Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Курай для пожежі
Іван Немченко. Корсунські світанки
Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Йосип Файчак. Світ вирує
Коломієць Н.А. Відлуння душі
Микола Братан. День святого Миколая
Особливості творення жіночих характерів у прозі Миколи Чернявського

 

Галина Немченко

 

Особливості творення жіночих характерів у прозі Миколи Чернявського

Микола Федорович Чернявський належить до тієї когорти вітчизняних письменників кінця XIX - початку XX століття, творчість яких успадкувала кращі традиції попередників - А.Свидницького, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М.Старицького, О.Кониського, Д.Марковича, С.Воробкевича та ін., увібравши водночас і мистецькі пошукання нової доби. Письменник репрезентував художній час - пореформену дійсність, добу капіталізму, передреволюційні зрушення й революційні події, порушував злободенні проблеми й виводив на літературний простір представників різних соціальних станів - інтелігенцію, духовенство, селян, міщан, поміщиків, робітників, декласованих осіб.

У доробку М.Чернявського спостерігаємо досить широку палітру жіночих образів - як у поезії ("Черниця", "Як фіалка, ти вродлива...", "Одна я на світі...", "Ніч"), так і в белетристиці: постаті знедолених дітей (Гапка з "Вогню життя"), безсловесних жертв антилюдяного суспільства (ключниця Олексіївна з образка "Божа коровка", баба Супруниха з оповідання "Змій"), зневажених дівчат (Люся з новели "Сніг", Софія Ткаченкова й Дора Фельдман з повісті "Варвари"), революціонерок (Люба Говорецька з "Весняної повіді", Ніна Ольшановська в "Блискавицях"), повій (Катерина Іванівна з "Кінця гри") тощо. Автор майстерно відтворює життєві ситуації, в яких вимальовується та чи інша постать. Так, в оповіданні "Вогонь життя" зображено дівчину-підлітка Ганку, котра змушена найнятися у місті, бо її родина голодує. М.Чернявський добирає деталі, котрі увиразнюють образ героїні: "…то було дівча літ тринадцяти, бліде, аж синє, обшарпане, аж неначе тіло в неї світилось крізь плахіття. Голова в неї була закутана великою старою хустиною, а на ногах були величезні зашкарублі чоботи" [2, с.122]. Драматичні сторінки життя родини постають з розповідей дівчини: її сім'я їсть бекмес (варення з кавунів) без хліба, бо його немає. Та від природи Ганна оптиміст, бадьора й завзята людина. Тож свою енергію та життєлюбство вона передає оповідачевій родині, в якій служила.

Образ баби Супрунихи з оповідання "Змій" розширює галерею занапащених постатей. Засіб контрасту як композиційний прийом і принцип розмежування персонажів є визначальним для оповідання. Через образ старої жінки автор намагається простежити взаємодію соціального й психологічного в людському житті. "Супруниха лаялась. О як вона лаялась. В свою лайку вона вкладала всю свою ненависть до людей, виливала весь свій гнів на їх, всю свою злобу і весь пекучий біль од образ життя" [2, с.32]. Та лайка безпорадної баби була помстою "над усім світом, а може тільки над своєю долею", захисною реакцією на втручання жорстокої довколишності в її животіння. Основне навантаження у розкритті психології безталанної жінки несуть авторські характеристики, вчинки героїні, словесні самовиявлення. Використаний М.Чернявським і традиційний мотив провіщення - за допомогою сну посилюється трагічність звучання образу. Привертає увагу й образ змія, що набуває символічного значення. Прийом обрамлення надає творові композиційної стрункості та логічної завершеності. Похмурий пейзаж і метафоричний образ ночі - важливі художні засоби характеротворення, насамперед образу центральної героїні оповідання.

