Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Коломієць Н.А. Відлуння душі
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1
Бериславщина: рік 1905
Ігор Проценко. Цвіт вишні
Геноцид
(Поема)

Клекоче нам розпечене нутро…
Хто вичерпає нам
шоломом горе?
Юрій Клен
І

Одного незатишного похмурого прохолодного осіннього ранку 1932 року у чеському селі Богемка на Україні, на приватних, доглянутих, заможних, маєтних подвір’ях з’явилися вози… З них миттю зіскочили якісь неприємно-хижі з принизливо-гострим, колючо-гнітючим поглядом люди, і миттю розбіглися, розсипалися в усі боки по подвір’ї, і почали нишпорити по всіх, на їхню думку, підозрілих кутках…
Вони бігали, метушилися, немов цинамонові, темно-сизі, темно-бурі таргани. В руках вони тримали зброю і довжелезні металеві щупи. То була блискавично-раптова підступна акція покидьків-удавачів, нелюдів-сексотів, уповноважених владою більшовицького, суворого нелюдяного, вкрай немилосердного режиму… Червоні комісари брутально, насильно, а головне незаконно конфісковували і вантажили на підводи усе, що їм попадало на очі. Це були не лише засоби продовольства, припасені мудрими, статечними, працьовитими, сумлінними, порядними і заощадливо-дбайливими господарями-чехами на зиму і весну голодного 1932-1933 років, але випестувана з любов’ю домашня худоба, свійське птаство та інші потрібні в господарстві речі. Ніщо не уникло їхньому пожадливому, хтивому і жадюче-розбуханому звірячому апетиту… Тих, що виявляли незадоволення, або не дай Боже, несміливо намагалися перешкодити тотально-нахабним безчинствам, чи просто були не симпатичні грабіжникам-деріям, тут же чекав арешт. А якщо хтось наважувався учинити спротив, був незгоден із діями червоних комісарів, його зв’язували і кидали на воза разом з награбованим майном, на очах рідних і близьких, які повискакували з приміщення на ґанок при перших пострілах, що пролунали на подвір’ї: то славні чекісти стріляли в собак, що перешкоджали їм в їх чорних діях… Подальша доля тих нещасних людей в більшості була невідома: кому потрібні були майбутні свідки? Їх просто знищували… Багатьох із них чекала гірка, люта участь – хвороби, голод, виснаження, смерть. Без судів і слідств їх в вагонах, призначених для транспортування худоби, відвозили в Зауральську частину нецивілізованої, неосяжної, непридатної для нормального життя, кліматично суворої Росії…



Щоб УКРАЇНА впала на коліна
і дух козацький, щоб навіки згас,
та гнула перед «старшим братом» спину
й ніколи вже на ноги не сп’ялась,
замислив кат, тиран, підступну кару:
нещадно, підло винищить народ!
Не треба грізних війн: пси-комісари
найкращих поведуть на ешафот...
Знаряддям стала «засуха» в ту пору:
бач не вродило, нікого винить.
До крихти опустошили комори -
сплели потворний ГЕНОЦИД СТОЛІТЬ!..
...Слабкі, голодні - ледь тягали ноги,
шукаючи мізерних корінців...
Зловісним круком крякала тривога...
Сльоза гірка котилась по щоці.


IIІ

Зайшло у хату троє «активістів»,
один з них до колиски підійшов.
...Обшарили всі закутки, всі миски,
нічого не знайшли, він, змій, знайшов.
Прискіпливо дивився на дитину,
втім рвучко нахилився і...підняв.
З-під неї витяг з манкою торбинку,
а з нею і НАДІЮ відібрав.
Розлючені вдирались на обійстя
і щупами дирявили весь двір.
Земля й душа зрябіли геть від вістря
й волають крізь віки немов докір!
Забрали все, нахабно, до зернини,
хто приховав - спровадили в Сибір.
І солов’їну, калинову, тополину-
перетворили в вимерлий пустир...
Від голоду вмирали, пухли люди,
тіла їх розкладались край доріг...
Пів-України винищив іуда,
знекровлена, щоб приповзла до ніг.
Ввійшли нещастя й смерть у кожну хату,
немає вдома навіть сухара.
Від розпачу сивіє з горя мати -
її дитя, мов свічка догора...
А вранці вони каркали у вікна,
чекаючи настирно мертвяка.
Не доживали люди свого віку,
сумуючи, чом доля в них така...
Удосвіта вивозили у поле
і там десь заривали у яру?!.
Їм свідками були лише тополі
безбожних вчинків - нелюдських наруг.

За жертвами не голосили дзвони,
не заливалась музика слізьми...
Мільйони знищив душогуб, мільйони,
щоб Україна борсалась в пітьмі!..
Щоб віддала духовність, землю, віру
своїм одвічним, лютим ворогам.
А українці, щоб пішли по миру -
молитись кривдам і чужим богам!..
Пішли у Лету Берії й Єжови -
лакузи свинопасових інтриг...
Вже сотні літ орлиця двоголова
трясе Вкраїну в пазурах цупких.

IV

Всесильний Господи, молю тебе, благаю:
«Врятуй нещасну землю і народ.
Перевертнів скарай - бандитську хижу зграю,
вкажи єднання шлях до щастя, до висот!»

Ще довго будуть люди пам’ятати
те лихо, що затьмарило віки.
Та не вдалось катам наш дух здолати,
народ великий, гордий і стійкий!!!

«Хреста ніхто не поставить
і не пом’яне.»
Т.Шевченко

(1999-2005 рр.)



Цей вірш створений на основі розповідей матері та бабусі моєї дружини, які пережили особисто жахіття штучно створеного більшовиками великого голодомору 1932-33 рр. в чеському селі Богемка на Миколаївщині.
Рідна сестра матері дружини Юлія Фібіхова (народжена Гортова) залякана, зацькована померла від голоду і була закопана у яру за селом. В 1991 році перепохована на цвинтарі в с.Богемка.
Детальніше про всі ці жахіття, які творили на святій українській землі сталінські немилосердно жорстокі і нелюди-посіпаки можна ознайомитися, прочитавши книжку «Чеська Олександрівка» Богуслава Андрша, який у ті жахливі немилосердні часи був прямим свідком і жервою сталінського звірячого терору на Україні!..




Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)