Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
Інна Рижик-Нежуріна. Мить
Микола Братан. Поет-земляк Євген Фомін
Коломієць Н.А. Відлуння душі
Микола Василенко. Лаодика - царица Селевкидии
В обіймах радості й журби

Нова - третя збірка поезій, переспівів та перекладів В’ячеслава Друзяки відкриває нові широкі поетичні обрії і по-новому висвітлює уже відомі сторони творчості талановитого самобутнього лірика, пісняра, перекладача і композитора. Якщо у перших двох поетичних збірках В’ячеслав Друзяка через своє юнацьке світле, радісне й безхмарне «Вікно лиману» спостерігав «Степовий всесвіт»...то зараз він з верхів’я свого літературного і життєвого досвіду і вільної, розкутої, умудреної душі, зважуючи і порівнюючи кожне слово, кожен поетичний образ прискіпливо, влучно, досконало і справді таки достеменно злагоджено, докладно аналізує свої думки, почуття, вчинки та діяння, чутливо поєднуючи у своїй поетичній візії усе: і степ, і море, і зоряне небо, і незбагненне своєю незвичайністю, непослідовністю з безліччю запаморочливих плутанин та вивертів, неймовірно складне, непередбачене і бурхливе у своєму навально- поривчастому розвитку саме людське життя... А особливо поет переймається долею своєї багатостраждальної, вкрай розграбованої і вкрай приниженої Батьківщини та нестерпно- гіркою долею і до нині небаченими поневіряннями своїх співвітчизників....
Ось наприклад:
«Фініш шляху мусимо прожити,
мов Христос, розп’ятий на хресті...»
вірш «В лещатах долі»

Або:
«Зацькований, розтоптаний народе,
ти раб нікчемний на своїй землі,
бо з Півночі зайшла ота порода,
що нищить українське все на тлі...»
вірш «Наруга»

Чи ось: «Пустка в садах галузистих,
злий і зневірений люд...»
вірш «Зневіра»

Українську землю поет любить замріяно, з глибокою відданістю, усім своїм єством. Кожним подихом і кожним прожитим днем намагається наближувати своє палке бажання, свою заповітну мрію-тугу, мрію-віру, мрію-надію... Ось як відверто рішуче заявляє він у своїй авторській пісні «В дзвонах слава золотава» : «І я вірю, неодмінно, ще розквітне Україна, ще повернуться до неї Слава, Гордість і Краса, бо горить вогонь Свободи, в кожнім серці - Берегиня, бо життями заплатили, щоб вогонь той не згасав!»
Музичне обдарування і освіта автора наклали свій відбиток на всю його поетичну творчість. Вірші Друзяки мелодійні, плинуть легко, лягають на душу м’яко. Чудові картини природи причорноморських степів виписані так, що вони заторкують у душі читача глибинні, призабуті струни, і відчуваєш себе ніби присутнім у тому вимірі і в тому часі:

«Запах степу п’янить і дурманить невпинно.
Кожен кущик шепоче, тремтить, жебонить...
Б’ється серце у грудях, мов в клітці пташина,
Рветься в неба простору , сліпучу блакить».
Вірш «Магія степу»



Поет В’ячеслав Друзяка, чи не найкраще з усіх відомих українських поетів, образно, з безмежною щирістю, гаряче, пристрасно і палко оспівує безкрайні, неозорі, сонячні придніпровські квітучі степи. Образність віршів В. Друзяки, малюнків, світлин, які мовою фарб передають любов до рідної землі, до отого "батьківського вогнища", де народився, де зріс, до неповторних пейзажів степових, безконечних, рівнинних просторів, як писав Лаврентій Нагорний, читачі можуть відчути по декількох уривках з поезій автора ("Столиця степу", "В казці лагідного літа", "Пора жнивування", "Чумацький шлях", "Батьківський поріг" та багато інших).

«Степ - натхненно ніжний лірник
в час світань і вечорів.
І буремно непокірний
в час симфонії вітрів.»

«Посвист вітру - срібні хвилі
табуном летять у даль...
Океане мій ковильний,
я твій сивий адмірал.»
вірш «Столиця степу»

Або ось:

« Шматками сонця край трави
кульбаба розцвіла.»

