До 120-річчя М.Куліша

Василь Загороднюк

На Соловках були готові нари...

Ішов на похорон Дніпровського Івана,
А відчуття, немовби то - на свій.
І в небі голубінь до болю пожадана
У чорний вже згорталася сувій.

Під'їхав тихо "чорний ворон" канібалом,
Залізна паща клацнула ураз,
І молодий чекіст, дихнувши перегаром,
Вштовхнув митця... такий то був наказ...

Не захистили активісти-комунари.
ЦК мовчав, скували "Березіль".
На Соловках йому були готові нари,
Немов у рану сипонули сіль.

Він чув ще музику знаменної сонати,
Там дерева Пуссена ще ростуть.
Ішов Падур Ігнатій віртуозно грати,
Надіючись, що істина десь тут.

Він ще хотів Мазайлу прізвищ пошукати
І для комуни помінять леміш
У Харків тьоті Моті телеграму дати
За підписом - Ваш драматург Куліш.

Стаканчика Малахія із Дон-Кіхотом
Він зазнайомити іще бажав.
Про щось Дзержинський говорив з Іскаріотом,
Коли Куліш зловісну смерть приймав.