Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Каляка. Збуджені альманахом “Степ”
Микола Братан. Побите серце
Голос Батьківщини
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Іван Немченко. Євангеліє від Кобзаря
Йосип Файчак. Світ вирує
2007
ISBN: 
966-8547-93-4
Світ вирує
Мініатюри

Файчак Й.Г.
Світ вирує: Мініатюри. - К.-Херсон: Просвіта, 2007. - 31 с.

В твоїм саду

В твоїм саду, в саду твоїм
Медами пахли навіть явори.
Судилось нам зустрітись в нім
Квітучої весняної пори

 

* * *

Життя - це дивочко прекрасне,
Та в нім панують біди, зло.
Йому потрібне сонце ясне, -
Ніщо без нього б не жило.

 

* * *

Роса срібляста на поля упала,
І нею вмився наш зелений гай, -
Земля моя від щастя заспівала,
Що нині гарний видиться врожай…

 

* * *

Могутні клени, мов повстанці,
Свій бережуть прадавній рід...
А я іду у поле вранці
Душею відпочить як слід.

 

* * *

Дощі, дощі… А я стою у полі,
Святим вмиваюся дощем.
Де ледве всохлі молоді тополі
Життя відчули пресолодкий щем!..

 

* * *

Місяць з неба заглядає, -
Як живемо тутки ми.
Він привіт нам посилає
Із космічної пітьми.

 

* * *

Світ вирує, світ вирує
Чварами й злобою...
Моє серце затаврує
Всіх злодюг ганьбою.

* * *

Люблять сонце і пташки малі,
Люблять і великі круки.
І трава, ледь випнувшись з землі,
Сонцю простягає руки…

 

* * *

У нас життя ледь кращим стало,
А я ще б кращого хотів.
Добра у нас ще зовсім мало.
А щастя? Щастя й поготів.

 

* * *

Наш світ безмежний і великий,
Для всіх в нім місця вистачає.
Але в нім дехто ще безликий:
Усе під себе загрібає.

 

* * *

Ти сам закрився в собі,
Мов той засліплений кріт.
І у своїй страшній злобі
Ти весь ненавидиш світ!..

 

* * *

Стояла ніч тоді страшна, сліпа
Що й місяць в небі не схотів світити, -
В ту ніч повстанець на землю упав,
Яку він клявся - вічно боронити…

 

Коли стане Україна - Україною

Наді мною небо сяє у блакиті,
Наповнився сад наш треллю солов'їною,
Ой, коли ж діждемось ми тієї миті,
Як Вкраїна наша - стане Україною!..

 

* * *

Немало див наш світ створив,
Немало і сенсацій.
Але найбільше диво з див,
Це - цвіт струнких акацій…

 

* * *

Весна несе нам гарні вісті,
Але несе й - поганії, -
Несуть найгірші вісті, звісно,
Нам виборчі компанії.

 

* * *

Ніхто ж у нас так не бреше,
Як лідери партій...
Для нас їхні побрехеньки
Й копієчки не варті.

 

* * *

Не стогни, моє серденько,
Тихше будь… Шу… Шу.
Що нам всякії Вітренки
Вішають … лапшу.

 

Я - Вітренко

Я - Вітренко! Я - Вітренко!
І тому в Парламент прусь,
Страх люблю я Лукашенка
І покірну Білорусь.

 

* * *

Всі державці йдуть немов "служити".
Та купатись хочеться їм в славі...
Я не хочу навіть часом жити,
Бо нелад скрізь у моїй державі.

 

* * *

Настане час - і ми мудріші станем,
У дружній заживем сім?ї, -
Ми Україну хаять перестанем,
Полюбим назавжди її.

 

* * *

Важкий тягар ношу в собі:
Розруха скрізь - руїна.
У злиднях, смуті і в журбі
Живе моя Вкраїна…

 

* * *

Вітрами стогнуть десь Карпати,
Дніпро ще льодом скутий.
Зима не хоче відступати:
Нас холод мучить лютий.

 

* * *

Є й такі в нас кандидати
У Верховну Раду,
Як отримають мандати, -
Там і чинять зраду.

