Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Бериславщина: рік 1903
Ігор Проценко. Мої дороги
Микола Тимошенко. Мій степосвіт
Микола Братан. Танго над лиманом
Микола Василенко. Уламки імперії
Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Поет, філософ, громадський діяч М.Руденко
"Я з тих людей, хто всюди був удома,
хто світ тримав у себе на плечах"
("Сини, пробачте")

У серії "Бібліотека Шевченківського комітету" ("Дніпро", 2004) вийшла книжка поезій Миколи Руденка "Вибране. Вірші та поеми" (1936-2002). Це найповніше на сьогодні видання поезій видатного письменника, Героя України, Лауреата Національної ім. Т.Шевченка та інших премій, де найширше представлені поетичні твори останніх літ (1960-2002). Збірка складається із шести розділів: I. Із ранніх поезій (1936-1944) - 6 віршів; II. З походу (1946-1959) - 45; III. Оновлення(1960-1976) - 369; IV. За ґратами (1977-1986) - 176; V. Пером із янгольского крила - 103; та VI. Поеми (1947-1986) - їх 10 ("Сльоза Хіросіми", "Прощання з партквитком", "Реабілітований", "Атомний цвинтар", "Цунамі", "Хрест", "Побачення", "Вічна вдова і диявол", "ЦАР БУЖ", "Рогніда і Володимир"). Вступну статтю "І ніде не кінчається серце" та післямову до неї написав Лауреат Шевченківської премії Леонід Талалай. "Віхи життя і творчості М.Д.Руденка". Перша поезія написана у 1936 р. - "Юність" і остання "Попелюшка" - 13 листопада 2002 р.

Микола Данилович Руденко

Крім поезій, М.Руденко написав низку романів, повісті, драму та ряд наукових праць економічного, філософського та космологічного характеру.

Доробок і діапазон творчості його широкий і розмаїтий. Він дав підставу докторові економічних наук професорові Володимирові Шевчуку запитати: "чи хто-небудь у світовій науці колективно або одноосібно досягнув те, що вже зробив українець М.Д.Руденко, який порушив гіпотези, доведення чи принаймні оприлюднення яких перед якомога ширшим міжнародним загалом науковців підносить сучасну українську філософсько-космологічну школу до світового рівня?! Відповідь на це питання дозволяє стверджувати, що в особі М.Д.Руденка маємо мислителя, який заслуговує національного та світового визнання, його інтелектуальний здобуток мусить бути належно поцінований державою та міжнародною громадськістю" [9, с. 779].

Перед нами неординарна, знакова особистість, яка проявила себе як видатний поет, прозаїк, драматург, а також філософ, економіст і дослідник Всесвіту, а ще правозахисник і борець за незалежність України.

Провідними мотивами його післявоєнної творчості є: Людина, природа, суспільство, Всесвіт, сонце і серце та багато інших. Вони чи не найчастіше привертають увагу поета до оригінальних роздумів про них. "Я живу, як живе антена, Що приймає світи на екран" і "Спрямую душу на далекі зорі. Бо я і Всесвіт - це одна судьба", - заявляє співець і його ліричний герой. У відповіді на запитання хто він, читаємо: "Хто я такий? І чому не вмирають звуки, Якими я сповнений вщерть? Я - інструмент, на якому грають Сонце і вітер… Кохання і смерть…" [7, с.144].

Його хвилює все: морально-етичні проблеми, наше минуле, сучасне й майбутнє, правда, кривда, брехня, добро, зло, віра, надія, любов, совість, душа та інші. "Душа - та ж сама! Породити може Нелюдський злочин і святе добро" ("Совість", 1970). Право і обов'язок, життя у найрозмаїтіших проявах, кохання, смерть, безсмертя, час і простір, завдання літератури і мистецтва… Ось, для прикладу, хід думки і роздум у поезії "Спокій": "Краплина доростає до ріки. І "Я" тепер у неї вже не те - Воно до океану доросте" (1970).

Народився Микола Данилович Руденко 19 грудня 1920 р. в с. Юр'ївці на Луганщині. З шести років залишився напівсиротою, втративши батька, "шахтаря і кожум'яку", який згорів у шахті, рятуючи товаришів, що залишилися живими. Зазнав горя і злиднів. Але траплялися іноді й радісні хвилини. Восмикласник М.Руденко на літературному конкурсі, що його проводив Наркомос України, посів перше місце серед учнів шкіл та технікумів і був нагороджений стипендією в 150 карбованців, що після закінчення школи мали виплачувати аж до закінчення вузу. Але змінились обставини. І коли він приїхав, аби поступити до Київського университету, нове начальство відмовилося від попереднього рішення. Та хлопець вступив, оскільки на його захист став поет Леонід Первомайський, з яким познайомився ще під час конкурсу. Однак провчився М.Руденко лише місяць і був покликаний до армії. Служив у спеціальному кавалерійському полку по охороні Кремля, мавзолею і дачі Сталіна. Коли почалася війна, він подає рапорт з проханням послати на фронт. Спочатку М.Руденка послали на курси політруків у Ново-Петергофі. Не закінчивши їх, він у блокадному Ленінграді був тяжко поранений розривною кулею. Довго лікувався, майже рік. Лікарі вважали його безнадійним, але М.Руденко одужав і надалі служив інструктором-пропагандистом польового шпиталю. 1946 р. був демобілізований у чині капітана і повернувся до Києва. Почав працювати редактором видавництва "Радянський письменник". У 1947 р. вийшла перша поетична збірка М.Руденка "З походу", потім і наступні "Незбориме плем'я", "Ленінградці", "Мужність", "Світлі глибини", "Переклик друзів". Був прийнятий до СПУ. З 1947 по 1950 рр. - редактор журналу "Дніпро". Працював секретарем письменницької парторганізації.

