Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Олег Олексюк. Затуманені плачем
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Микола Братан. Поет-земляк Євген Фомін
Іван Немченко. Євангеліє від Кобзаря
Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана
Українська Мадонна Уласа Самчука
(на матеріалі роману "Марія")

Зміст

Трибуна молодого дослідника

Оксана Шорник

Українська Мадонна Уласа Самчука

(на матеріалі роману "Марія")

Традиційно вважається, що жінка є символом життя, початком всього людства. І це не випадково. У змалюванні жіночих постатей, розумінні місця жінки в суспільстві класична українська література увібрала традиції ще з біблійних часів. Щоб це довести, необхідно звернутися до біблійного тексту, книги Буття. Коли Господь сотворив Адама, Він проголосив: "…Не добре бути людині одній; створімо йому помічника, відповідно йому... І сотворив Господь Бог із ребра, взятого у людини, жінку, і привів її до чоловіка" [2:2:18-23]. Хто ж не пам'ятає цю історію? Немає сумніву, що мова йде про вторинність жінки. Але у ХІІІ ст. відомий богослов Фома Аквінський дещо пом'якшив цю дискримінацію за допомогою наступних думок. Якщо б Єва була створена із ступні Адама, писав Фома, то вона була б нижчою по відношенню до нього. Якщо б створена з голови - була б вищою. Але, будучи вилучена з Адамового боку, тобто з його середини, вона знаходиться на своєму місці і доповнює Адама. Єва стала помічницею своєму чоловікові.

Отже, з найдавніших часів жінка є помічницею, вірною подругою. У нашій літературі ми знаходимо такі зразки жіночих характерів, як Ярославна, дружина Ігоря. У "Слові о полку…" плач Ярославни співзвучний з народним, у її тузі відчувається біль за чоловіком.

У християнстві саме в образі Богоматері, нехай у зашифрованій формі, продовжує жити Велика Мати, яку ми знаходили у всіх міфологіях і релігіях.

Треба зазначити, що культ Богоматері в українців підноситься більше, ніж культ Ісуса. Марія, Богоматір, Цариця Небесна, її символ - лілія, як знак досконалої любові, що полягає в єднанні з Богом. За Юнгом, Діва Марія вважається землею, з якої народився Христос. Святий Ангельм каже: "Немає ніякого сотворіння, щоб дорівнювало Марії. Від неї більшим є лише Сам Бог" [3:12]. У християнській містиці Марія з місяцем означає жіночий принцип, що приносить світло в тьму ночі. В основі українського світогляду лежить виразна ідеалістична риса. Тенденція до ідеалізації проявилася і в ставленні до жіноцтва. Образ Богородиці у свідомості українського народу відігравав роль своєрідного духовного стержня. Це сприяло виробленню на українських землях своєрідної традиції ставлення до жінки і до жінки-матері. Народний погляд на Богородицю відображав образ багатостраждальної жінки. І саме така інтерпретація цього образу використовується У.Самчуком у романі "Марія".

Образ "босоногих мадонн" - один із ідейно-композиційних лейтмотивів романів, повістей та оповідань Уласа Самчука. До нього художник слова звертається протягом усієї творчості. Перше, що слід зауважити - майже всі героїні Самчукових творів є селянками, або вихідцями з села. Роман "Марія" - величальна пісня жінці-матері, котра завжди залишається вірною родині, а також є типовою представницею жіноцтва України 20-30 років ХХ ст. Образ Марії - це образ жінки-матері великої духовної краси. Її моральність розкривається протягом твору в кожній сцені, в кожному епізоді, в окремих репліках та діалогах. Якщо говорити про психологію жіночого образу матері-селянки, то тут письменник іде від класичних образів Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського. Наскрізним у творі проходить образ Матері Божої. І, напевне, тому автор назвав твір "Марія" ім'ям, що є уособленням материнства, основи життя на землі, самої України. Мати Божа - особлива постать у всесвітній історії, у серцях та душах людей. До Богородиці у творі радить звернутися за допомогою та підтримкою священик на похороні сина Марії. З трепетом і, можливо, з острахом, як велику реліквію забирає з собою ікону Матері Божої Марія, коли йде від першого чоловіка. І коли лишає Максимові хату, то теж забирає з собою усі образи, які порозстрілював оскаженілий син: "Образи свої Марія також перенесла. Ціле життя бачила їх перед собою, і на шлюб благословляли образом отієї почорнілої Матері, що кормить дитину".

Варто звернути увагу і на той епізод роману, коли з пожежі, з пекельного вогню в ніч Різдва Христового в Маріїній хаті було врятовано ікону Божої Матері: "Згоріло все до останньої пилинки, до останньої соломинки. Вдалося вирятувати лише кілька образів... Врятовано і Маріїні благословення - Матір Божу Млекопитательницю" [4:89]. У сакральних джерелах указано, що ще в дитячому віці приречена була випити чашу сирітства Та, яка потім повинна була лікувати сирітство усіх самотніх, усіх залишених у біді, стати духовною Матір'ю. Теологи стверджують, що спочатку Божа Матір втратила батька, а через невеликий проміжок часу смерть настигла і Анну, матір Діви Марії. Уважний читач не може ігнорувати ці моменти, вдало оброблені і трансформовані Уласом Самчуком у "Книзі про народження Марії".