 

Молитва

О, Боже милий, ти мене прости:
Час виборів страшних підходить,
Тож у Верховну Раду не пусти,
Тих, хто їй зашкодить.

 

Пруться в Парламент

Долать розрух руїни
Вони ж-бо не візьмуться:
Вони в Парламент України
За вигодою пруться…

 

Янукович переміг…

Ура! Ура! - в селі моїм кричать, -
Наш Янукович, врешті, переміг.
Отож радій, вся регіонів рать, -
Прийти до влади вам Мороз поміг.

 

Іду на вибори!

Іду на вибори, іду!
Свій голос йду віддати.
За Україну молоду
Я йду голосувати!

 

Поет і депутат

Наш Мороз - поет і депутат.
Він - політик дивний і чудовий.
Також хоче, щоб у нас відтак
Були аж дві державні мови.

 

З реклами

Прийде, прийде той "світлий" час -
Народ наш - не бідуватиме!
Бо Янукович зробить нас
Сьогодні всіх - багатими…

 

Перший президент

Наш перший президент - Кравчук
Робить "Не так" таки мастак.
З ним разом - Шуфрич й Медведчук
Робити хочуть теж "Не так".

 

* * *

Парламент наш - як той курник, -
Петро так мовить Симоненко, -
Та в нім сидіти він привик, -
Йому там - затишненько…

 

* * *

Адмінресурсу більш - не буде, -
Навік він кане в небуття...
Голосувать я нині буду
За Україну, за життя!

 

* * *

Із-за гаю сонце виринає, -
День новий у нас настав.
Моє серце одного бажає:
Щоб наш люд багатшим став.

 

* * *

Степ наш сумно заридав, -
Є чого йому ридати:
Батьком непотрібних трав
Мусів нині стати.

 

Був геноцид?

Був, був справжній геноцид.
Бід було всіляких - море.
Й має взяти когось стид
За велике людське горе…

 

* * *

Прийшов, прийшов демократії час:
Що хочеш, можеш робити.
Помиї можеш вилить на нас,
А хочеш, можеш і - вбити…

 

* * *

Небо наше - в сонячній блакиті,
Рідний край красується під ним.
І поля його, дощами вмиті,
Світ скрашають врожаєм рясним.

 

* * *

І прийде хтось і вирве з мене душу,
Візьме її у вічне небуття...
Але я вам усім сказати мушу:
Я вас усіх любив, як і саме життя.

 

* * *

Життя на Марсі є, нема?
А нам - своє робити.
Бо вже підходить ось зима, -
Піч нічим розпалити…

 

Рідній школі

Не забуду днів тих я ніколи,
Як пішов колись я звідси в світ, -
Не забуду рідну свою школу, -
Їй я шлю - уклін свій і привіт!

 

* * *

"Карпати", "Карпати", "Карпати"! -
Я вболіваю за вас
І вірю, що зможете стати
Дороговказом для нас!

 

* * *

За рікою - море лук зелене,
І поля широкі й, наче казка, ліс.
Дорога моя Вітчизно - нене,
Я любов до тебе крізь роки проніс!..

 

* * *

Весни такої я не пам'ятаю,
Яка б нам море квіту принесла.
Я людям всім лиш одного бажаю:
Щоб в їхніх душах вік весна цвіла.

 

* * *

Коли і де нам істину знайти,
Яка б навчила нас творити?
Хтось Україну хоче берегти,
А хтось їй хоче зло зробити…

 

* * *

Білий світ великий і прекрасний
Та порядку ще нема у ньому.
Нам ще сонце світить ясно,
Та й воно вже відчуває втому.

 

* * *

Ген із-за гаю місяць показався
І стало ясно на усій землі...
А я в життєвих закутках сховався,
Насіли думи, скупані в імлі.

 

* * *

От і все… Буду і я прощатись.
Підійшла вже і моя зима.
Мушу й я також туди сховатись,
Де тепла і сонця геть нема…

 

* * *

Наді мною небо хмарами повите,
Я стою самотній і сумний під ним.
Моє поле дощиком умите, -
Чи вчарує врожаєм рясним?