Життя автора згаданих поетичних книг та романів "Вітер в обличчя" (1955) і "Остання шабля" (1959) після ХХ з'їзду КПРС круто змінилось. "З доповіді Хрущова я дізнався про злочини Сталіна, - згадував М.Руденко. - Я й себе відчував винним у цих злочинах. На мені також колись красувався блакитний кашкет. Я пишався тим, що охороняв вождя… Перевернулася моя душа. Колишнім я вже бути не міг. Почалися болісні шукання коріння помилок, що породили сталінщину… Коли цих помилок не знайти, вони лишаться у фундаменті нашого суспільства, як міна уповільненої дії". [9, с. 773-774].

Письменник старанно вивчає велику літературу, вчення багатьох філософів, економістів світу і приходить до висновку, що марксистське вчення хибне у погляді на природу додаткової вартості. Про це своє відкриття пише листи до ЦК КПУ і до ЦК КПРС. З Москви надійшла порада: "Пусть Руденко прекратит писать". Але не таким він був. Почалося цькування, плітки, дано вказівку не публікувати творів. Його звільняють з роботи. М.Руденко змушений був працювати нічним сторожем, продати спочатку машину, а потім і дачу. Його виключають з партії (1974), із Спілки письменників України (1975), позбавляють громадянства. У 1977 р. письменника заарештовують. Відбувається суд не в Києві, а на його батьківщині у Дружківці (Донбас), виносять суворий вирок - 7 літ ув'язнення і 5 заслання на Півночі.

У цей складний період він не припиняє своєї творчості і пише ряд статей, книг. Назву лише деякі із них: романи "Формула Сонця", "Орлова балка", поему "Хрест", "Економічні монологи", "Шлях до хаосу", трагедію "На дні морському", книги поезій "Прозріння", "За ґратами" та інші. За розповсюдження і популяризацію його творів заарештовують його дружину Раїсу Панасівну і засуджують на 4 роки таборів. Про сталінську "школу" таборів Микола Данилович розповів на зустрічі з студентами і викладачами КДУ, про що повідомила "Літературна Україна" від 18 лютого 1993 року: "Той, хто не пережив тюрми, концтаборів, той, мабуть, важко уявляє, яка це страшна кара - позбавити людину простору, поставити перед її очима стіну, забрати далеч горизонту. Це найтяжча кара. Та й, власне, сам Радянський Союз - хіба то не кара? А берлінська стіна, яка відгороджувала нас від світу, від цивілізації, від безмежності? Людина народжена для безмежності, вона є створіння безмежності, безмежність у природі її душі і забрати в неї почуття безмежності - це означає духовно вбити людину".

Звільнили його та дружину лише в травні 1987 р. Позбавлене житла в Києві подружжя виїхало спочатку до Німеччини, а потім до США на лікування. Ще в дитинстві семилітньому Миколі у бійці камінцем було перебито зоровий нерв і відтоді він осліп на ліве око.

У вересні 1990 р. після 14-літньої розлуки з Україною, М.Руденко прибув до Києва для участі в Міжнародному фестивалі української поезії "Золотий гомін". Йому М.Горбачов, тодішній президент колишнього СРСР, повернув радянське громадянство. Але радість від зустрічі з рідною землею обернулася новою трагедією: внаслідок колишніх страсів і нинішніх позитивних емоцій митець осліп на своє єдине видюще праве око. Було втрачено 95% зору. Він не міг ні писати, ні читати. І коли письменник майже примирився з сліпотою, сталося диво (правда, не без допомоги лікарів): почав бачити лівим оком, яким не бачив з 7 літ. І цей період був досить плідним у його творчості.

