Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Микола Братан. Танго над лиманом
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Молода муза. Випуск 3
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Я назву тебе…; Сонячна проекція; Ціни на її існування; Без кур-си-вів! (підкреслено)

НОВЕЛІСТИКА

Юлія Лопаніцина

Я назву тебе…

Я назву тебе… Колекціонером білих ворон.
Не тому, що ти ловиш ґав і залишаєш їх собі на пам’ять. Ні, ні! Як можна? Звертати увагу на дурне вороння – вкрай не про тебе. Навпаки, ти дивишся на птахів презирливо й упереджено, як на непотріб, як на безкоштовний додаток до небес, дешеву пародію на літаки, а частіше – взагалі не дивишся. Ти ніколи не ловиш ґав.
І не колекціонуєш керамічні статуетки, ти взагалі нічого не колекціонуєш відколи тобі виповнилося дванадцять. Але ти подобаєшся мені Колекціонером. Нехай у тебе буде така підбірочка експонатів, і кожен – записаний у картку з детальною характеристикою. Ти ж любиш конкретику, будь-що можеш систематизувати! От побачиш, як буде втішно й весело довгими зимовими ночами! Білі ворони розповідатимуть тобі свої смішні психоделічні казки, співатимуть колискових, від яких хочеться запхати у вуха кілограм зо п’ять бананів, вони танцюватимуть для тебе попід стелею і трощитимуть твої блискучі філіжаночки для зеленого чаю. Вони ніколи не втечуть від тебе, навіть якщо ти погрожуватимеш їм рушницею, вони падатимуть на підлогу, збиті пострілами під час міграції на антресолі, але не полишать тебе, бо знають, що крім тебе їх ніхто не зрозуміє, бо твоє незмінно рівне дихання дає їм упевненість, що все, що вони роблять у своєму білому воронячому житті – правильно…
Знаю, ти ніколи не дозволиш, щоб у твоїй чистенькій келії із зеленим чаєм та персиковими шпалерами жила купа вороння, хай навіть якого білого. Ти не звик любити птахів, та що там, ти ніколи не намагався їх помічати. Та все ж, хтось довго ще стукатиме дзьобом вечорами у твоє вікно…
Мені дуже важливо пам’ятати, що все, що я роблю — правильно, а для цього не треба багато. Сидіти на твоїй антресолі, чути звідти твоє уривчасте дихання і називати своїм. Своїм Колекціонером. Колекціонером білих ворон.

Сонячна проекція


Персиково-тепле сонце зависло над дахом і категорично відмовлялося спускатися далі. Воно і зрозуміло: будь-кому набридне щодня заходити за незмінно сірою і завжди такою науково-технічною бібліотекою! Саме з-понад неї на потріскано-сірий заасфальтований майдан, зусібіч оточений старими корпусами університету, радісно стікало ніжне вечірнє проміння; сонце ніяк не хотіло впускати до царини неба місяць і перші ліниві зірки.
В будній вечір на майдані набагато людніше, ніж у вихідний: через нього люди безперестанку прямують до метро й повертаються до студмістечка; раз по раз розбитими, але ідеально викладеними його плитами бігають хазяї за своїми собаками (чи собаки за друзями своїх хазяїв) і двійко любителів бадмінтону, частіше, до речі, у пошуках воланчика, аніж в ігровому запалі; навколо цього броунівського руху на мармурових парапетах і камінних сходах сидять, спітнілі й сп’янілі від травня, студенти – невинні жертви тоталітарної системи. Системи вищої освіти. Кожному з них, весело покурюючих, усміхнено попиваючих, загрожували як не заліки, так сесія, як не позбавлення стипендії, так відрахування… і військомат. Вони знали це. Хвилювалися. І сиділи тут, під фруктово-солодким промінням завислого над книгозбірнею сонця, бідкалися на хронічне недосипання й хронічну нестачу грошей і знали, всі знали, що, незважаючи на це, сьогодні знов всю ніч гулятимуть, питимуть, танцюватимуть, сміятимуться, займатимуться сексом (а хтось, може, навіть коханням) і зустрічатимуть світанок, докурюючи останню сигарету під закритими дверима гуртожитку. Засинатимуть, попадавши на незручні вузькі скрипучі ліжка, стривоживши неспокійний ранковий сон своїх сусідів і заповнивши тісні напівтемні кімнатки запахами тютюну впереміш з алкоголем, потом, спермою та дешевою кавою з цілодобового магазину. Можливо, хтось встигне подумати, що непогано було б сьогодні сходити хоч на кілька пар, а хтось навіть спробує завести будильник на дев’яту ранку. Та в результаті всі, на ліжку, під ліжком чи в туалеті, прохропуть до обіду, передбачливо проковтнувши останні наповнення своїх холодильників – залишки кулінарних шедеврів сокамерників-ботанів. Коли ж ранково-яблучне сонце перестає заглядати у східні вікна старих корпусів і переходить у насичений розжарений полудень, студенти вже мирно і якось аж філософськи п’ють мінералку/кефірчик/розсол і вчергове з непідробним подивом зауважують, дивлячись на годинник, що півдня-то уже пройшли, тож сенсу їхати шукати роботу, мабуть, немає, зате (!) можна ще встигнути до бібліотеки, як-не-як до захисту курсової – всього нічого, а зроблено, власне, стільки ж. І дівчата підповзають до дзеркала, а хлопці – до дівчат, вірячи чомусь дурному стереотипові, ніби жіночі кімнати в гуртожитку – неабияке джерело поживи. Щоразу, правда випливає протилежне, бо ж повертаються до себе студенти ще голоднішими: поїсти – не поїли, а після сексу – самі розумієте… І от уже до бібліотеки чвалати – понту. Деякі не здаються і все ж “спускаються на перший відксерити щось там для курсача” або ж “попросити он ту ботаншу з паралельної розкумарити по маткад”, та врешті всі знов опиняються по парках, майданах, альтанках і парапетах, скидаючи денну напругу і жаліючись на неминуче наближення сесії, яке ще більше затьмарює невиправдано низьку стипендію.
Над бібліотекою, куди так непросто дістатися безталанним студентам, уже з останніх сил висить сонце. Та все ж воно не може дозволити собі закотитися за шостий поверх раніше, аніж його, геть виснажене, запхають туди силою. Цього травня сонцю надто подобається світити до останнього, сонцю надто подобається дивитися на власну проекцію.
Я – проекція на площині майдану вечірнього персикового сонця. Відколи цей мармуровий бордюр почав достатньо прогріватися, я сиджу тут щовечора.