В оповіданні М.Чернявського "Земля" та новелі "Там, де гори шумлять" створено епізодичні жіночі образи. Але кожна така постать надовго запам'ятовується. Оповідання "Земля" репрезентує образ Зіньки - дружини селянина з Вавиловської волості Петра Стасюка, який живе справами громади, зі зброєю в руках обстоює право на хліборобське щастя і для себе, і для односельчан. Як і її чоловік, героїня мріяла про землю як довгожданне благо. За неї воював Стасюк як народний месник. Але землі селянське подружжя так і не отримало. Зінька переживає разом з Петром, поділяє його болі, підсвідомо розуміючи причини гнітючого стану чоловіка. Але нічим зарадити в лихові вона не може. Безпорадність жінки відтінено за допомогою деталі: "Руки в молодиці впали, мов не свої. Вона так і ждала, що щось буде, що Петро не даром такий похмурий" [1, с.2]. Переживання Зіньки - сукупно з чоловіковими та синівськими хвилюваннями - готують до приходу невідворотного: Стасюк вдається до помсти кривдникові-донощикові, а далі чинить акт самогубства.

Наймичка Ганна з твору "Там, де гори шуміли" відзначається вродою та лагідністю вдачі. Вона "тиха, спокійна й хороша собою" [1, с.46]. Ганною просто не намилуються довкола. Як свідчить оповідач, "вона йшла, мов співала тими ногами пісню. Весь наш двір задивлявсь на неї" [1, с.46]. Красуня покохала парубка з норовливої родини Чабанів, але шлюбне життя з Максимом так і не склалося. У нападі ревнощів чоловік убиває Ганну. Інтонації народних голосінь прориваються в щемливих словах оповідача: "Бідна, - думав я, - бідна Ганна, ота дитина простодушна, ота дочка гір гримучих, що ходила по землі, немов пісню співала. Заклював білу голубоньку чорний ворон!" [1, с.53]. Антиподом цієї благородної натури в творі виступає Горпина, Максимова сестра. Саме вона, гостра на язик, сварлива та гуляща, й стала, по суті, призвідцею загибелі Ганни.

Оповідання М.Чернявського "П'яниця" розкриває душевну драму безіменної героїні-страдниці. П'яниця, як вона сама себе називає, рано втратила чоловіка, дітей і тепер усе дожидає, коли ж зустрінеться з ними в потойбіччі. Хворобливість і приреченість жінки відтінює портрет: "Висока й сухорлява, з прямими вродливими рисами обличчя, смуглява, але незвичайно бліда, синьегуба й аж зелена, все-таки не здавалась старою. Але зразу помітно було, що вона хвора на сухоти" [2, с.155-156]. Героїня тяжко страждає, горе вплинуло на її психіку. Неврівноважений стан жінки передається за допомогою діалогу з Навроцьким - земським статистиком.

"Чого зітхаєте? - запитала молодиця й засміялась. - Святий Феодосій казав, що й за мною прийде і мене візьме. Я пішла до нього в Чернігів, прохала, щоб узяв. А він каже: "Ще рано. Нехай ще березки трохи підростуть, щоб діточки на вітах могли гойдатись. Тоді прийду". Давайте вип'ємо горілочки! - несподівано обернулась молодиця до Навроцького й простягла руку до пляшки.

- Ні, не треба, - м'яко положив свою руку Навроцький на її руку" [2, с.158].

Читача вражає й глибоко трагічний образ Мрозовської ("На березі морському"), котра марно чекає на свого чоловіка, якого без провини страчено. Насправді ж уже давно труп рідної їй людини з прив'язаним до ніг тягарем коливається на дні моря, поряд з багатьма такими ж жертвами репресій. Переживання жінки й морський пейзаж цілком суголосні. "Уже давно Мрозовська рішила, що чоловік її і всі, хто з ним, повинні вийти на берег тут, на цьому місці. Вони вийдуть. Вони можуть вийти щохвилини. І очі її стежили зелено-блакитну просторінь, приглядаючись до гребенів кипучих хвиль, коли вони, дійшовши до мілкого місця, ставали навшпиньки і з шумом стрибали через каміння до берега" [2, с.228].

