Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Молода муза. Випуск 3
Микола Братан. День святого Миколая
Микола Василенко. Курай для пожежі
Любов Єрьомічева. Дев'ятнадцать
Анатолій Анастасьєв.Осінній дисонанс
"Ці моменти я запам'ятаю на все життя"
(інтерв'ю з Павлом Дворським)

 

ІНТЕРВ'Ю

 

 

Іван Немченко

"Ці моменти я запам'ятаю на все життя"

(інтерв'ю з Павлом Дворським)

Спекотливого дня 25 червня 2008 року на одному з херсонських майданів побіля кіноконцертної зали "Ювілейна" відбулася небуденна подія - презентація нового загальнополітичного журналу "Нація. Україна. Державність" (редактор Анатолій Жолонковський). Пісенною серцевиною цього дійства став натхненний спів популярного виконавця Павла Дворського, який неодноразово бував у наших таврійських степах і радував південців своїм вокальним мистецтвом. Черговий приїзд артиста до Херсона став справжнім святом для його шанувальників: звучали нові твори й хіти ще з часів "Смерічки". А ще була вдячна можливість для бажаючих щиро й невимушено поспілкуватися зі співаком. Фрагмент такої розмови пропонуємо й читачам "Вісника Таврійської фундації".

- Пане Павле, скажіть, будь-ласка, як складалися Ваші взаємини з українською діаспорою? І якою Вам пригадується перша гастрольна мандрівка за кордон?

Павло Дворський: Уперше за кордоном я побував з ансамблем "Смерічка" в 1976 році. Це було турне соціалістичними країнами. Адже наш колектив з Західної України вважали націоналістичним. Ми співали тільки рідну українську пісню, пропагували обробки фольклорних зразків - буковинських, закарпатських, наддніпрянських... Тому нам дуже важко було поїхати з гастролями в капіталістичні країни. Лише в 1985 році ми вперше змогли поїхати в такі країни, як Лаос та Індія. Це був помітний крок уперед, тому що завдяки таким гастролям ми змогли популяризувати наше національне мистецтво в індокитайському та індостанському регіонах Азії. Здавалося б, українська, індійська, лаоська культури дуже відмінні, але як гарно нас там приймали. Населення цих країн зустрічало нашу пісню, наші танці, обробки народних перлин з великим інтересом. Записи наших виступів постійно звучали в ефірі - на радіо й телебаченні. Ми були вражені таким ставленням, таким розумінням. І були сповнені гордості за рідну пісню.

А в 1987 році від товариства "Україна" я вперше перелетів Атлантичний океан і потрапив на гастролі до Канади. Колектив наш - "Смерічку" - тоді не випустили. Тож моя поїздка була індивідуальною. Але скільки емоцій, скільки вражень принесло це перше побачення з Канадою, з українською громадою - рідними людьми, краянами, закинутими туди через різні обставини і в різні часи. Співав для них народні й сучасні пісні - і відгук був просто надзвичайний.

А вже наступного року ми вирушили до Канади вдвох з Назарієм Яремчуком. І хочу розповісти про таку цікаву річ - про це я вже не раз оповідав і на українському радіо, й на телебаченні. За тієї поїздки зустрілися два брати - Назарій і Дмитро Яремчуки, які до того ніколи не бачилися. Адже ще в 1939 році Дмитро залишив Буковину й подався до Канади. Як мельниківець він знав, що з приходом совітів його обов'язково заберуть до Сибіру. Тож еміграція стала порятунком від репресій. Брати жодного разу не бачилися - і ось хвилюючий 1988 рік. В аеропорту Вінніпегу, де зустрілися Дмитро та Назарій Яремчуки, усі, що були поряд з ними, плакали. Змішались біль і радість. Отакою страшною була совітська система, яка розділяла батьків з дітьми, братів, сестер. Але справедливість перемогла. І ось в оселі канадського українця Дмитра Яремчука зазвучав голос його брата Назарія. Ми співали "Червону руту", "Смерекову хату", "У лузі над Прутом", "Гуцулку Ксеню"... І розуміли, що ніякі океани, ніякі напасті не можуть розлучити близьких по духу людей, народжених Україною. Це було 1988-го року.

А вже в 1990 році ми вирушили цілим колективом "Смерічка" на гастролі до Канади та США. Об'їздили майже всі великі міста в цих країнах. Таке тоді було піднесення серед українців діаспори, викликане національно-визвольним рухом в Україні. Адже вони бачили, що далека Батьківщина пробуджується. Наш нарід забажав мати свою власну державу. Відчувалось єднання наших душ у пориванні до волі. Незабутніми стали зустрічі в Торонто, Вінніпегу, Реджайні, Ванкувері, Монреалі, Нью-Йорку, Денвері, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі... Особливо запам'ятався наш концерт у Вашингтоні побіля пам'ятника Тарасові Шевченку. Уявіть собі величезну масу людей. І ми всі співаємо "Заповіт", "Реве та стогне Дніпр широкий", "Червону руту", "Рідна мати моя"... Десятки тисяч голосів! Десятки тисяч сердець!.. Таке не забувається.

- А чи доводилось Вам зустрічатися з австралійськими українцями?

