Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Микола Братан. Зорі падають в моря
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Українська Мадонна Уласа Самчука
(на матеріалі роману "Марія")

Трибуна молодого дослідника

Оксана Шорник

Українська Мадонна Уласа Самчука

(на матеріалі роману "Марія")

Традиційно вважається, що жінка є символом життя, початком всього людства. І це не випадково. У змалюванні жіночих постатей, розумінні місця жінки в суспільстві класична українська література увібрала традиції ще з біблійних часів. Щоб це довести, необхідно звернутися до біблійного тексту, книги Буття. Коли Господь сотворив Адама, Він проголосив: "…Не добре бути людині одній; створімо йому помічника, відповідно йому... І сотворив Господь Бог із ребра, взятого у людини, жінку, і привів її до чоловіка" [2:2:18-23]. Хто ж не пам'ятає цю історію? Немає сумніву, що мова йде про вторинність жінки. Але у ХІІІ ст. відомий богослов Фома Аквінський дещо пом'якшив цю дискримінацію за допомогою наступних думок. Якщо б Єва була створена із ступні Адама, писав Фома, то вона була б нижчою по відношенню до нього. Якщо б створена з голови - була б вищою. Але, будучи вилучена з Адамового боку, тобто з його середини, вона знаходиться на своєму місці і доповнює Адама. Єва стала помічницею своєму чоловікові.

Отже, з найдавніших часів жінка є помічницею, вірною подругою. У нашій літературі ми знаходимо такі зразки жіночих характерів, як Ярославна, дружина Ігоря. У "Слові о полку…" плач Ярославни співзвучний з народним, у її тузі відчувається біль за чоловіком.

У християнстві саме в образі Богоматері, нехай у зашифрованій формі, продовжує жити Велика Мати, яку ми знаходили у всіх міфологіях і релігіях.

Треба зазначити, що культ Богоматері в українців підноситься більше, ніж культ Ісуса. Марія, Богоматір, Цариця Небесна, її символ - лілія, як знак досконалої любові, що полягає в єднанні з Богом. За Юнгом, Діва Марія вважається землею, з якої народився Христос. Святий Ангельм каже: "Немає ніякого сотворіння, щоб дорівнювало Марії. Від неї більшим є лише Сам Бог" [3:12]. У християнській містиці Марія з місяцем означає жіночий принцип, що приносить світло в тьму ночі. В основі українського світогляду лежить виразна ідеалістична риса. Тенденція до ідеалізації проявилася і в ставленні до жіноцтва. Образ Богородиці у свідомості українського народу відігравав роль своєрідного духовного стержня. Це сприяло виробленню на українських землях своєрідної традиції ставлення до жінки і до жінки-матері. Народний погляд на Богородицю відображав образ багатостраждальної жінки. І саме така інтерпретація цього образу використовується У.Самчуком у романі "Марія".

Образ "босоногих мадонн" - один із ідейно-композиційних лейтмотивів романів, повістей та оповідань Уласа Самчука. До нього художник слова звертається протягом усієї творчості. Перше, що слід зауважити - майже всі героїні Самчукових творів є селянками, або вихідцями з села. Роман "Марія" - величальна пісня жінці-матері, котра завжди залишається вірною родині, а також є типовою представницею жіноцтва України 20-30 років ХХ ст. Образ Марії - це образ жінки-матері великої духовної краси. Її моральність розкривається протягом твору в кожній сцені, в кожному епізоді, в окремих репліках та діалогах. Якщо говорити про психологію жіночого образу матері-селянки, то тут письменник іде від класичних образів Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського. Наскрізним у творі проходить образ Матері Божої. І, напевне, тому автор назвав твір "Марія" ім'ям, що є уособленням материнства, основи життя на землі, самої України. Мати Божа - особлива постать у всесвітній історії, у серцях та душах людей. До Богородиці у творі радить звернутися за допомогою та підтримкою священик на похороні сина Марії. З трепетом і, можливо, з острахом, як велику реліквію забирає з собою ікону Матері Божої Марія, коли йде від першого чоловіка. І коли лишає Максимові хату, то теж забирає з собою усі образи, які порозстрілював оскаженілий син: "Образи свої Марія також перенесла. Ціле життя бачила їх перед собою, і на шлюб благословляли образом отієї почорнілої Матері, що кормить дитину".

Варто звернути увагу і на той епізод роману, коли з пожежі, з пекельного вогню в ніч Різдва Христового в Маріїній хаті було врятовано ікону Божої Матері: "Згоріло все до останньої пилинки, до останньої соломинки. Вдалося вирятувати лише кілька образів... Врятовано і Маріїні благословення - Матір Божу Млекопитательницю" [4:89]. У сакральних джерелах указано, що ще в дитячому віці приречена була випити чашу сирітства Та, яка потім повинна була лікувати сирітство усіх самотніх, усіх залишених у біді, стати духовною Матір'ю. Теологи стверджують, що спочатку Божа Матір втратила батька, а через невеликий проміжок часу смерть настигла і Анну, матір Діви Марії. Уважний читач не може ігнорувати ці моменти, вдало оброблені і трансформовані Уласом Самчуком у "Книзі про народження Марії".

