію, якусь дивно-прекрасну гармонію, котрої давно уже вона не відчувала у серці. Бувають такі миті в житті кожної людини, і такі зустрічі, що може вона, як ніколи, відкритися усім єством своїм і глибиною помислів, і душевних зрушень. Ніколи більше не буде такого розкриття, але хто звідав його - має щастя.

По краплинах танула ніч, лишаючи тіні на стінах, а вони усе говорили … Про життя і смерть, повір'я, про Бога, про весілля і майбутнє. І така щирість, така зворушлива одвертість була у тих словах - мріях, спогадах, що їй мимоволі здавалося, ніби … той п'яний аромат бергамоту, і ця травнева ніч, і цей веселий парубок - не даність, а Знак Сили, яка здатна творити усе, і змінювати, і … єднати … "От тобі й на!" - спіймала себе на думці Юльця, - знайомі лише один вечір і … ніч (аж перекинуло зо сміху), а здається, ніби знаю його усе життя, і знаємо один про одного усе, чого найрідніші можуть не знати. Йому відомі її звички та уподобання, вона посвячена у таємницю його примх і дивацтв. Ось він сидить на ліжку, обпершись спиною. Їй трохи соромно за свою відвертість, але в його погляді, рухах, немає нічого такого, за що мало би бути соромно.

А час? Та вони забули про нього! "Щасливі часу не помічають", так? Тільки ж він їх не забув - починався засвіт. Юльця завжди любила цю мить: коли сонце ніжно-рожевим бісером обсипле ще сонну землю, кине пучечок і у її вікно, а потім ураз затопить усе навкруги легким сяйвом. "Боже, спини мене ... Отямся і отям - така любов буває раз в ніколи ..., вона ж порве нам спокій до струни, вона ж слова поспалює вустами. Спини мене, спини і схаменись, ще поки можу думати востаннє ... " - зверталася у своїй молитві-благанні до Бога чи ... до ... нього Юльця словами Ліни Костенко. Що це зі мною? Я винна, Господи, знаю, але не хочу ... щоб приходив цей світанок:

Зроби цю ніч найдовшою для мене
Відкрий мені все те, що мушу знати я,
Йому ж, прошу, даруй ту мудрість незбагненну,
В якій Любов душі натхненно засія ...

Якась нісенітниця верзлась Юльці, проте знала, що немає відповіді на це гірке риторичне питання: "Чи ж повторне можна повторити?".

Зрештою, настав ранок і заспане сонце, яке теж, мабуть, не зімкнуло повік через оту їхню розмову, сипнуло Юльці в обличчя жменю променів: час прокидатися.

Вона виринає з обіймів сну, найкоротшого з усіх, що мала досі, і чує Запах ... Микола готує чай - несолодкий, бо вона такий любить і він це знає ... вже.

Час не забуває робити свою справу. Вони утрьох на зупинці - прощаються. І ось, ідучи вулицею, Юльця відчуває солодкий щем від пережитого, дякує подумки Світланці, дякує йому і ... вибачається, що так усе вийшло ... серйозно для неї. Але нічого, триматися, як там у вірші?: "Хай буде так, як я собі велю. Свій будень серця будемо творити. Я Вас люблю, о як я вас люблю, але про це не будем говорити ...". Юльця теж зовсім не хотіла говорити йому всього, що мала на серці.

Удома вона змиває свою утому під струменем літньої води і засинає сном праведних (!), і щось їй ніби сниться-бачиться. Іде вона вулицею, тримаючи у своїй руці дитячу ("син!" - думає Юльця). Люди проходять повз них, і вдивляючись у синющі очі білявого хлопчика, питають, як же звуть малого. "Як, як?" - гарячково думає Юльця, притискаючи дитя до себе. Потім нахиляється до синової голівки і вдихає ... Той неповторний аромат, який неповторний, властивий лише її синові та одній людині ... "Як? Та звісно ж, ... " "Яка гарна дитина!" - чує молода мама.

"Авжеж, хіба можуть бути інші діти від великої любові?". Раптом - усе зникає, поволі танучи у блискітках сліз, що виступили на заплющених Юльчиних очах. Вона рвучко підіймається і йде на кухню, щоб зняти цю полуду-наслання, і - завмирає у німому зачудуванні: на столі стоїть чашка гарячого чаю з бергамотом...

травень 2007 р.
Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)