Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
М.Братан. Парасолька йде по місту
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
Сонце на рушнику
Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Анатолій Анастасьєв. Подорожник
Геноцид
(Поема)

Клекоче нам розпечене нутро…
Хто вичерпає нам
шоломом горе?
Юрій Клен
І

Одного незатишного похмурого прохолодного осіннього ранку 1932 року у чеському селі Богемка на Україні, на приватних, доглянутих, заможних, маєтних подвір’ях з’явилися вози… З них миттю зіскочили якісь неприємно-хижі з принизливо-гострим, колючо-гнітючим поглядом люди, і миттю розбіглися, розсипалися в усі боки по подвір’ї, і почали нишпорити по всіх, на їхню думку, підозрілих кутках…
Вони бігали, метушилися, немов цинамонові, темно-сизі, темно-бурі таргани. В руках вони тримали зброю і довжелезні металеві щупи. То була блискавично-раптова підступна акція покидьків-удавачів, нелюдів-сексотів, уповноважених владою більшовицького, суворого нелюдяного, вкрай немилосердного режиму… Червоні комісари брутально, насильно, а головне незаконно конфісковували і вантажили на підводи усе, що їм попадало на очі. Це були не лише засоби продовольства, припасені мудрими, статечними, працьовитими, сумлінними, порядними і заощадливо-дбайливими господарями-чехами на зиму і весну голодного 1932-1933 років, але випестувана з любов’ю домашня худоба, свійське птаство та інші потрібні в господарстві речі. Ніщо не уникло їхньому пожадливому, хтивому і жадюче-розбуханому звірячому апетиту… Тих, що виявляли незадоволення, або не дай Боже, несміливо намагалися перешкодити тотально-нахабним безчинствам, чи просто були не симпатичні грабіжникам-деріям, тут же чекав арешт. А якщо хтось наважувався учинити спротив, був незгоден із діями червоних комісарів, його зв’язували і кидали на воза разом з награбованим майном, на очах рідних і близьких, які повискакували з приміщення на ґанок при перших пострілах, що пролунали на подвір’ї: то славні чекісти стріляли в собак, що перешкоджали їм в їх чорних діях… Подальша доля тих нещасних людей в більшості була невідома: кому потрібні були майбутні свідки? Їх просто знищували… Багатьох із них чекала гірка, люта участь – хвороби, голод, виснаження, смерть. Без судів і слідств їх в вагонах, призначених для транспортування худоби, відвозили в Зауральську частину нецивілізованої, неосяжної, непридатної для нормального життя, кліматично суворої Росії…



Щоб УКРАЇНА впала на коліна
і дух козацький, щоб навіки згас,
та гнула перед «старшим братом» спину
й ніколи вже на ноги не сп’ялась,
замислив кат, тиран, підступну кару:
нещадно, підло винищить народ!
Не треба грізних війн: пси-комісари
найкращих поведуть на ешафот...
Знаряддям стала «засуха» в ту пору:
бач не вродило, нікого винить.
До крихти опустошили комори -
сплели потворний ГЕНОЦИД СТОЛІТЬ!..
...Слабкі, голодні - ледь тягали ноги,
шукаючи мізерних корінців...
Зловісним круком крякала тривога...
Сльоза гірка котилась по щоці.


IIІ

Зайшло у хату троє «активістів»,
один з них до колиски підійшов.
...Обшарили всі закутки, всі миски,
нічого не знайшли, він, змій, знайшов.
Прискіпливо дивився на дитину,
втім рвучко нахилився і...підняв.
З-під неї витяг з манкою торбинку,
а з нею і НАДІЮ відібрав.
Розлючені вдирались на обійстя
і щупами дирявили весь двір.
Земля й душа зрябіли геть від вістря
й волають крізь віки немов докір!
Забрали все, нахабно, до зернини,
хто приховав - спровадили в Сибір.
І солов’їну, калинову, тополину-
перетворили в вимерлий пустир...
Від голоду вмирали, пухли люди,
тіла їх розкладались край доріг...
Пів-України винищив іуда,
знекровлена, щоб приповзла до ніг.
Ввійшли нещастя й смерть у кожну хату,
немає вдома навіть сухара.
Від розпачу сивіє з горя мати -
її дитя, мов свічка догора...
А вранці вони каркали у вікна,
чекаючи настирно мертвяка.
Не доживали люди свого віку,
сумуючи, чом доля в них така...
Удосвіта вивозили у поле
і там десь заривали у яру?!.
Їм свідками були лише тополі
безбожних вчинків - нелюдських наруг.

За жертвами не голосили дзвони,
не заливалась музика слізьми...
Мільйони знищив душогуб, мільйони,
щоб Україна борсалась в пітьмі!..
Щоб віддала духовність, землю, віру
своїм одвічним, лютим ворогам.
А українці, щоб пішли по миру -
молитись кривдам і чужим богам!..
Пішли у Лету Берії й Єжови -
лакузи свинопасових інтриг...
Вже сотні літ орлиця двоголова
трясе Вкраїну в пазурах цупких.

IV

Всесильний Господи, молю тебе, благаю:
«Врятуй нещасну землю і народ.
Перевертнів скарай - бандитську хижу зграю,
вкажи єднання шлях до щастя, до висот!»

Ще довго будуть люди пам’ятати
те лихо, що затьмарило віки.
Та не вдалось катам наш дух здолати,
народ великий, гордий і стійкий!!!

«Хреста ніхто не поставить
і не пом’яне.»
Т.Шевченко

(1999-2005 рр.)



Цей вірш створений на основі розповідей матері та бабусі моєї дружини, які пережили особисто жахіття штучно створеного більшовиками великого голодомору 1932-33 рр. в чеському селі Богемка на Миколаївщині.
Рідна сестра матері дружини Юлія Фібіхова (народжена Гортова) залякана, зацькована померла від голоду і була закопана у яру за селом. В 1991 році перепохована на цвинтарі в с.Богемка.
Детальніше про всі ці жахіття, які творили на святій українській землі сталінські немилосердно жорстокі і нелюди-посіпаки можна ознайомитися, прочитавши книжку «Чеська Олександрівка» Богуслава Андрша, який у ті жахливі немилосердні часи був прямим свідком і жервою сталінського звірячого терору на Україні!..




Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)