Мученицьке і багатостраждальне життя Марії, мовчазне сприймання головною героїнею роману мук як належного - це наступний етап проведення паралелі між образом Богоматері та образу Марії Уласа Самчука. Діва Марія обрала сама собі шлях свого життя: мовчки страждати. Мовчки страждати - ось що стало її долею на землі. Вона мовчала, коли в холодну ніч не могла прихистити новонароджене немовля в затишному будинку. Марія відчувала невимовну радість, коли народила Спасителя. Але й горе переповняло її серце, коли мудреці подарували золото, ладан і смирну. Адже ці дарунки були символічними для Неї, бо золото означало, що народився Цар, ладан дарувався священнослужителям, а смирною змазували тіло покійного. Три дарунки окреслювали долю Спасителя. Та Богородиця мовчала і тоді, коли Ісус стояв на помості побитий, принижений, з терновим вінком. Великі материнські сльози текли по щоках. І єдине питання, яке турбувало її душу вона носила в собі: "Мій Син! Коли, де, як вирішиш ти звільнитися від цих мук?" Не будучи розп'ятою, вона разом із Сином зійшла на хрест і той біль, який відчував Христос, переносила і Марія.

Самостійність у виборі своєї долі простежується і в образі Марії з однойменного роману У.Самчука. Трансцендентальність цього образу має під собою підґрунтя особистого світобачення, тривалих роздумів героїні, вміння досягати поставленої мети, досвід богошукання. Марія теж втратила сина і відчувала невимовний біль у своєму серці. Майстерним пером автор виписує психологічний стан своєї героїні і підносить її до Богородиці. Тому не випадково прозаїк устами священика говорить: "Чую біль твій, біль матері, яка тратить свого первенця. Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Марію, що родила світові Бога живого... І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп'ятого Сина, чекаючи Його смерті. ...Попроси у Неї сили пережити твоє горе і видержати все так само, як це видержала Вона, найбільша зо всіх матерів" [4:43].

Прозаїк підсилює страждання Марії ще й тією ситуацією, коли Максим розстріляв образ Божий. Тоді Марії здалося, що він, її рідний син, розстріляв її, свою матір. "І що йому Бог Саваоф і вся небесна канцелярія? Звів нагана, буцнув раз, і дутий київський образ розсипався на скалки. Марія скам'яніла, не поверне язиком" [4:73]. Для опису ікони автор не випадково вдається до чорного кольору, щоб підкреслити страждання Богородиці, Марії і України. "...І на шлюб благословляли образом почорнілої Матері, що кормить дитину". Завершальним штрихом у характеристиці образу Марії є слова Гната: "Цілую руку матері. Цілую святість величну. Цілую працю! Маріє! Маріє!" [4:140]. Отже, Марію можна назвати справжньою Берегинею.

Три образи у Самчуковому романі тісно переплітаються і поєднуються в єдине ціле. Це ще раз доводить, що в українському світобаченні переважає архетип жіночості. У.Самчук, виходячи з того, що жінка емоційно багатша, сприйнятливіша до нюансів у природі та взаєминах людей, саме через неї - жінку-матір, через правдиве відображення її мук і сумнівів зміг розкрити трагедію українського народу. Народу, котрий живе у країні, яка має ім'я теж жіночого роду. На цьому рівні образ Марії переростає в саму Україну. Особливо це простежується у "Книзі днів Марії" та "Книзі про хліб", де автор витворює загальний образ української землі: достаток, щедрість, упевненість у завтрашньому дні. Зустріч Марії з руйнівною силою більшовизму відображає страх і неспокій української нації в цілому. Через муки однієї жінки автор показав "цілу Україну, яка під час голоду стогнала материнським плачем: "Нині пророче перо мочається у людську кров і на скрижалях доби виписує одне слово: хліб.

Зійдіть зі стін, великі пророки! Станьте на захід сонця, здійміте погляд ваш у далечінь і світові речіть: смерть тобі, світе старий. Душа хліба мороком спаде на твої міста, на твої села, на цілу землю. І впадуть ваші храми, бароко і готика... Смерть вам!.." [4:43].

Література:

1. Ангелевич Н. Новое о прошлом // Семья и школа. - 2001. - №1-2. - С.60-61.
2. Біблія або Книги Святого Письма й Нового Заповіту. - Українське Біблійне Товариство, 1995.
3. Музичка І. Свята Богородиця - Покровителька України // Народна творчість та етнографія. - 2002. - №4. - С.12.
4. Самчук У. Марія; Куди тече та річка. - К.: Наукова думка, 2001. - 416 с.
5. Ситченко А. Не просто Марія // Слово і час. - 1997. - №8. - С.76-77.

 


 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,508 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)