Ціни на її існування

Здоровий рум’янець – $150…
Усмішка – $200
Справжні ціни цього життя дуже чітко стояли в неї перед очима. Вона сиділа і ніби розглядала каталог з дешевою косметикою, так діловито і серйозно, наче мала гроші купити все, що завгодно з цього списку…
Поцілунок коханого – $400
Вечір у компанії справжніх друзів – $350
Ліки (1 порція) – $200…
“Чи є щось більш безглузде, ніж купувати ліки від СНІДу?” Вона не розуміла. Цей лот з каталогу батьки замовляли так часто, як тільки могли. А вона, замкнувшись у кімнаті, розламувала гидкі пілюлі та викидала їх з вікна. Вона знала, що доводиться робити її родині, аби дістати грошей, щоб їх купити. Та хіба це лікування? Вона ж не одужає! Ніколи! Це знає батько, що надриває спину на чотирьох роботах. Це знає матір, яка без відпочинку бігає по банках і знайомих, принижуючись, благаючи дати в борг. Це знає навіть брат, брат, із яким окрім сварок більше нічого не мала! І він, тільки-но вилізши з-за ґрат, знову краде: цього разу заради сестри, з якою навряд чи колись у житті лагідно розмовляв. А вона гнівно викидала в вікно те, що розорювало її сім’ю. Спостерігала, як поволі летить з восьмого поверху продовження її життя.
Радісний сміх – $100
Кокаїн (1 порція) – $15
Ось! Вона загнула кінчик сторінки з товаром, що їй найбільше підходив. Мотиви? Прості: Він найдешевший і він не продовжить мені існування. Вона вийняла з гаманця $15 і сіла чекати подругу.
Дзвінок у двері. На порозі стояла висока дівчина з темним волоссям і підведеними чорними очима. Та, що й досі була для неї найближчою людиною. Та, що вперше напоїла її горілкою, навчила її курити! Вона “пригостила” тендітну слухняну білявочку кокаїном, і, привівши якось на вечірку, показала на брудного бородатого “Музиканта” (як він себе називав) і сказала: “Дивись, який він класний! І ти йому теж подобаєшся. Хочеш із ним зустрічатися?”
А чом би й не захотіти? Тим паче, ПОДРУГА каже, що він такий чудовий!.. А їй було всього 15! Вона була така ніжна, вразлива і так щиро вірила у кохання! А він вірив тільки у дві сили на Землі: свою і алкоголю. І однієї ночі вона повернулася додому заплакана й німа. На ранок вони з матір’ю пішли в лікарню, а від наступного 1 вересня вона більше ніколи не з’являлась у школі.
“…Зґвалтував ВІЛ-інфікований…”
“…Жах…”
“…А вона його кохала…”
“…Це все її подруга…”
“…Кажуть, вони досі дружать…”
Не треба було довго думати, щоб сказати, про що торочить весь район…
Подруга принесла довгоочікуваний білий пакетик.
— Мені довелося поцупити гроші в брата!.. – ледве не в сльозах почала нещасна білява наркоманка.
— А мені що до того? Потрібно буде ще – дзвони! Чао! – і уособлення добра та щирості щезло в темряві під’їзду.
Ось і вся ніжна розмова. “Чорт!” Відчай захлеснув її до кінчиків волосся. Вона розчинила вікно та з невластивою їй раніше люттю шпурнула кокаїн, як раніше ліки. І відчула, як по обличчю вдарили холодні краплі.
Вона довго ще так сиділа, мовчки спостерігаючи за дощем. Він змивав бруд з вікон та вулиць, але був безсилий допомогти її загубленій душі. З її набряклих червоних очей повільно лилися сльози – наївна пародія на дощ. А перед очима пливли ціни. Ціни на її існування. Вона з болем усвідомила, що ціни підвищились! Ціни підвищувалися з кожним тижнем…
…Посмішка – $ 300…
Вона б віддала будь-які кошти, будь-які гроші… Якби були… Але… вона плакала і жаліла себе. Жалкувала про своє втрачене здоров’я. Шкодувала за радощами, яких більше ніколи не буде. Завтра вранці вона не зможе посміхатися сонечку. Через тиждень не гулятиме в парку з друзями. Через місяць не піде на побачення до коханого. Через півроку не відсвяткує з однокласниками випускний, а через рік… Через рік її може більше взагалі НЕ БУТИ! Вона плакала, жаліла себе і шкодувала, що дозволила СНІДу так легко увійти в її життя. Її здоров’я було раз і назавжди втрачено, а існування надалі не приносило нічого, окрім страждань…
Пристойна освіта – Лот недосяжний
Успішна кар’єра – Лот недосяжний
Здорова сім’я – Лот недосяжний…

