Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Наталя Коломієць. Дорога до себе
Вишиванка. Число 1
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3
Історія Просвіти Херсонщини. Том 1
Микола Василенко. Архітектура планиди
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1

ІНТЕРВ'Ю

 

Інна Береза

Діалог зі співвітчизницею

 

Поетеса Світлана Іщенко починала свій життєвий і творчий шлях у м.Миколаєві, де закінчила школу, ВУЗ і працювала акторкою у театрі. 2001 року вона виїхала на постійне проживання до Канади. Там працює, пише вірші. Живе разом із чоловіком Расселом (поетом, педагогом) та донькою Дженіфер. Під час їх поїздки на батьківщину до рідних (батька, матері) ми запропонували пані Іщенко декілька запитань.

Інна Береза: Яким чином Ви підтримуєте зв'язки з українською культурою в Канаді? Світлано, які у Ванкувері є українські організації, з якими Ви співпрацюєте?

Світлана Іщенко: Не дивлячись на те, що я живу у Ванкувері провінції Британська Колумбія, Канада, і, не дивлячись на те, що тут не почуєш української мови на вулиці, у центрі Ванкувера, як на диво, існує Ukrainian Cultural Centre (Український Культурний Центр) за адресою: 805 East Рender Street. Історія Асоціації Об'єднаних Українців-Канадців Ванкуверської філії почалася в 1928 році з будинку, що мав назву Ukrainian Labour Temple (Український робочий собор), який зіграв важливу роль для біженців від кризи безробіття у 1935-38 роках, а після Другої Світової Війни був знову відкритий у 1945 році. З кінця 1950-х років культурне життя в Центрі набирало темпів під керівництвом директора Карла Кобилянського, хто тільки-но прибув з Києва: 1958 - Український фестиваль з участю груп з усієї Канади; 1959 - постановка оперети "Червона Калина", що мала великий успіх; 1961 - Гранд-концерт, присвячений 100-річчю з дня народження Тараса Шевченка. У 1960-70 роках тут проходили популярні святкування Міжнародного Жіночого Дня та концерти на честь Лесі Українки. 1991 року на Pacific National Exhibition (Тихоокеанська Національна Виставка) ванкуверські українські танцюристи та музиканти брали участь у частині Виставки "Ukrainian Showcase". І по цей день Асоціація бере активну участь у розвитку і підтримці української культури в Ванкувері і має добрі зв'язки з філіями в Торонто (Онтаріо), Едмонтоні (Альберта), Ріджайні (Саскачеван) та Вінніпезі (Манітоба).

Щодо мене, то моє перше знайомство з Українським Культурним Центром відбулося весною 2004 року, коли я з групою акторів брала участь у зйомках картини "Man in trees". Зйомочний майданчик знаходився у кварталі від Центру, а самі актори, масова та зйомочна група зручно розташувалися у залі Українського Центру. Звідти я і дізналася про історію Асоціації Об'єднаних Українців-Канадців. Я сама не беру участі в Українському Культурному Центрі з причини моїх особистих поглядів: творчій людині не завжди потрібно бути прив'язаною до якоїсь організації аби мати змогу творчо зростати і розвивати свої таланти на "чужій" землі. Коли я трохи більше розповім Вам про мою роботу і творчу діяльність у Канаді, Ви зрозумієте, що я маю на увазі. Але для значної частини українців-емігрантів у Ванкувері цей Центр є осередком культурних подій і традицій.

Інна Береза: Хотілось би знати, яким чином Ви спілкуєтесь із земляками як у діаспорі, так і в Україні?