Мученицьке і багатостраждальне життя Марії, мовчазне сприймання головною героїнею роману мук як належного - це наступний етап проведення паралелі між образом Богоматері та образу Марії Уласа Самчука. Діва Марія обрала сама собі шлях свого життя: мовчки страждати. Мовчки страждати - ось що стало її долею на землі. Вона мовчала, коли в холодну ніч не могла прихистити новонароджене немовля в затишному будинку. Марія відчувала невимовну радість, коли народила Спасителя. Але й горе переповняло її серце, коли мудреці подарували золото, ладан і смирну. Адже ці дарунки були символічними для Неї, бо золото означало, що народився Цар, ладан дарувався священнослужителям, а смирною змазували тіло покійного. Три дарунки окреслювали долю Спасителя. Та Богородиця мовчала і тоді, коли Ісус стояв на помості побитий, принижений, з терновим вінком. Великі материнські сльози текли по щоках. І єдине питання, яке турбувало її душу вона носила в собі: "Мій Син! Коли, де, як вирішиш ти звільнитися від цих мук?" Не будучи розп'ятою, вона разом із Сином зійшла на хрест і той біль, який відчував Христос, переносила і Марія.

Самостійність у виборі своєї долі простежується і в образі Марії з однойменного роману У.Самчука. Трансцендентальність цього образу має під собою підґрунтя особистого світобачення, тривалих роздумів героїні, вміння досягати поставленої мети, досвід богошукання. Марія теж втратила сина і відчувала невимовний біль у своєму серці. Майстерним пером автор виписує психологічний стан своєї героїні і підносить її до Богородиці. Тому не випадково прозаїк устами священика говорить: "Чую біль твій, біль матері, яка тратить свого первенця. Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Марію, що родила світові Бога живого... І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп'ятого Сина, чекаючи Його смерті. ...Попроси у Неї сили пережити твоє горе і видержати все так само, як це видержала Вона, найбільша зо всіх матерів" [4:43].

Прозаїк підсилює страждання Марії ще й тією ситуацією, коли Максим розстріляв образ Божий. Тоді Марії здалося, що він, її рідний син, розстріляв її, свою матір. "І що йому Бог Саваоф і вся небесна канцелярія? Звів нагана, буцнув раз, і дутий київський образ розсипався на скалки. Марія скам'яніла, не поверне язиком" [4:73]. Для опису ікони автор не випадково вдається до чорного кольору, щоб підкреслити страждання Богородиці, Марії і України. "...І на шлюб благословляли образом почорнілої Матері, що кормить дитину". Завершальним штрихом у характеристиці образу Марії є слова Гната: "Цілую руку матері. Цілую святість величну. Цілую працю! Маріє! Маріє!" [4:140]. Отже, Марію можна назвати справжньою Берегинею.

Три образи у Самчуковому романі тісно переплітаються і поєднуються в єдине ціле. Це ще раз доводить, що в українському світобаченні переважає архетип жіночості. У.Самчук, виходячи з того, що жінка емоційно багатша, сприйнятливіша до нюансів у природі та взаєминах людей, саме через неї - жінку-матір, через правдиве відображення її мук і сумнівів зміг розкрити трагедію українського народу. Народу, котрий живе у країні, яка має ім'я теж жіночого роду. На цьому рівні образ Марії переростає в саму Україну. Особливо це простежується у "Книзі днів Марії" та "Книзі про хліб", де автор витворює загальний образ української землі: достаток, щедрість, упевненість у завтрашньому дні. Зустріч Марії з руйнівною силою більшовизму відображає страх і неспокій української нації в цілому. Через муки однієї жінки автор показав "цілу Україну, яка під час голоду стогнала материнським плачем: "Нині пророче перо мочається у людську кров і на скрижалях доби виписує одне слово: хліб.

Зійдіть зі стін, великі пророки! Станьте на захід сонця, здійміте погляд ваш у далечінь і світові речіть: смерть тобі, світе старий. Душа хліба мороком спаде на твої міста, на твої села, на цілу землю. І впадуть ваші храми, бароко і готика... Смерть вам!.." [4:43].

Література:

1. Ангелевич Н. Новое о прошлом // Семья и школа. - 2001. - №1-2. - С.60-61.
2. Біблія або Книги Святого Письма й Нового Заповіту. - Українське Біблійне Товариство, 1995.
3. Музичка І. Свята Богородиця - Покровителька України // Народна творчість та етнографія. - 2002. - №4. - С.12.
4. Самчук У. Марія; Куди тече та річка. - К.: Наукова думка, 2001. - 416 с.
5. Ситченко А. Не просто Марія // Слово і час. - 1997. - №8. - С.76-77.

 


 

Автор: 
Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)