Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Іван Немченко. Військова хитрість
В.Плаксєєв, В.Кулик. А стежечка біжить від літа
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Микола Братан. І краса, і держава
По “тонкому” льоду; На роботу

Зміст

По "тонкому" льоду


У нашій сім'ї кожен третій - учитель, і я вчитель теж. Та не всім однаково навчання давалося. Не кожен пішов учителювати відразу після училища чи інституту.
Рідний брат моєї бабусі, дід Федір, навчався в Бериславському педагогічному училищі, як і я, як і моя тітка, сестра та багато інших родичів. Та тільки часи були дещо інші. Вчився він учився, та й дізналося керівництво району, що він син куркулів, а батька репресовано. Не місце таким серед майбутніх педагогів, серед представників робітничого класу.
Наче грім серед ясного неба, прогриміла ця звістка темного морозяного вечора у напівтемній холодній комірчині, де Федір винаймав житло. А приніс цю страшну звістку директор училища.
- Федю, тікай, Богом тебе заклинаю, тікай! Нехай ущухне, вляжеться, пройде років зо три, відновишся. Життя, Федю, дорожче за всі знання світу, життя у нас одне. Тікай!
По-батьківськи обійняв він мене, притиснув до грудей і коротким різким рухом змахнув сльозу, що котилася по щоці. І я пішов.
Чекати ранку було ризиковано. Йти вночі по дорозі - означало викликати підозру патруля. Лишався Дніпро, лід.
Небо було хмарне, лише поодинокі зорі боязко проблискували на заході, ніби показували дорогу додому. Легкий вітерець раз-по раз підіймав невелику хмарку снігу. Лід стояв міцний. Здавалося, нічого мені не загрожує. При швидкості 5-6 км за годину до ранку буду в Іванівці. Я молодий, здоровий, витримаю. Я витримав, а ось мої чоботи, мої старі поношені чоботи здалися на 10-му кілометрові. Як я не підв'язував зашкарублі підошви, як я не обмотував їх шарфом, а вони відпадали й відпадали. І не міг я вже зрозуміти: чи то так міцно клеються до мене шкамаття старої хромової шкіри, що залишилася від чобіт, чи то мої ступні вже приростають до криги і стають з нею одним цілим. Я йшов і йшов. Уже давно ранкова зоря поступилася місцем яскравому сонцю, а вітер зник, немов розчинився в зимовому повітрі. Вже не рахував я кроків, спостерігаючи за годинником, я просто йшов.
Як плакала мати, як голосила вона наді мною, немов над померлим, а я справді немов помер, немов зникла частина мене. Ноги мені врятували, хоча пальці я не відчував більше ніколи. Це був ніби спомин про один із нелегких походів у моєму житті. А скільки ще було їх... Але тоді я про це не знав, я про це не думав. Я хотів вижити і я вижив!..
А вчителював наш дід Федір майже до останнього дня і був директором школи, хоч освіту здобув не через три і не через п'ять років після того випадку.

(За спогадами мого дідуся Ф.Т.Коваля)


На роботу


Безкінечно довгі вулиці Херсона вкриті товстим шаром льоду і припорошені снігом, чужі, холодні... Немає їм кінця-краю.
Поволі проплив праворуч базар, і згадала я, як продавали ми з матір'ю вишні, темно-червоні, налиті соком.
Федин голос повернув мене до реалій. Він, легенько штовхнувши, уважно глянув у мої очі та спитав:
- Таню, тобі холодно? Ти стомилася?
- Ні, Федю, все гаразд, я просто трохи замріялася.
- Через три-чотири квартали, на Суворовській, ми спочинемо, вип'ємо гарячого чаю, а там ще трохи - і на місці.
На місці - це у Нікітіних. Сім'я молодих лікарів погодилася, не зважаючи на мій вік (а мені ледь виповнилося тринадцять), узяти мене нянькою для їхнього півторарічного малюка.
Ми йшли далі. Мене зігрівала не стільки надія на довгоочікувану роботу, скільки думка про склянку гарячого чаю, бо з позавчорашнього дня я, окрім шматочка рафінаду, нічого не їла. Та й рафінад Федя дав, ховаючись від сестрички Олі, бо на мене зараз покладала надії вся сім'я. Від мого заробітку залежало життя трьох людей: матері і менших - Вані та Олі. Федя й Павло, доросліші за нас, уже пішли на свої хліби, та й нам допомагали, чим могли. Прийшла й моя черга.
Ось і кафе, про яке казав Федя. З розчинених дверей дмухнуло теплом і давно забутим запахом квашеної капусти.
На капусту у брата грошей не вистачило, та й на чай теж. Він узяв мені склянку кип'ятку, трохи підсолодив його та обережно подав мені, своїй маленькій сестричці.
Бальзамом розлився той солоденький кип'яток по моєму тілу, зігріваючи мене і мою душу.
Через півгодини ми дісталися до Нікітіних. На жаль, не чітко запам'ятала я першу зустріч з моїми хазяїнами. Стоячи в коридорі, я краєм ока побачила у сусідній кімнаті на столі блюдо. На ньому парувала щойно зварена дрібненька картопля в мундирах. Мої ніздрі жадібно втягували приємний запах, а руки і ноги мліли від приємного тепла та парфумів молодої жінки, яка схилилася наді мною.
- Як тебе звати, дівчино?
- Таня... - ледь вимовила я і посунулася по стінці.
Після того, як до мене повернулася свідомість (а я більш як півгодини лежала непритомною), Федя ледь умовив наляканих хазяїв узяти мене на роботу. Тільки згодом, зрозумівши причину мого знесилення, щедрі люди пригостили мене шкурками від картоплі та маленьким шматочком хліба.
Так я отримала першу роботу!

(Зі спогадів моєї бабусі Т.Т.Коваль)

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)