Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Сонце на рушнику
Молода муза. Випуск 3
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Йосип Файчак. Світ вирує
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
Вірші, пісні, посвяти

Акварелі надвечір’я

Тихий вечір, даль бузкова,
в небі хмарки, мов фіранки,
засина самотній човен
під зіркову колисанку.

Причаїлися на схилах
білі хатки, мов ті чайки.
Ніби ось розправлять крила
і полинуть в небо зграйки.

Сохне невід на паліччі,
звабно пахне медом липа.
Молодик трепоче в сітці,
мов блискуча срібна риба...

Аргумент

Із вуст твоїх образливі слова
шмагають бідну душу батогами.
Вважаєш: ти в усьому - голова?..
...І можна розчавить її ногами?
Ти помиляєшся, життя моє, -
ще не вдалося це нікому досі.
Душа безсмертна!..
Зарубай на носі.

Без рідної мови - нема майбуття!..

Українська мова лагідна, казкова,
мов вода джерельна душу освіжа.
Чуйне, ніжне слово гріє знову й знову,
бо у кожнім слові мамина душа.

Українська мова - гідність, голос крові.
Конче необхідно мову боронить!
Волі дух озветься у криниці серця,
де він хоронився більше трьох століть.

Українська мова - то душа народу!
То його клейноди - Сила, Слава й Дух!
Українська мова - бажана Свобода,
щире Боже слово й захист від наруг.

Українська мова - музика святкова,
кожне слово - пісня, кожне слово - вірш.
Життєдайне слово мудре, пречудове -
світло в добре серце, а у враже - ніж!

Бовтання у хвилях зневіри

До людської душі нема діла-
гроші, влада, заможність, престиж,
та розтоптану Душу в могилу, -
як не вмієш мовчать, - замовчиш...

У безвихіді серце, мов в клітці,
калатає-нема вороття...
Доля висне в надії на нитці-
ні минулого, ні майбуття.

Бо сумління в зеніті зневіри,
бо воно, ніби спійманий звір.
Що вдихне у серця й душі Віру,
піднесе наші долі до зір?!

(1997 р. Прага)

Болюче сумління

Мережані ярма, тернові занози.
Рудчинский

Нема в нас ні історії, ні роду,
ні мови, ні культури - просто жах.
Не визнають нас і малі народи,
бо Дух наш, оросійщений, зачах.

Бо ми раби азійської держави,
країна наша - гірше, ніж тюрма...
Немає в нас ні Гідності, ні Слави,
ні Прав, ні Демократії - нема!

Нема на карті нашої Вкраїни
і наші душі - всохлі кізяки.
Від величі зостались лиш руїни,
а від народу ниці - кріпаки...

(2000 р. Прага)

В долонях бабиного літа

Oсінньо-чолий день рясний,
задумливий, урочий,
рожевощокий, мовчазний
у вікна синь хлюпоче...

Той світлоносний, гарний день
замрійливо вродливий-
бал падолистовий спряде
й меланхолійність зливи.

Джміль-одинак в траві гуде
у розкоші в останнє,
бо все зів’яне, відійде -
все дороге й жадане...

Враз літо бабине мине
у сріблі павутиння.
І час той стрімко промайне
і зникне в хуртовині...

В казці райдужного літа

(Авторська пісня)

До купини я приколов
рибальського човна.
Коли з тобою йшли в село,
синіла далина.

Хліба стояли, мов вві сні,
їх вітер колисав.
Ширяв шуліка в вишині,
на здобич чатував.

Шматками сонця у траві
кульбаба розцвіла.
І стежка, мов струмок живий,
за обрій пролягла.

Співали жайворонки нам,
і в запашних хлібах,
там, де пташиний шум і гам,
ми загубили шлях...

Приспів:

А навкруги, а навкруги
кружляли бджоли і джмелі,
а навкруги, а навкруги весна буяла.
З тобою щастя ми знайшли,
бо на кохання набрели:
на все життя нас казка та
зачарувала.

В обіймах золотих ланів

(Музика П. Рябошапки)

Напою коня з лиману,
посаджу тебе в сідло
і нестримним ураганом
помчимо ми за село.

Біля древнього кургану
є курінь на баштані.
Там пробудемо до ранку
в цілім світі ми одні.

