Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Семенівське шосе
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
Микола Василенко. Курай для пожежі
Анатолій Анастасьєв. Просто життя
Сонце на рушнику
Шукаючи істину...

Зміст


Вона любила гуляти наодинці. І любила дощ. Хоча інколи їй здавалося, що це плаче небо чи й вся планета. Тоді вона цей дощ ненавиділа. Та за кілька хвилин, не знайшовши, де ж у неба очі, з яких лилися б ці сльози, вона знову любила дощ…
Вона любила ніч.
В той час, коли інші спали або кляли оту жахливу погоду, вона гуляла наодинці. Вночі. У дощ.
— Хто ти? — пролунав голос чи то з темряви, чи з її душі.
— Хто ти?! — ніби луною відбилося від краєчка її серця і мільйонами нервів дійшло до мозку.
— Хто я? Хто я?! — питалась вона у неба. У ночі. У себе. — Хто я? — ця думка, мов стріла, пробила її наскрізь, ніби блискавка, розколола ніч навпіл.
Вона кинулась тікати… бігла стрімголов і вже й не знала, чи вона втікає, чи намагається наздогнати те, що викликало в її душі цю зливу…
І раптом — прокинулась. Нічне марево заховалося за білі простирадла. Все було як завжди, от тільки вона знову і знову чула шепіт дощу за вікном: “Хто ти? Хто ти?...”
Зупинилась на мить, прислухалась. “Мабуть почулося” — подумала, проте не забула…
Цієї ночі знову не спала…
“Хто я?”. Це питання часто звучить у підсвідомості молодих людей, які все шукають своє місце у житті. Проте для НЕЇ воно особливе. Хоча ВОНА і не одна така.
Зараз ВОНА спинилася тут — серед білого. Білі стіни, білі вікна, білі халати…
Зупинка — інколи також крок уперед. Але не сьогодні. І не для НЕЇ.
“Це крок назад. Навіть ні, це — стрибок у глибо-о-о-очезну прірву, з якої виходу вже не буде…” — так думала ВОНА…
Бо пам’ятала лише, що любить дощ і ніч. І все…
Ніби й не було нічого. Ніби народилася лише тиждень тому. Ніби й не жила, не любила…
Просто прокинулась уранці — і все, пустка…
“Хто ж я? Невже ж одна!!??” — питалася.
Вночі знову блукала на самоті у дощ… Уві сні.
Шукала відповідей. Чекала…
— Я сплю?
— Так. А може й ні..
— Що це означає?
— Вирішуй сама…
— Як?
— Як захочеш.
— Ти знущаєшся?!
— Ні. Це ТИ.
— Що Я?
— ТИ знущаєшся з себе. І з мене…
— Чому?
— Не знаю. Намагаєшся згадати. А не треба!!!
— Чому!??
Зник. Не давши відповіді…
Все чекала… Блукала темними пустими коридорами своєї свідомості. Знаходила мільйони дверей, що вели в нікуди, і жодних — у свою власну історію…
Знову вночі на самоті, у дощ…
Раптом зупинилася. Хтось ніби дірку просвердлював у її мозку. Озирнулася — позаду стояла ВОНА сама. Тобто ні, ВОНА стояла ось тут, на цьому самому місці, а там стояла її власна тінь, яка ВСЕ пам’ятала. ВОНА відчувала якісь тремтливі вібрації душі, що так і промовляли: “Вона знає… Вона знає…”. Ступила крок — і затнулася, зупинилася, все силкувалася йти — і не могла…
— …А не треба!!!... — лунало чи то з пам’яті, чи то із самого повітря.
— ЧОМУ?!!!!!! — відлунювалося і тануло…
— Ти вже не та, що була. Ти — інша. Ти — не ВОНА.
Завмерла. Пильно поглянула в очі тої, навпроти — ПУСТІ! Чи її ж то очі були, чи ні? Чиї? Чужі…
Крок назад. Тобто вперед у майбутнє, подалі від згадок і загадок. Уперед.
Марево заплуталось у білих простирадлах, ковзнуло додолу. Вітер бився у шибки — хотів підхопити й віднести його десь за грозу, подалі від НЕЇ…
……………………………
Білого ставало все менше. Зникли халати. Потім стіни вкрились малюнком. Знайшла себе — у новому, подалі від старого.
Та все ж Вона любила гуляти наодинці. Вночі — милуватись зірками. А у дощ — бачила на небі ОЧІ, з яких і лилися сльози. Тільки чиї?

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)