 

Негідності розплідник

Розрісся буйно в нас негідності розплідник,
Вселилась в душі наші зла страшна руїна.
Сказав мені якось один негідник:
- А щоб вона згоріла, Україна.

 

* * *

В житті набачився і бід, і страху
І, мов по лезу я не раз ходив...
Сказати мушу нині олігарху,
Що Україну вік він не любив!..

 

Слово дисидента

На колимській дорозі - сніг вище коліна.
А мене женуть, женуть кудись по ній...
У моєму серці - рідна Україна,
Та, на жаль, не жити вже мені у ній...

1989

 

* * *

В житті бувають "сюрпризи" різні:
Здається, добре справи йдуть, -
І тут же сили якісь прегрізні
На тебе біди презлющі пруть!..

 

* * *

Хоча навкруг біда гуляє, -
А я люблю життя, люблю,
Бо щедро сонце нам сіяє,
І я його за це хвалю!..

 

* * *

В моє село прийшла зима,
І в нім лютує - холод...
Добра у нас давно нема,
Можливий ще і…голод…

 

Таке життя

Живе хтось в біді - в нужді,
Купається хтось у славі,
І преться хтось у "вожді",
І люто шкодить державі.

* * *

Спитав якось я в тишини:
Чи гарна Україна? Лиш відповіли ясени:
Ой, гарна, та… не вільна...
1986

* * *

Не можу я таке збагнуть:
За нас всі депутати "б'ються", -
Самі у розкошах живуть,
А з нас із бідняків сміються.

 

* * *

Сонце світить, світить, світить!
Світить, світить для всіх людей.
Дехто світ цей для себе мітить
Всіх нас маючи… за свиней…

 

* * *

Коли в житті моєму, щось не так,
Як бути і повинно, -
Мені в путі хай стрінеться й будяк, -
Усе ж таки рослина!

 

* * *

Коли життя бува й нестерпне
Й умови жить все гірші, гірші, -
Душа моя й тоді - не терпне,
Бо не дають їй терпнуть… вірші.

 

Іде різдвяна ніч

Зима… зима… Моя ж душа весело, -
Іде різдвяна довгождана ніч.
Її чекають рідні наші села, -
Христос у них засвітить сотні свіч!

 

* * *

Брехня, шахрайство, лицемірство...
Всі дурять нас. Усі крадуть.
Набридло нам те лиходійство:
Спокійно жить нам не дають.

* * *

Є коаліція й опозиція, -
Такого в нас ще не бувало.
Моя від того така позиція:
Життя кращим - не стало.

 

* * *

От і знов прилинула зима
Із страшними морозами.
А тепла в хатах людських нема.
Шибки на вікнах - узорами…

 

Вогонь свободи

І в нас зайнявсь вогонь свободи,
І вже його - не загасить!..
Чи довго біди і незгоди
У нашім краї будуть жить?..

 

Серце розривається

Іще нам сонце радісно всміхається,
Як йде за обрій в золотій заграві.
А в мене в смутку серце розривається,
Бо ще людей вбивають у моїй державі…

 

* * *

Ми довго ждали добра і щастя,
А маємо - ні те, ні се.
Прийдеться нам таки діждаться:
Чи рай Європа принесе?!.

 

* * *

Коли весна чудесна у нас буяла,
Як уся природа радістю цвіла, -
Мене тоді ти навік зачарувала,
А свого серця - не віддала.

 

* * *

Горять зірки у високості, -
Горіти там їм вік-віки.
Прийшов сюди я, наче в гості,
Та жити хочу ще таки!..

 

* * *

Іду назустріч вітру,
Іду навстріч туману...
Я з пам'яті - не зітру
Вітчизну - незрівнянну!..

 

* * *

Серед могутніх кленів і дубів
Прекрасна фея - яблуня зросла.
Її зобидити ніхто не смів, -
Вона ж-бо їм була сестра.

 

* * *

Повинні ж ми робити свою справу:
Трудом вславляти край коханий свій
Вітчизну рідну, молоду державу
Любить всім серцем і служити їй!..

 

* * *

Ой, життя моє, життя, -
Я не завжди тебе й хвалю.
Та, як матінка дитя, -
Я люблю тебе, люблю!

