* * *

Балансують чуття на канатах хитких,
А непевність вібрує у скронях.
Так, я знаю: не можна втрачати таких!
Я краплина в гарячих долонях.

Б'ються наші серця... цей живий метроном
У минулої зради в полоні.
Не вщухають дощі за колишнім вікном.
Я краплина в гарячих долонях.

Один крок до душі, до довіри й добра,
А позаду - лиш сльози солоні...
Я благаю: тримай, дай дещицю тепла,
Я краплина в гарячих долонях!

* * *

Стихають Срібні Співи, Сипле Сумом,
Спадає Сонце Садом Стиглих Слив.
Самотність Стала Сильним-Сильним Струмом,
Слизькими Снами Сивий Спокій Снив.

Суворі Сили Стежать Сановито.
Стихає Сам Собою Стук Сердець...
Сосна Сльозу Спускає Соковито,
Стискає Скрипку Соловей-Співець.

* * *

Розбити келих - труднощів немає,
Але стосунки - більш коштовна річ.
Що біля тебе путами тримає:
Минула зрада чи наступна ніч?
Я так втомилася хапатися за тебе,
Ступати по канатному містку.
І вже нарешті вирішити треба,
Чи можна вдруге увійти в ріку.
Не можу спати - в сумнівах купати
Своє кохання, гордість і спокій,
Проте тебе не можу теж віддати
Ні цій, ні іншій жінці - ніякій!
О, так! твоє життя - то казка:
Із двох боків оточує любов.
Коли на те вже, пане, ваша ласка,
Не з мене пийте захмелілу кров!
Порви все сам. Зруйнуй закляту мрію!
Боюсь, мені на це не стане сил.
Я ж у чуже кохання труту сію,
Гортаю душу тризубцями вил.
Болить серденько, ниє, не сміється,
Втомилося кохання віддавать,
Не знаючи, чи відгуку діждеться,
Чи в самоті приречене сконать.
Покинь мене! Покинь - я заклинаю!
Не муч двох душ, закоханих навік!..
Та ось ізнов у мрії поринаю:
Якби від неї ти до мене втік!

* * *

І знову пустка у душі, і знов зима...
Завмер стук серця, темрява на очі...
І знову я із болями сама
Крізь сонце, місяць, дні і навіть ночі.
Неначе кульку прокололи у мені,
Спустилася з небес на грішну землю.
Горять вірші й листи твої в вогні...
Мабуть, я знову закохалася даремно.
А ночі всі... у них немає зір!
Дивлюсь у небо, наче у безодню,
А ти ж благав: "Повір мені, повір!"
Я думала, ми спраглі і голодні...
Я думала, що час уже настав,
Ти викреслив минулу безнадію.
Я думала... мій біль спливав,
Я викохала нову срібну мрію...
В один момент ти крила обрубав.
Ти не готовий все почати знову.
Для мене німб із тебе не упав,
Бо я була забуть старе готова!
Це ще один рубець в душі моїй,
Черговий опік зради і зневіри...
І знов плюс бал любові тій старій,
Що крає серце з силою сокири.
Я хочу відродитися сповна!
Та як тепер пробачити й любити?!
І знову пустка у душі... зима,
І знову засинати, а не жити.