І новий лот!
Тільки сьогодні!
Зі 100% знижкою!
Смерть – $0!

…Поцілунок коханого – $400…
…Здоровий рум’янець – $150…
…Радісний сміх – $100…
…Ліки (1 порція) – $200…

Життя – безцінне!!!

Без кур-си-вів! (підкреслено)

Життя, схоже на шрифт Times New Roman. Дванадцять пунктів. Ніяких курсивів. І майже ніяких підкреслень.

День, схожий на аркуш. Масштаб – 150 відсотків. Спочатку – чисто. Далі – гірше.

Частина дня асоціюється з предметом. Певним. Певне – ненависним.

Ранок – будильник. Дурнувата мелодія на мобільному телефоні. У кожної – різна, але все одно дурнувата. Чотири придуркуватих двіночка з трьох кутків кімнати. (У нас із Ді двоярусне ліжко).

Перше слово - *ля! Сніданок, як у дурдомі. Чому як? Четвертий місяць один і той же сніданок. Вівсянка, *ля! Штовханина біля дзеркала, штовханина біля столу, штовханина в туалеті… Гуртожиток, *ля!

До корпусу щоранку тією самою вулицею. Ян-ге*ля. Частину з 8.30 до 16.00 опускаємо. Бо без курсивів.

День – аудиторія. За вікном – парк. На вікні – пил. В аудиторії – шум. За партами – ми. І все-таки опустимо печальне.

Вечір – темно. Чому, в біса, в цьому місті завжди темно? За вікном – темно. На вікнах – ґрати. (Ми живемо на першому поверсі). От бачите, аркуш все більш і більш спаплюжується…

Щось не так. В цій скаженій кімнаті більше, ніж треба. Забагато істот. Легальних тільки четверо: руда, білявка і ми з Ді. Інші не в тему. Особливо після пар. Підкреслення. Штовханина біля холодильника, штовханина біля дзеркала… Дістали, *ля, зі своїми нескінченними гостями. Чому завжди (підкреслено) після пар?

Вечір – втеча. Єдине – НЕ-ненависне. Втеча в холод. Втеча в темно. НА-СВО-БО-ДУ. Робити якнайбільше дурниць. Чхати на наслідки. І ніяких курсивів! Зменшити масштаб аркуша до 100%, а тоді, сховавшись за стінами двокімнатної фортеці на четвертому поверсі, розгорнути на всі 200! Це той же New Roman, ті ж 12 пунктів, але масштаб дозволяє побачити більше, більше, більше найменших засічок. За-сі-чок. Навіть без підкреслень.

Ніч – метро. Не-холодно. Не-темно. Сумно. Вдвох по ескалатору, вдвох до Хрещатика. Тоді – у різні боки. Ніч – сумне метро без курсивів масштабом 150 відсотків.

По дорозі нагору – ще пару смс-ок. По дорозі додому – майже стільки ж відповідей.

Ніч – хованки. Три ковдри і відкриті дверцята шафи збоку ліжка. Майже темно. Майже сховалась. Ді сміється: “Домовинка”. А я щаслива, бо майже допсувала черговий аркуш. Спа-ти. Чхати на рудих і білявок. На добраніч, Ді.

Перед сном перечитую останню смс-ку. Дарую кольоровому мобільному екранчикові посмішку і ставлю будильник на шосту ранку. Завтра зазвучить дурна мелодія. Навіть чотири. А зараз, будь ласка, нехай у моїй теплій і затишній домовинці мені насниться фортеця, і метро, і відповіді на всі мої смс. І все це 200-го масштабу. І будь ласка, неодмінно курсивом!

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)