Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Усе царство — за коня!
Олег Лиховид. Політичний компас виборця
Молода муза. Випуск 3
Йосип Файчак. Світ вирує
Наталя Коломієць. Я щаслива
Шукаючи істину...

Зміст


Вона любила гуляти наодинці. І любила дощ. Хоча інколи їй здавалося, що це плаче небо чи й вся планета. Тоді вона цей дощ ненавиділа. Та за кілька хвилин, не знайшовши, де ж у неба очі, з яких лилися б ці сльози, вона знову любила дощ…
Вона любила ніч.
В той час, коли інші спали або кляли оту жахливу погоду, вона гуляла наодинці. Вночі. У дощ.
— Хто ти? — пролунав голос чи то з темряви, чи з її душі.
— Хто ти?! — ніби луною відбилося від краєчка її серця і мільйонами нервів дійшло до мозку.
— Хто я? Хто я?! — питалась вона у неба. У ночі. У себе. — Хто я? — ця думка, мов стріла, пробила її наскрізь, ніби блискавка, розколола ніч навпіл.
Вона кинулась тікати… бігла стрімголов і вже й не знала, чи вона втікає, чи намагається наздогнати те, що викликало в її душі цю зливу…
І раптом — прокинулась. Нічне марево заховалося за білі простирадла. Все було як завжди, от тільки вона знову і знову чула шепіт дощу за вікном: “Хто ти? Хто ти?...”
Зупинилась на мить, прислухалась. “Мабуть почулося” — подумала, проте не забула…
Цієї ночі знову не спала…
“Хто я?”. Це питання часто звучить у підсвідомості молодих людей, які все шукають своє місце у житті. Проте для НЕЇ воно особливе. Хоча ВОНА і не одна така.
Зараз ВОНА спинилася тут — серед білого. Білі стіни, білі вікна, білі халати…
Зупинка — інколи також крок уперед. Але не сьогодні. І не для НЕЇ.
“Це крок назад. Навіть ні, це — стрибок у глибо-о-о-очезну прірву, з якої виходу вже не буде…” — так думала ВОНА…
Бо пам’ятала лише, що любить дощ і ніч. І все…
Ніби й не було нічого. Ніби народилася лише тиждень тому. Ніби й не жила, не любила…
Просто прокинулась уранці — і все, пустка…
“Хто ж я? Невже ж одна!!??” — питалася.
Вночі знову блукала на самоті у дощ… Уві сні.
Шукала відповідей. Чекала…
— Я сплю?
— Так. А може й ні..
— Що це означає?
— Вирішуй сама…
— Як?
— Як захочеш.
— Ти знущаєшся?!
— Ні. Це ТИ.
— Що Я?
— ТИ знущаєшся з себе. І з мене…
— Чому?
— Не знаю. Намагаєшся згадати. А не треба!!!
— Чому!??
Зник. Не давши відповіді…
Все чекала… Блукала темними пустими коридорами своєї свідомості. Знаходила мільйони дверей, що вели в нікуди, і жодних — у свою власну історію…
Знову вночі на самоті, у дощ…
Раптом зупинилася. Хтось ніби дірку просвердлював у її мозку. Озирнулася — позаду стояла ВОНА сама. Тобто ні, ВОНА стояла ось тут, на цьому самому місці, а там стояла її власна тінь, яка ВСЕ пам’ятала. ВОНА відчувала якісь тремтливі вібрації душі, що так і промовляли: “Вона знає… Вона знає…”. Ступила крок — і затнулася, зупинилася, все силкувалася йти — і не могла…
— …А не треба!!!... — лунало чи то з пам’яті, чи то із самого повітря.
— ЧОМУ?!!!!!! — відлунювалося і тануло…
— Ти вже не та, що була. Ти — інша. Ти — не ВОНА.
Завмерла. Пильно поглянула в очі тої, навпроти — ПУСТІ! Чи її ж то очі були, чи ні? Чиї? Чужі…
Крок назад. Тобто вперед у майбутнє, подалі від згадок і загадок. Уперед.
Марево заплуталось у білих простирадлах, ковзнуло додолу. Вітер бився у шибки — хотів підхопити й віднести його десь за грозу, подалі від НЕЇ…
……………………………
Білого ставало все менше. Зникли халати. Потім стіни вкрились малюнком. Знайшла себе — у новому, подалі від старого.
Та все ж Вона любила гуляти наодинці. Вночі — милуватись зірками. А у дощ — бачила на небі ОЧІ, з яких і лилися сльози. Тільки чиї?

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)