 

* * *

Дні у нас весняно-золоті, -
Вся земля їм - рада
Хотів би я, щоб в нашім житті
Жила тільки Правда.

 

Доля

Що долею судилося людині,
Те збудеться їй - все одно.
Ми стрілися з тобою нині,
А здається ніби давно.

 

Жнив пора

У полі вітерець гуляє,
Хвилюють ниви золоті,
І жнив пора вже наступає, -
Дні хліборобські - не прості!..

 

Твій стан стрункий

Твій стан стрункий, як в тої тополі,
Заворожив мене навік тоді,
А твої очі, наче квіти в полі,
Дивились на зорі молоді…

 

* * *

Минають дні. Минають ночі,
А я живу. А я живу!
Хоч смерть закрить хотіла очі
Мені - не в снах, а наяву.

 

* * *

Чи є у світі ще щось ліпше,
Як земелька моя?!
Та ми живем все гірше й гірше, -
Скрізь брехня буя

 

Крута життя дорога

Ой, крута, крута життя дорога,
А я мушу, мушу твердо йти по ній,
І просити щиро, щиро Бога:
Щоб з біди Вітчизні вибрати моїй.

 

* * *

У полі вітер чомусь заридав.
Мені від того - серце защеміло,
І я в ту мить про щастячко згадав,
Яке мені і досі ще - не стріло…

 

* * *

Наді мною небо - в сонячній блакиті,
Грає сад наш треллю солов'їною.
Ой, коли ж діждемся ми тієї миті,
Як Вкраїна стане - Україною?..

 

Осінь в селі

В саду калина плодами грає, -
Прийшла чудесна осені пора, -
Село у полі - врожай збирає, -
Іде весела в школу дітвора!..

* * *

Важко, важко мені збагнути:
Чую лиш - Шуфрича й Вітренко...
Я хотів би нині чути -
Лесю і Франка, й Шевченка…

 

* * *

В'ється, в'ється вдаль крута дорога,
А мені по ній доводиться іти.
Все, що я просив собі у Бога, -
Він поміг мені в житті знайти…

 

* * *

За обрієм десь сонце заховалось, -
Воно і там свою верстає путь.
Воно не раз мені в житті всміхалось,
І я цього не смію - позабуть.

 

* * *

Вік істина була у нас така:
Слід буть завжди людиною,
Не корчить з себе пана чи панка,
Не приндитись гординею!

 

* * *

В біді і злиднях я зростав,
Їх бачив я - немало,
Та долю я свою не кляв,
Хоч тяжко жить бувало…

 

* * *

Пливуть брудні річками води, -
Добра від них не слід нам ждать...
О, український мій народе,
Навчись за себе постоять!

 

* * *

Ластівка летіла молода.
Й на моїм подвір'ї впала.
Долетіть до рідного гнізда
В неї сили, в бідної, не стало.

 

* * *

Одна-єдина в полі тополя
Предивним чином і досі росте...
Сумна й нещаслива у неї доля:
Ніхто не бачив - чи вона цвіте…

 

* * *

І я щось в житті своїм знайшов би,
Як були в мене друзі хороші.
І в Парламент наш пішов би,
Бо теж люблю я дуже… гроші…

 

* * *

Чи світить сонце, чи сльота,
Чи темінь безпрохідна, -
Для мене ти завжди - свята,
Для мене ти - царівна!..

 

* * *

Усе життя я мріяв
І про добро і щастя.
Та що би я не діяв, -
Їх стріть мені - не вдасться…

 

* * *

Своєї ми не маєм думки,
Мов роздумом чужим живем, -
Чи будувать життя нам тутки,
Чи у світи кудись підем?!.

 

Хто куди

Той на схід, у Росію,
Цей у Європу преться...
А я маю надію:
Нам діла і в нас знайдеться.

 

* * *

Яка ж то дивна таїна - життя, -
Воно все котиться, мов обруч, -
У нім ще вдосталь - бруду і сміття, -
Добро і зло йдуть в ньому - поруч.