Світлана Іщенко: Інночко, розкажу про декілька моїх зв'язків з українцями-канадцями та з українцями з рідної батьківщини. Я емігрувала до Канади у серпні 2001 року з Миколаєва, де залишилося багато моїх друзів, як в театрі (Миколаївський Академічний Український Театр Драми та Музичної Комедії), у якому я працювала актрисою драми з 19 років, так і в літературі, де вплив друга й поета Дмитра Кременя зіграв вирішальну роль у моєму виборі української поезії. До еміграції, в Україні вийшли дві книги моїх поезій: "Хороми неба і землі" (Київ, в-во "Український письменник" - "Вир", 1995) і "Сі-дієз" (Миколаїв, в-во "Можливості Кіммерії", 1998). У Канаді, до мого знання української та російської мов додалося ще й знання англійської. У Ванкувері я почала писати поезії українською та англійською і робити переклади. У липні 2005 року вийшла моя невеличка книга поезій англійською у видавництві Leaf Press "In the Mornings I Find a Crane's Feathers in My Damp Braids", до якої була ціла низка англійських публікацій у канадських поетичних журналах, часописах та антологіях: "The Antigonish Review", "Lichen", "Event", "From This New World", "Che Wach Choe - Let the Delirium Begin". Наприкінці 2006 року, тут, у Канаді, вийшла моя збірка поезій українською мовою "Танок Дани дощовий" (Ванкувер, в-во "Marigold Publications", 2006), яка є модеративним зв'язком між поезіями, створеними в Україні за два роки до еміграції, і поезіями, започаткованими у Ванкувері. Вірші у цій збірці відбивають широкий діапазон жанрів, стилів і форм, від класичного сонета і канцони до ліричної мініатюри і поетичної прози. Після того, як я відчула, що моє знання англійської є на достатньо високому рівні, щоб узятися за переклади поезій лаурета Шевченківської премії Дмитра Кременя, почалася робота над складенням англійського манускрипту його поезій з метою публікації в англомовному світі. Мій чоловік, відомий канадський поет Рассел Торитон допомагає мені в цій роботі. Протягом праці над створенням книги перекладів, ми подали кілька з готових перекладів до відомих у світі літературних журналів. Влітку цього року було дві визначних події: у Ванкуверському журналі "Prism", що друкується в Університеті Британської Колумбії (UBC), з'явилася публікація вірша Д. Кременя "Don Quixote of the Estuary" (Дон Кіхот із Лиману"), а потім у вельми відомому у світі лондонському журналі "The London Magazine" було подано поезію "The Lost Manuscript" ("Загублений Манускрипт"). У грудні цього, 2007-го, року ми плануємо закінчити роботу над книгою перекладів і звернутися до видавництва у Великобританії, Канаді чи США для публікації.

Майже двадцятирічна дружба і листування з родиною Кременів завжди є приємним святом. Син Дмитра, Тарас Кремінь - молодий поет і викладач, літературознавець і кандидат філологічних наук - завжди тримає мене на пульсі літературних подій в Україні.

У 2001-2002 роках я мала листування з Яром Славутичем (1918 р. н.) - українським поетом і професором, котрий зі своєю дружиною живе ув Едмонтоні провінції Альберта - у якому ми обмінялися своїми книгами і публікаціями: Яр надіслав книгу його сонетів "Шаблі тополь" (Київ, в-во "Український письменник", 1992), підручник по вивченню української мови для дітей українців-канадців "Ukrainian for beginners" ("Українська мова для початківців"), програму якого він сам відтворив і відредагував, а також книги поезій "Співає колос" (Україна - Канада, в-во "Степ" - "Славута", 1997) та "Завойовники прерій" (Едмонтон, в-во "Славута", 1984). Наступного, 2008 року, Яр відзначатиме свій 90-річний ювілей.

Інна Береза: В Миколаєві ми слухали пісні на Ваші поезії. А чи в Канаді Ви продовжуєте створювати пісні?

Світлана Іщенко: 16 грудня 2001 року я і музичний директор українського відділення радіо "Voice of America" (Washington, USA) Олександр Кагановський зробили запис мого поетичного інтерв'ю по телефону з Вашингтона для програми "Musical Rainbow" ("Музична веселка"), куди увійшли мої поезії у супроводі музичних п'єс Василя Попадюка (Vasyl Popadiuk) - вельми відомого молодого канадського композитора і віртуозного скрипаля українського походження. Коли канадців питають "Що ви знаєте про українців-канадців?", перша відповідь завжди є: "Василь Попадюк". Я була щаслива мати таку компанію на радіо-шоу. Василь живе в Missisauga, Ontario.

