Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вишиванка. Число 3
Вісник Таврійської фундації. Випуск 4
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Вивчення творчості Яра Славутича в школах Херсонщини
Микола Братан. Футбол з парасолькою
Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
По “тонкому” льоду; На роботу

По "тонкому" льоду

У нашій сім'ї кожен третій - учитель, і я вчитель теж. Та не всім однаково навчання давалося. Не кожен пішов учителювати відразу після училища чи інституту.
Рідний брат моєї бабусі, дід Федір, навчався в Бериславському педагогічному училищі, як і я, як і моя тітка, сестра та багато інших родичів. Та тільки часи були дещо інші. Вчився він учився, та й дізналося керівництво району, що він син куркулів, а батька репресовано. Не місце таким серед майбутніх педагогів, серед представників робітничого класу.
Наче грім серед ясного неба, прогриміла ця звістка темного морозяного вечора у напівтемній холодній комірчині, де Федір винаймав житло. А приніс цю страшну звістку директор училища.
- Федю, тікай, Богом тебе заклинаю, тікай! Нехай ущухне, вляжеться, пройде років зо три, відновишся. Життя, Федю, дорожче за всі знання світу, життя у нас одне. Тікай!
По-батьківськи обійняв він мене, притиснув до грудей і коротким різким рухом змахнув сльозу, що котилася по щоці. І я пішов.
Чекати ранку було ризиковано. Йти вночі по дорозі - означало викликати підозру патруля. Лишався Дніпро, лід.
Небо було хмарне, лише поодинокі зорі боязко проблискували на заході, ніби показували дорогу додому. Легкий вітерець раз-по раз підіймав невелику хмарку снігу. Лід стояв міцний. Здавалося, нічого мені не загрожує. При швидкості 5-6 км за годину до ранку буду в Іванівці. Я молодий, здоровий, витримаю. Я витримав, а ось мої чоботи, мої старі поношені чоботи здалися на 10-му кілометрові. Як я не підв'язував зашкарублі підошви, як я не обмотував їх шарфом, а вони відпадали й відпадали. І не міг я вже зрозуміти: чи то так міцно клеються до мене шкамаття старої хромової шкіри, що залишилася від чобіт, чи то мої ступні вже приростають до криги і стають з нею одним цілим. Я йшов і йшов. Уже давно ранкова зоря поступилася місцем яскравому сонцю, а вітер зник, немов розчинився в зимовому повітрі. Вже не рахував я кроків, спостерігаючи за годинником, я просто йшов.
Як плакала мати, як голосила вона наді мною, немов над померлим, а я справді немов помер, немов зникла частина мене. Ноги мені врятували, хоча пальці я не відчував більше ніколи. Це був ніби спомин про один із нелегких походів у моєму житті. А скільки ще було їх... Але тоді я про це не знав, я про це не думав. Я хотів вижити і я вижив!..
А вчителював наш дід Федір майже до останнього дня і був директором школи, хоч освіту здобув не через три і не через п'ять років після того випадку.

(За спогадами мого дідуся Ф.Т.Коваля)

Теми: 

Сторінки

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)