 

Мені хотілось

Чи сніг, чи дощ, чи світлі дні,
А чи якась страшна руїна, -
Все, все хотілося мені,
Щоб лих позбулась Україна…

 

* * *

Я по житті все прямо йшов,
Вбік не звертав з дороги, -
Свою я мрію - не знайшов,
Тож і сумую трохи.

 

* * *

Який прекрасний наш білий світ,
І я живу у ньому.
Весна дарує нам диво-квіт,
І я радію тому!..

 

* * *

Земля нас кличе, кличе, кличе
Звільнить її від бруду і сміття...
Над морем чайка десь кигиче:
Що вже й вода нездала для життя.

 

* * *

Стоять сумні карпатські гори,
Мов чутно стогін з їх грудей, -
Страшні, бездонні їхні звори
Людських набачились смертей…

 

* * *

Зоря засяяла з небес, -
Всю землю - освітила.
Христос воскрес! Христос воскрес! -
Одкрилася могила.

 

* * *

Зима природня - не страшна.
Страшна зима - життєва:
Зима природня - чарівна,
Життєва - річ окрема...

 

* * *

За хмари місяць заховався,
Не хтів дивитися в той бік,
Де парубок дівчині клявся,
Що полюбив її навік!..

 

* * *

Шукав, шукав я всюди правду,
Але її я не знаходив, -
Лиш на шляху стрічав неправду,
Мов хтось мені уперто шкодив…

 

* * *

Весна весела одцвітає.
Трава вже виросла у лузі.
Є в мене друзі, й мов немає, -
В біді мене лишають друзі…

 

* * *

Мій сад й зимою розквітає.
Дає він ще й зимі тепло.
Земля, радіючи, співає:
Не мерзне ниньки вже село.

 

* * *

Весна!.. Весна!.. Дерева вкрились квітом,
Неначе білим вмились молоком...
Зоря ранкова ще горить над світом,
А вже бджола літає над садком.

 

* * *

Ходить сонце над землею,
Ходить без спочинку.
Радий я йому - душею,
І весні, й барвінку.

 

Ходив в поля я…

Ходив полями не знічев'я,
Ходив наперекір вітрам.
Ходив до них, ходив, ходив я,
Ходив - неначе в Божий Храм…

 

* * *

Вітерець в гаю повіяв,
Потрусив дерев гілки.
У житті я теж щось діяв,
Щоб воно цвіло-таки.

 

Я у небо заглядав…

Над полем вітер чорні хмари гнав,
Земля зі страху ридма ридала
А я в ту хвилину небо благав:
Щоб хмара та геть від нас утікала.

 

Не полюблю я вік тебе

Хоч ти й велике в нас "цабе"
Й до слави рвійно линеш, -
Не полюблю я вік тебе,
Бо зло ти людям чиниш.

 

* * *

Як би в дорозі мені не було, -
З неї я ніколи вбік - не зверну.
Життя моє не раз мені цвіло,
Але було, й не раз, - колючим терном…

 

Моє Тур'є

Там, де дитинство одцвіло,
Там, де ревіли чорні бурі, -
Село моє колись зросло,
Із назвою, мов диво, - Тур'є.

 

* * *

Яка тебе вкусила муха,
Який же ґедзь тебе вкусив,
Коли мене ти не послухала,
Як я любив тебе, любив!..

 

* * *

Ясний, а чи похмурий день,
Чи теплий дощ, чи холод й сніг, -
Я кожен день, я кожен день
Боровся з бідами як міг!..

 

* * *

Про економію я мову поведу,
Бо газдували так ми, любі друзі, -
Не хочуть квітнуть яблуні в саду,
Й рости не хочуть трави в лузі…

 

Барило

Живе у нас пронирливий Гаврило,
Не бідний він і не багатий, -
Живе для того, щоб напхать барило, -
На інше все йому - начхати.

 

* * *

За щастям біг я все вдогінку,
Але догнати його не зміг...
В полях співають жайворінки,
Та щось на душу смуток ліг…

 

* * *

Повій, вітре, повій, вітре,
В далі солов'їні.
Хай привіт я нині звідти
Пошлю в Україну…

 

* * *

Маю тур мініатюр
В моїй писанині.
Та хай пек йому і цур -
Я - щасливий нині.