Інна Береза: Вельмишановна Світлано! Глядачі Миколаєва в середині 90-х років XХ століття із задоволенням ходили на спектаклі Музично-драматичного театру, де Ви чудово грали. Особливо запам'яталася мені у Вашому виконанні Маруся Чурай. А чи реалізуєте себе Ви як акторка за океаном?

Світлана Іщенко: Ванкувер відомий у світі кіно як "Північний Голівуд" - і це дійсно так. У кіноіндустрії я почала працювати з самого початку мого проживання у Канаді. Також, поряд з тим, що це просто сам по собі цікавий процес - бути маленькою частинкою того чи іншого художнього фільму або серіалу, захоплює перебування в самому центрі інтернаціонального життя Канади. Іноді на зйомочному майданчику можуть працювати лише 8-10 акторів разом з масовкою, а іноді - від 1000 до 2000 чоловік як на майданчику на розі вулиць West Hastings та Burrard для фільму "Fantastic Four", де протягом цілого місяця кожної ночі з 5 вечора до 5 години ранку, під холодним дощем, йшла зйомка завершальної сцени фільму у листопаді 2004 року. З вислову акторів: "Хочеш працювати у кіноіндустрії - приготуйся чекати: підготовка до зйомки займає години (4-6 годин, а то й більше), сама зйомка - хвилину або дві...". От якраз на таких довгих годинах чекання ти і пізнаєш справжній Ванкувер, де люди різних націй, культур, традицій і релігій діляться з тобою своїм досвідом, життям, традиціями. Це як увесь світ - на долоні! До речі, це і є основна риса, я б навіть сказала, мистецтво канадців - жити разом у різноманітті культур, релігій, націй, поважаючи традиції і права кожної окремої людини, і вміння не загубитися у цьому розмаїтті, пам'ятаючи своє коріння, розвивати традиції того народу чи нації з якої ти вийшов і цим примножувати багатонаціональну культуру Канади в цілому. Якраз на зйомках фільму "Fantastic Four" я і познайомилася з моєю найкращою подругою у Ванкувері - Lori Miller (Лopi Mіллер) українського походження. Життя повернулося так, що я стала тією ланкою для Лорі, котра з'єднала її з загубленими родичами в Україні і в Канаді також. Рік тому Лорі познайомила мене зі своєю кузиною Dar Churcher (Дар Чьорче), яка є чудесною художницею і скульптором зі столиці Британської Колумбії - Вікторії, що на Ванкуверському Острові. Це знайомство теж переросло у дружбу, і протягом року я допомагала Дар з перекладами листів з України і в Україну. Дякуючи усім зусиллям, пошукам, перекладам, фотографіям, Дар віднайшла близько 60-ти родичів з родини Середи, що проживають в Україні та Канаді! І мені приємно, що в цьому родинному святі була також і моя частинка.

Інна Береза: Світлано, це ж Ви вперше після від'їзду до Канади відвідуєте Україну? Що Ви встигли зробити за цей 10-денний термін перебування в Миколаєві?

Світлана Іщенко: Улітку цього року мені випало щастя нарешті навідати мою сім'ю в Україні - мою маму в Миколаєві та батька в Очакові. Це ж пройшло 6 років з того часу, як я їх не бачила! Я також мала змогу зустрітися з Дмитром і Тарасом Кременями, В'ячеславом Качуриним, директором театру, де я працювала, Миколою Берсоном, актрисами Зоєю Скарлат та Феодорою Полоз, художником Анатолієм Завгороднім, з Вами, Інно, та Вашою донькою Ладою. До речі, Дмитро і Тарас Кремені зараз допомагають мені видати книгу вибраних поезій "Дерева злетіли парами" у миколаївському видавництві, книга вийде на початку 2008 року за спонсорства Миколаївської облдержадміністрації.

Інна Береза: Скажіть наостанок, що Вас чекає ще у творчому плані в Канаді?

Світлана Іщенко: Зараз я працюю у Північному та Західному Ванкувері, викладаючи творчі програми для дітей з різних видів мистецтв ("Art Blast Camp", "Tutus in Training", "Вallet Fundamentals", "Creative Dance", "Dance, Music and Drama Combo", "Adventures in Art", "Artist's Corner") у спортивно-мистецьких центрах.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)