М.Руденко, опинившись на розпутті, не каявся в своїх "гріхах", не писав покаянних листів, а продовжував працювати. Він пробує свої сили в публіцистиці, пише книгу "Слідами космічної катастрофи" (1962), оповідання та нариси "Біла акація" (1962), науково-фантастичний роман "Чарівний бумеранг" (1966), де використано попередню статтю "Слідами космічної катастрофи" про загибель десятої планети Сонячної системи. В еміграції він ґрунтовно його переробив і замінив назву на "Син Сонця - Фаетон". У 1968 р. з'явилась нова збірка поезій "Всесвіт у собі", в 1971 "Сто світил" - підсумкове видання віршів та поем перед ув'язненням. Ще вийшла збірка поезій "Оновлення" (1971) та повість-феєрія "Народжений блискавкою" (1971). У 1970 р. М.Руденко подав до видавництва "Радянський письменник" рукопис твору "Формула Сонця", який у закритій рецензії львівського професора Кубланова і сумнозвісного Маланчука був "зарізаний", а його автора названо "лакеєм імперіалізму, націоналістом, богошукачем та махновцем".

У 1974 р. у московській квартирі А.Сахарова відбулося обговорення наукової праці М.Руденка "Енергія прогресу", яка згодом з'явилась у "самвидаві" з передмовою генерала-дисидента П.Григоренка. У 1976 р. М.Руденка підступно заманили у психоневрологічний шпиталь, ізолювали від громадськості й оголосили, що він несповна розуму. Тут він написав поему "Хрест".

За час перебування М.Руденка в ув'язненні, за межами Радянського Союзу було опубліковано понад десяток його книжок українською, англійською, французькою та німецькою мовами, зокрема роман "Орлова балка", економічні праці "Шлях до хаосу", "Економічні монологи", трагедія "На дні морському", збірки поезій "Прозріння", "За ґратами", поема "Хрест"…

1988 р. у Детройтському видавництві "Українські вісті" було опубліковано філософську працю "З приводу реформи у СРСР", де він попереджав, що вона приречена на поразку і приведе до "хаосу, а не порятунку".

Виступаючи перед студентами та викладачами КДУ, М.Руденко говорив: "Я вважав своїм громадянським обов'язком писати в ЦК про згубну небезпеку, що насувалася з найближчих десятиліть. Я обрав для себе гірку роль радянської Кассандри. Мене лякало не стільки падіння імперії, що демагогічно називала себе союзом вільних республік, скільки трагедії мільйонів людей. Бо, на жаль, імперії падають не так, скажімо, як розвалюється скирта соломи. Як правило, імперії своїм падінням калічать і винищують цілі покоління. Відомо, чим завершилися мої звернення до ЦК, - нещадною розправою!" [9, с.777].

Не все написане М.Руденком опубліковане у нас і тепер. Назвемо основні твори останнього періоду (1990-2002). Це збірка "Поезії" (1991), футурологічний роман "Ковчег Всесвіту" (1995), спогади "Найбільше диво - життя" (1995), "Лірика" (1997), поезії "Заграва над серцем" (1999), романи "Син Сонця - Фаетон" (2002), "Орлова балка" (2002), "У череві дракона" (2007).

Побачили світ збірка поезій "Пером із янгольського крила", п'єса "На дні морському".

Особливої популярності набули наукові праці М.Руденка "Енергія прогресу" (1998) та філософсько-космологічне дослідження "Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту)" (2001).

Незадовго до своєї смерті (а помер митець 1 квітня 2004 р.) у приватній розмові з притаманним йому спокоєм і відвертістю щиро зізнавався: "Я не боюся помирати, свою місію на цьому світі я виконав… Все, що міг, написав, і відчуваю себе щасливою людиною" [9, с.779].

Глибина думки, лаконізм, афористичність, філософічність, висока майстерність, народність, багатопроблемність, простота вислову - такі основні константи поетичного стилю Миколи Руденка.

Він цілком заслужено відзначений багатьма преміями й "за активне і послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, багаторічну плідну правозахисну і літературну діяльність" був удостоєний 19 грудня 2000 р. звання Героя України з врученням ордена Держави.

Перед нами справді Людина знакова, коронована могутнім і розмаїтим Божим талантом.

Література:

1. Бровко Олена. Лірика Миколи Руденка. - Луганськ, 2003. - 174 с.

2. Власенко Іван. Двічі народжений. Миколі Руденкові - 75 // Літ. Україна. - 1995. - 28 квіт.

3. Козак Сергій. Від охоронця Кремля до політв'язня: Розмова з Миколою Руденком // Літ. Україна. - 1992. - 30 квіт.

4. Коли йдуть на бенгальські вогні та шумові ефекти: Розмова з Миколою Руденком // Молодь України. - 1994. - 12 квіт.

5. Микола Руденко про себе і свої переконання / Розмову вів Михайло Слабошпицький // Народна газета. - 1991. - № 2 (10), березень.

6. Руденко Микола. Вибране. - К.: Дніпро, 2004. - 800 с.

7. Руденко Микола. Поезії. - К.: Дніпро, 1991.

8. Сверстюк Євген. Зачарований життям: Інтелектуальна драма Миколи Руденка // Літ. Україна. - 1998. - 3 груд.

9. Талалай Леонід. Віхи життя і творчості М.Руденка. - К.: Дніпро, 2004.

10. Талалай Леонід. "І ніде не кінчається серце" // Руденко М. Вибране. - К.: Дніпро, 2004. - С. 5-24, 772-779.

 

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)