Павло Дворський: До Австралії я потрапив разом з колективом "Галичина" вікопомного 1991 року. Правда, ще до проголошення незалежності України. На той час уже було прийнято Декларацію про український суверенітет, і наші земляки на далекому континенті жваво цікавилися станом речей на Батьківщині, щиро співпереживали. Надто ж запам'яталась святкова літургія в Мельборні, в українській церкві. Місцеві українці, здебільшого старі люди казали, що такого вони не пригадують, щоб у храмі бути пліч-о-пліч з краянами з Великої України і співати разом на Великдень службу Божу. В багатьох куточках світу після того доводилось бувати, але й зараз перед очима сторінки австралійських мандрів, хвилі духовного єднання з рідними людьми. У кожному з нас, у рідному слові, в пісні з отчого краю вони відчували зв'язок з далекою і вимріяною Україною, з якою не бачились протягом багатьох десятиліть. Ці моменти я запам'ятаю на все життя.

- Лейтмотивом однієї з Ваших пісень є заклик будувати храм. Такий же характер мають і Ваші мистецькі акції в Україні та зарубіжжі?

Павло Дворський: Відродження української державності - процес, що тісно пов'язаний з проблемою духовного оновлення, морального очищення. Наші концертні програми під назвою "Будуймо храм любові" якраз дуже суголосні з такою метою. Українці всього світу близькі, споріднені в своїх прагненнях, замірах, почуттях. Пригадую, з яким щемом, внутрішнім трепетом я споглядав, як наші земляки - різного віку, частіше дідусі й бабусі підходили до скриньок пожертвувань на відновлення й побудову храмів. Діаспора у всі часи підтримувала Україну - й духовно, й матеріально. Особливо це було характерно для початку 90-х років, коли зарубіжні українці вкладали багато коштів у книговидавничу справу, мистецькі проекти, відбудову церков тощо. В пам'яті залишились добрі відкриті обличчя тих, хто підходив до скриньок і жертвував, скільки міг - задля України, для блага своїх материкових краян. І ось уже на очах виростає патріарший собор на лівому березі Дніпра, куди будуть приходити діти, онуки й правнуки тих, кого доля закинула на чужину, і наші нащадки, що живуть тут, на Батьківщині. І те добро, що посіяне, проросте у віках... проросте в тисячах українських душ...

- Пане Павле, а які Ваші найсвіжіші враження від гастролей за кордоном? Чи доводилося Вам зустрічатися з найновішими українськими емігрантами, заробітчанами, що сьогодні шукають щастя в чужих краях?

Павло Дворський: У 2006-2008 рр. мені довелось побувати в США, Канаді та Італії, і хочу сказати, що українська пісня, українське слово як ніколи зараз потрібне тисячам українців у світі - і тим, що давно перебувають в еміграції, і тим, що виїхали з Батьківщини 10-12 років тому, або й пізніше. На наші концерти в Чикаго, Нью-Йорку, Рочестері, Клівленді приходили українці з різних еміграційних хвиль. Багато було таких, що недавно опинилися на чужині, живуть, працюють там, бажаючи знайти себе, застосування своїм здібностям у Новому Світі. Деякі збираються забрати з собою і дітей, щоб навчалися в американських школах. Це ж можна сказати й про більшість глядачів у залах канадських міст Монреаля, Торонто, Вінніпегу, де ми виступали. Нові українські емігранти гуртуються між собою, бо мали раніше надію, що держава Україна швидко стане на ноги й почне турбуватися про них. Але настав час, що вони з прикрістю зрозуміли, що мають виживати самі, самотужки - за рахунок єднання, взаємної підтримки. І подібні концерти української пісні теж слугують об'єднанню цих людей, розпорошених у чужому світі, відірваних від рідної землі.

Буквально десять днів тому я повернувся з італійських гастролей. Було багато концертів у Римі, Болоньї, Брешіа, Флоренції, на які зібралося чимало українських глядачів. І вони разом зі мною співали "Червону руту", "Стожари", "Смерекову хату"... В Італії перебуває на заробітках величезна маса наших жінок з Тернополя, Чернівців, Хмельницького, Львова, Рівного, Івано-Франківська, з Центральної України. Вони прагнуть заробити кошти на навчання своїх дітей, на забезпечення кращих умов життя їхніх родин в Україні. Але ця рабська праця на чужині відбирає багато сил і здоров'я. Велику позитивну роль у підтримці наших землячок в Італії відіграє українська церква. Хоч раз, хоч двічі на місяць намагаються наші жінки-заробітчанки вирватися до церкви. Щоб почути рідне слово, український спів. Спільна молитва, зустрічі з земляками додають їм життєвої енергії, допомагають долати численні труднощі й негаразди. Жінки-українки в Італії об'єднуються, тісніше контактують між собою, випускається журнал "До світла", українські газети, де можна опублікувати свої замітки, нотатки, вірші. Через такі видання вони підтримують духовний зв'язок з Україною, що озивається до них рідною мовою, барвами отчого слова.

Приємно було відзначити, що на концерти приходило багато італійців, у яких зростає інтерес до української пісні. Цього разу я привіз їм спеціальний подарунок - цілий альбом моїх пісень у перекладах італійською: "Нехай тобі розкаже дощ", "Стожари", "Мама Марія", "Ніхто так не любив", "Ночі кохання" та ін. Раніше ми співали пісні з репертуару Адріано Челентано, Рікардо Фольї, Тото Кутуньо, а зараз італійці вже співають наші українські пісні. Зближення наших культур дасть, безперечно, позитивні результати.

Якось у Флоренції, коли я співав "Смерекову хату", до мене підійшла жінка з пісенником. Я подивився: пісенник Миколи Бакая, мого творчого побратима. У співдружності з ним і написана "Смерекова хата". Виявилося, що та жінка - племінниця М.Бакая. І вона доспівала пісню разом зі мною. Як тільки доля розкидає людей по світу! Де тільки нема на нашій планеті українців?! Але хочеться вірити, що на крилах рідної пісні вони повернуться додому, як птахи повертаються до отчого краю навесні.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)