«Земні стежки, мов рушники,
стелилися за небокрай...
Ми прямували навпрошки
крізь літа щедрого розмай.»

Чи ось:

«Хліба такі густі, прегарні
дав Бог...»

І далі:

«Біля вогнища тих чорнобривців,
біля мазанки в сутінків час.
При духмяному світлі кабиці
я вбирав плин життя без прикрас...»

Читаєш мальовничо-мелодійні поезії В’ячеслава Друзяки і ніби бачиш-відчуваєш, що він тримає в своїх руках ті ниточки лірики, які плинуть із глибин серцевих народу, із дівочних пісень Чураївни. Ниточки, які вели до вершин духу і Якова Щоголіва, і Олександра Олеся, і Миколу Вороного, і Юрія Дарагана, і Євгена Маланюка, і які вестимуть ще не одного поета нашого, на нашій, уже наче б то й своїй землі...
Але чому ж тоді проривається якась розпачливо-тужлива, гірка нотка у загалом погідній, просвітленій мелодії вірша цього поета і композитора? Бо поет бачить перед собою страшну долю рідного народу: він сам пам’ятає голод 1947 року, а про жахіття 1932-33 років наслухався від матері, батька, дідуся і бабусі, хоч вони й не дуже охоче розповідали про це, бо ж тема була суворо заборонена.

«Щоб Україна впала на коліна,
і дух козацький, щоб навіки згас,
та гнула перед « старшим братом» спину,
й ніколи вже на ноги не сп’ялась, -
замислив кат, тиран підступну кару:
нещадно, підло винищить народ!
Не треба грізних війн: пси-комісари
найкращих поведуть на ешафот! ».
Поема «Геноцид»

А зараз що робиться? Змінилися лише методи, гасла, а порядкують в Україні ті самі комісари-перевертні, та їхні нащадки і лакузи. Чи не тому так різко зменшилась кількість нашого народу, чи не тому нас переслідує на кожному кроці тотальна бідність і наші співвітчизники, мов ті перелітні птахи, в небачено-масштабній кількості назавжди покидають свою годувальницю, свою рідну неньку Україну. А пейзажи України виглядають ніби після тотального погрому – немов після нищівного торнадо і на очах занепадають наша культура, духовність і мова. І поет висловлює гіркий жаль у таких рядках:

«Нема на мапі нашої Вкраїни
і наші душі - всохлі кізяки.
Від величі зостались, лиш руїни...
А від народу - ниці кріпаки...
Вірш «Болюче сумління».

Або ось:

Я низько голову схиляю нині
перед людьми, що гинуть в чужиині...
Пани прямують в рай на наших спинах -
нас продають за гроші і чини...
вірш «Люблю свою омріяну Вкраїну»

Поезії і пісні В’ячеслава Друзяки завжди бентежать, зачіпаючи в душі шанувальників найніжніші, найболючіші емоційні струни. В його творчості на кожному кроці висвітлюється, просотується молитовно-зворушливе ставлення до всього українського: історії, мови, культури, звичаїв, поезії та пісенності народу. Його поезії по вінця переповнені відвертістю, довірою, надзвичайною щирістю, задушевністю, незбагненним ліризмом та мелодійною витонченністю, яка вражає... Це щира сповідь, неймовірно гірка і нестерпно болюча...
Втомлююча, виснажлива ноша нездійсненних бажань, мрій, поневірянь, страждань та нудьги і туги за Батьківщиною примушує поета раз у раз братися за перо.
Поет гнівно і болісно переймається ганебною, мученицькою, ба більше, каторжною долею свого народу.
Як свого часу висловився у передмові до другої поетичної збірки «Степовий всесвіт» визначний український поет і прозаїк Богдан Сушинський: «Існують поети, творчість яких настільки органічно й глибинно пов’язана з рідним краєм, що й визнати її можна тільки пізнавши красу і мудрість цього куточка землі, пройнявшись пісенністю його фолькльору і трагізмом історії.»
Тепер його поезії в болючих мріях-уявах мережаться в далекій чужині, поза межами рідного краю. Чуло і виразно струменить в них світлий образ притягально-заповітної, принадної Батьківщини, її мальовничих неозорих степових просторів. Та священий для всіх українців образ Дніпра-Славути...
Виявляється - поет нині проживає у Чехії, недалеко від Золотої Праги, бо його чарівна дружина пані Марія Францівна є чешкою, чудово володіє українською мовою і подружжя часто буває тут, в Україні, бо ж матуся поетова живе на Херсонщині, де «мого коріння вузлуваті вени трухлявіють у батьківській землі, а крона хоч зів’яла, ще зелена, летить у місто на однім крилі».
З авторської пісні «Коріння»