М.Чернявський виводить образи скривджених, зневажених жінок з різних суспільних верств. Особливо запам'ятовуються Соня Ткаченкова та Дора Фельдман з повісті "Варвари". Змальовуючи їх, автор розкриває традиційну морально-етичну проблему. Однак, він акцентує увагу на новому, що з'являється у поведінці та характерах героїнь. Ці жінки хочуть мати рівні з чоловіками права. Фрагмент із щоденника Соні Ткаченкової, яка вдалася до самогубства, ставши жертвою похітливого викладача гімназії Кунцевича: "І я скажу без лицемірства, що він перший глянув на мене, як на рівню, забалакав зі мною, як з людиною" [2, с.485]. Тож дівчину великою мірою причарувала саме така поведінка вчителя, хоча за нею ховалися підступи ловеласа. Автор послуговується щоденниковими записами з метою розкриття внутрішнього світу, психологічної обгрунтованості вчинку дівчини. Передсметна сповідь Софії асоціюється з осіннім пейзажем.

Особиста травма не лише не зламала натомість Дору Фельдман, але й загартувала її і навіть змінила. Так, Гармашеві - вчителеві гімназії - здається, що з Дори неодмінно повинна вийти революціонерка.

Новими у доробку М.Чернявського є образи революціонерок Любові Говорецької ("Весняна повідь") та Ніни Ольшановської ("Блискавиці"). До речі, назви обох повістей символічні і цілком характеризують змальовувані в них події. Типологічне спорідненими видаються постаті героїнь М.Чернявського та Саші Навроцької, Наді Мурашкової з повісті І.Нечуя-Левицького "Над Чорним морем". Це виявляється, зокрема й у певній декларативності образів. Одним із засобів окреслення постатей є деталь. Наприклад, "глибокі очі", "задумана посмішка" Ніни Ольшановської, "блискавки в очах" Люби Говорецької. Конкретизуючи портрет, письменник акцентує увагу на внутрішньому світі героїнь. Наведені портретні деталі визначають подальшу логіку розвитку образів. Автор простежує, як еволюціонують його героїні. Так, Любу Говорецьку не задовольняє пасивне міщанське існування, їй імпонує товариство Зембулата, котрий вирізняється активною життєвою позицією. Тюрма, в яку потрапила Люба, лише зміцнила прагнення покінчити з минулим. Тож у минулому залишається Трублаєвич, двоїста натура якого суперечить життєвим нормам Люби. Важливим для розкриття характерів героїнь є використання художньо-стилістичної структури діалогу. Уривчаста мова імпульсивної, до краю емоційно збудженої Ніни Ольшановської ("Блискавиці"), котра споглядає підготовку до екзекуції, усіма своїми складниками відтінює нуртування пристрастей у душі дівчини: "Що це таке? - звернулась до Юрка Ніна. - Що ж це робиться? -

Той мовчки відмахнувся. Тремтів, мов лист на вітрі.

- Це ж щось нечуване! Це неможливе! Ніно, Ніно, мовчи!

Катерина Андріївна вхопила дочку за руку.

- Іди сюди. Ходім.

- Я нікуди не піду!" [2, с.412]

І нарешті протиприродне "ха-ха-ха" героїні, яке передує її пострілові в віце-губернатора Шрама як головного екзекутора, висвітлює злам у психіці героїні.

Тож у трактуванні нових постатей спостерігається психологізм. Автор приділяє велику увагу внутрішньому світові персонажів, поєднанню свідомого та несвідомого у вчинках героїнь. Любу Говорецьку й Ніну Ольшановську не лякає майбутнє. Так, Ніна, як і її товаришки по ув'язненню, вірить, що "прийде день, і вийдуть на волю всі в'язні, і буде суд, останній суд гнобителям" [2, с.416].

Отже, незважаючи на окремі недоліки в окресленні постатей героїнь М.Чернявського, слід констатувати наявність еволюції в живописанні жіночих характерів, що посіли належне місце в галереї образів української класичної літератури.

Література

1. Чернявський М. Твори. Т.1-10. - Харків: Рух, 1929. - Т.5. - 364 с.

2. Чернявський М. Твори: У 2-х томах. - К.: Дніпро, 1966. - Т.2. - 541 с.

 

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)