Приспів:

Заплету тобі у коси
і ромашки й васильки,
запашне туге колосся,
соняхові пелюстки,
перші зорі надвечір’я,
перли вранішні роси,
незрадливу, ніжну вірність
і солоний смак сльози...

Пахнуть квіти-самоцвіти,
пахне соками зела.
У вінок п’янкого літа
ти кохання заплела...

В осіннім тривожнім саду

Опадає листя, опадає
у старім задумливім саду.
Стовбури риплять, вітри гойдають
юності колиску золоту...

Догорає літо, облітає...
Гине божа і людська краса.
День стомившись, за вікном згасає,
мальовничо сяють небеса.

Прозоріють вишні і черешні,
листя закружляло у танку.
Огортають думи безконечні:
де згубив я молодість дзвінку?

Мов надії листя облітає,
відлітають в ірій журавлі...
Дні і роки вічність поглинає,
мов безодня моря кораблі.

Час немилосердно душу крає
у моїм омріянім саду.
Скрипками бучні літа лунають
Роздимають вогнища задум...

А душа все спокою жадає
та його у цих краях нема.
І поволі в небо відлітає-
в край, де тиша, спокій і зима...

Опадає листя, опадає
у старім занедбанім саду.
Стовбури риплять, вітри гойдають
юності колиску золоту...

Високе і вічне

Присвячую батькові Михайлові Друзяці

Біля хвіртки турботлива мати,
у охайнім квітучім садку...
Спраглим зором, з сумними думками
ловить звістку, мов промінь, метку.

Тож як раптом приїду на свято,
в її оці заблисне сльоза,
бо впізнає вона в мені тата,
бо родинна зоря не згаса.

Той же погляд і щира усмішка,
та ж легка чоловіча хода,
безкорисливий, людяний, грішний,
і душа пломенить молода...

Батьку, батьку, тяжка й марна доля,
працювать з усіх сил, працювать.
І в нестерпну жару серед поля
від надмірної праці сконать.

Біля хвіртки турботлива мати,
у охайнім квітучім садку...
Спраглим зором, з сумними думками
ловить звістку, мов промінь, метку.

Відлуння

Присвячую братові Олександрові Друзяці

Лину туди, де лілеї латаття -
справжнє мереживо в лоні води,
де після зливи веселка багаттям
в синьому мареві палахкотить.

Вабить мене до маленької річки,
тихої заводі, в квітів розмай,
до терпкуватої, кислої дички,
в сонця сліпучий, дзвінкий водограй.

Там сподівався, що щире кохання
вмить запалає, мов порох сухий.
Та помилився - була то остання
крихта надії нездійснених мрій.

Юність моя заблукала в тих квітах,
зойкнула в небі, мов збуджений птах,
раптом розтанула в музиці літа,
сміхом лунким розкотилась в лугах.

Марне шукати той сміх в чистім полі,
марно тужити про юні літа.
Світлий мій сум виника мимоволі,
серце в минуле мене поверта.

Вітрила долі

(Авторська пісня)

Сонце тепле і пестливе,
Зойки одудів.
Спокій моря мерехтливий,
Тихий серця спів.
Сяють очі - щастя злива
З-під коханих вій.
Огортає пустотливо
Вітер стан смагкий.
Крізь серпанок прозирає
На роздолля путь.
Білі крила виростають,
В далеч понесуть.
Кришталевий вітер свище,
В просторі дзвенить.
Німби соняхів колише -
День палахкотить.
Золотавий сонця промінь
з-під пухнастих вій.
У коханні невгамовний -
все життя хмільний...
На вітрилах мрій чудових.
Збуджений украй,
Лину вдаль, назустріч долі
В світ чаїних зграй...
Заяріли веселково
Розмаїття крил.
Стало море кольоровим
В пелюстках вітрил.

Гаданка

Очі, мов зіроньки,
гудзиком ніс,
радісна мордочка,
бубликом хвіст.

Безліч відкрив
В них привабливих рис -
щирій красі
я назавжди скоривсь...

Старість - гіркіш полину

І час не той і ми не ті...
Автор

Став з літами хворобливим -
там закрутить, тут кольне...
Мов барометр надчутливий -
тільки холодом дихне...

Усміхаються дівчата,
з жалем дивлячись услід.
Звіддаля - козак вусатий,
зі спини - неначе дід.

Жах, як хочеться злетіти,
бо ж душа ще молода...
Та куди мені подіти
той мій скарб - мої літа.

Сторінки

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)