До речі, дуже багато наших українців і реемігрантів пов’язали свої долі з гостинною, казковою Чехією. Реемігранти - це чехи, які народилися і прожили в Україні досить тривалий час, знають нашу мову і культуру. Ділили з нашим народом радості, болі і тривоги. Це відомі в Чехії і за її межами особистості, котрі вносять неабиякий вклад в розвиток чеської науки, духовності, культури. Вони всі свої знання, вміння і хист, набуті в Україні щедро віддають на благо своєї історичної Батьківщини. Це такі, наприклад, відомі в Чехії люди: Властіміла Абданк-Абжолтовська - перекладач з української мови на чеську, Олександр Дрбал -науковий працівник геодезичного науково-дослідного інституту, Едуард Гакен -співак Національного театру, Ружена Гошова - письменниця, Іржіна Зарецька-Суха -письменниця, Ярослав Орнст - педагог, перекладач з чеської на українську, Марія Стрійова - прозаїк, Йозеф Томаш-Томанек - поет, Вікторія Швіглікова - піаністка, лікарі: Людмила Вацік, Володимир Вацік та відомий чеський поет, музикант і фольклорист з Волині Ян Поспішіл і багато, багато інших, включно автора відомої книги «Чеська Олександрівка» Богуслава Андрша.
Тяжкою є доля українців, що їдуть заробітчанами на чужину і віддають їй свої здібності, молодість і силу. А все це могло б піти на користь, розвиток і зміцнення нашої неньки України. Автор близько знайомий з десятками таких знедолених земляків, на власні очі бачить їхні поневіряння і боляче співчуває їм. Про них його авторська пісня, що має таку чудову, бентежну назву - «Лелеча доля», з посвятою автора: «Мільйонам земляків-українців, котрі змушені були покинути рідну землю, аби вижити...

« Полетів я в теплий вирій з журавлями,
від калини, України і від мами.
Дуже важко мені жити в цьому світі,
повернувся б - сил немає долетіти...

Скільки згине тих нещасних у дорозі?..
Хто зігріє на чужині сиву осінь?..
Та летять, летять лелеки з України -
полишають матір, рідних й Батьківщину...
з авторської пісні «Лелеча доля»

Але бринить у душі ліричного героя Вячеслава Друзяки незгасна надія на воскресіння України, бо ж у жилах наших козацька кров нуртує і буяє. Автор згадує історію свого роду, бо має прадіда-козака на прізвище Таран*, який залишив своє ім’я серед тих, хто громив османів, хто брав Кінбурнську фортецю. І оця козацька струна раз по раз збурює спокійний плин погідної, ліричної поезії Вячеслава Друзяки, вона дзвенить і в багатьох його піснях:

«Найганебніше-зрада й полон,
ліпше впасти в нерівнім бою,
найсвятіший козацький закон-
возвеличити землю свою!»
Вірш «Козацькі вожді»

І тому логічною є незламна, невгасима віра автора у квітуче майбутне нашої держави:

«Та я вірю:неодмінно розвесніє, скресне лід...
Вільна, Сильна Україна ще не раз здивує світ!»
Вірш «Заповітне»

Тож і багатозначним натяком звучать слова про діда* автора по лінії батька Гаврила, теж козацького роду:
«Золоті у діда руки -
створять плуга і ... шаблюку!» **

Будемо сподіватися!


* діди по материнській родовій лінії:Сергій Таран, Нечипуренко Григорій (Грицько)
** діди по батьковій родовій лінії – Іларіон та Гаврило Друзяки

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)