 

* * *

Весна щось довго забарилась, -
Не йде чогось до нас.
Земля від снігу - не звільнилась
Хоч веснувати - час.

 

* * *

Бували в мене дні презлі
В житті була негода...
Пройтися вранці по землі -
Найбільша насолода.

 

* * *

Гріх у держави красти.
Не знаєш ти, як треба жить,
Не знаєш ти, де можеш впасти,
Та знай, що слід добро чинить
І гріх в держави красти…

 

* * *

Хмаринку хмарка доганяє, -
Закрити хочуть нам сонце.
А кари гіршої немає
Як сонце - повз віконце…

 

* * *

В полях запахло вже весною,
Але навкруг ще сніг лежить.
Але ж ми мусимо з тобою
Цю зиму мусим - пережить!..

 

* * *

Збороти можна лихо і біду,
Я всім доводити не перестану.
А як я в світі правду не знайду, -
Боротися за неї стану.

 

* * *

Біда, біда… Коли тебе не буде,
Коли ти, злюща, пропадеш?
Коли позбудуться тебе вже люди,
Коли, нарешті, ти помреш?!.

 

* * *

Набридло мені всюди чути,
Що в нас біда лиш навісна...
А я люблю в полях побути,
Коли квітує там весна.

 

Полюблять і діти

Земля моя! Земля моя
Найкраща в цілім світі!
Люблю тебе всім серцем я,
Любитимуть і діти.

 

Брату Миколі

Весна, весна! Квітує сад.
Цвіте земля - навколо:
Щасливий я й безмежно рад,
Що ти мій брат, Миколо!

 

* * *

Останній сніг ще не розтав,
Весна не квітне в полі...
Я у житті всього зазнав,
Найбільше взнав лихої долі.

 

* * *

Були і в мене світлі дні,
І щастя теж мені стрічалось,
Світило й сонечко мені,
Але не раз воно й ховалось…

 

* * *

Вітчизна в нас - одна, одна.
Її нам слід любити.
Якщо не житиме вона,
То й ми не зможем жити.

 

* * *

Є у нас ще щось пити, їсти,
Ще для нас і солов'ї співають...
У Верховній Раді комуністи
Нас і веселять і захищають.

 

* * *

Нехай мене усі й не поважають,
Та я від того зовсім не журюсь.
Від мене біди злі всі геть втікають,
Як до землі я серцем притулюсь.

 

* * *

Вкраїна наша - моя доля,
Вітчизна - дорога і мила.
Ми хліб їмо із поля,
Який для нас вона зростила…

 

* * *

В полі вітер розгулявся, -
Замело все - снігом...
Та на славу рік в нас вдався, -
Всі ми будем з хлібом!..

 

* * *

Як не верти, як не крути,
А правда - то є правда:
Сміховиськом на всі світи -
У нас Верховна Рада.

 

* * *

Панують в світі ще біда і зло,
Живуть ще в нім погано люди.
Хотів би я, щоб нам добро цвіло -
Усюди, всюди, всюди.

 

* * *

Над зло повинно буть добро -
Закон такий правдивий...
Як стане чистим наш Дніпро, -
Я стану теж щасливий.

 

* * *

Знаю, знаю вас уже давно,
Правнуки Шевченкові погані,
Розікрали наше ви майно
І безцінні всі скарби державні.

 

* * *

Зі щастям я ще не зійшовсь, -
Не стрілося воно зі мною.
Та я усе життя боровсь
З бідою злющою земною.

 

* * *

Ніколи бід я не любив,
Але мене вони - любили, -
Де б я не був, де б не ходив, -
Вони за мною вслід ходили…

 

* * *

Хоч тяжко в світі цьому жить,
Але судьба моя - не плаче:
Я мусів й з бідами дружить,
Бо щастя я іще не бачив.

 

* * *

Жив-був у нас один поет.
Вітчизну над усе любив.
Та злий тиран йому хребет
На смерть переломив!..

 

* * *

Вони всього вже досягли,
Всього доволі мають, -
Грошей, мов сіна, нагребли,
Та щастя людського не знають.

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,509 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)