Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Микола Братан. Шоста заповідь
Микола Братан. Побите серце
Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Голопристанська Litterra. Випуск 1
Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова

Загороднюк В. Проблема особистого та громадянського у новелі «За мить щастя» Олеся Гончара // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 13. — К.–Херсон: Просвіта, 2017. — С. 14-16.

Проблема особистого та громадянського у новелі «За мить щастя» Олеся Гончара

Рукописних назв цього твору було декілька: “Omnia vincit amor” (“Любов перемагає все”), “Згадка рангунського вечора”, “Хміль сонця”, “Діденкова любов”, “Ціна любові”, “Золоті снопи”. Перераховані варіанти говорять про те, наскільки автор виважено обдумував назву цієї новели. Уперше вона була надрукована 1964 року. Зазначення дати появи цього твору не є випадковим. Це вже був час, коли пом’якшувалися цензурні утиски. Образ радянського воїна автор уже міг зображувати не тільки як зразкового, дисциплінованого, безперечно відданого ідеології своєї держави.

Привертає увагу і місце задуму та початку написання цього твору. В експозиційній частині читач довідується про тропічне місто Рангун “де співають руки танцівниць, тчуть пісню кохання…” [1, с. 579]. Короткий, але образно-переконливий опис цього міста, де є “молоді смаглочолі солдати” [1, c. 579], де “майне раптом обличчя з прекрасним профілем камеї” [1, с. 579], нагадує автору епізод із його воєнних буднів, де було й кохання, та не мало воно щасливої розв’язки, як у згадуваному Рангуні. Суворі закони не дозволяли утвердитися найпрекраснішому людському почуттю. Це і є домінантою новели “За мить щастя”. Стислі художні мазки інтерпретують динамічний розвиток сюжетної лінії.

Проблема особистого і громадянського переконливо і яскраво відтворена в образі солдата-артилериста Сашка Діденка. Те, що він “в медалях на повні груди” [1, с.580] підтверджує його хоробрість, громадянську позицію, відданість своїй Батьківщині. Тобто, громадянське у нього переконливо виражене і відповідає моральним та правовим нормам того часу. Та життя диктує свої закони, молодий хлопець, що відважно пройшов горнило війни, ще не звідав почуття кохання, “за гарматним боєм ніколи й на дівчат було озирнутись” [1, с.580].

Коли вже не гарматою управляв, а мирною водовозкою, перед Сашком постає гаряча жнивна картина: “Стерня, свіже литво полукіпків, снопи і снопи – все виблискує золотом, все бризкає жнив’яним сонцем” [1, с. 580]. Ця пейзажна замальовка підводить героя не до романтичних мрій та роздумів (вони у нього вже були), а до рішучої дії. Тим більше, що він побачив, як “жниця вийшла із-за полукіпка і, ще й звідси поправляючи снопа, позиркує на шлях до солдата звабливим оком, так принаймні йому здалося” [1, с. 580-581]. Художній опис цього епізоду відповідає реаліям. Можна наводити безліч прикладів із життєвих буднів, із творів світової літератури, які посвідчують мить народження кохання, його красу і пристрасть, безкорисливість і самовідданість. Т. Манн чітко сказав: “Любов – це диво, не більше і не менше” [4, с. 39]. Цим дивом для Діденка була жінка Лорі. У стрімкості їхнього знайомства О. Гончар виділяє одну деталь: “У чорній хвилі волосся, що розсипалось по плечах, помітив срібну ниточку, і це вразило: що так рано її посріблило?” [1, с.582]. Цей мікрообраз пояснює нелегку долю жінки. Її миттєвий учинок, а саме, кохання з майже незнайомим солдатом, це виклик пліткам, забобонам, сімейному рабству. Це вивільнення особистого, щоб ствердити його. Коли ми апелюємо до образу Сашка Діденка, то громадянське і особисте у нього наяву. У Лариси – бачимо тільки особисте. Та це не применшує його. За мить особистого щастя, а воно для неї справжнє, вона готова будувати нове життя. “Чули раніше хлопці, що любов змінює людину, що в коханні душа людська розцвітає, тут це диво звершувалося на очах” [1, с.584]. Реалізм переживання цього процесу очевидний. Адже готового заздалегідь гарантованого його рецепту, апріорі, не може бути.

Пошук свого щастя чоловіком і жінкою, яке об’єднує їх, завжди індивідуальний, неповторний. Один із філософських поглядів на цю проблему такий: “В суєтному світі люди не знають ні справжнього горя, ні справжніх радощів. Усі шукають щастя, але ніхто не досягає його в цьому житті, які б засоби не використовувалися” [3, с.179]. Не можемо сприйняти категоричність цього судження та водночас сприймаємо його складність, адже дорога до щастя, як правило, складна і не завжди результативна.

Головним персонажам новели О. Гончара зазнати його – простого людського щастя – судилося тільки на мить. Зрештою, за авторським задумом – знайомство між Сашком і Ларисою тривало теж лише миттєвість. Вони не пройшли випробування часом, та він і не може гарантувати щастя. У такій часовій стисненості в людей з’являється більше шансів для порозуміння, спрацьовує емоційно-чуттєве пізнання. М. Жулинський констатує: “Щоб художньо осягнути складну суть людини, її різнобічні зв’язки і відношення з світом, треба розкрити складність психологічних процесів, зрозуміти діалектику людської душі” [2, с. 22]. Миттєве збурення почуттів двох молодих людей знаходить розв’язку. Для Сашка Діденка вона трагічна, доля Лариси для читача залишилася невідомою. Лише аналізуючи реалії, змальовані в новелі, можемо припустити, що жіноче щастя для неї відступилося. Та вона не жаліє за свій спонтанний учинок, більше того, правдами і неправдами зустрічається з арештованим Сашком, дорожить кожною миттю, проведеною з ним. Навіть у час його розстрілу на мить продовжила життя солдата, проте воєнний порядок був швидко відновлений.

Її особисте мимоволі вписується у громадянське, адже це право жінки вибудовувати особисте щастя так, щоби суспільство від цього ставало людянішим, гуманнішим. Бо ж пріоритет громадянського у солдата Діденка не дав йому права на особисте щастя. І чи виграла від цього держава-переможниця, яку він захищав та іменем якої його позбавили життя, питання риторичне.

Із часом цей закон буде відмінений, адже любов не може розділятися кордонами та ідеологіями. Вкраплення цієї думки вже є у новелі “За мить щастя”. Сучасні адвокати легко б довели, що постріл Діденка був не чим іншим, як самозахистом, а почуття між ним і Ларисою були взаємні. Наша проекція виходить за межі твору. І в цьому його сила. Мить щастя двох людей стала часовою тяглістю, що йде у життєвий простір нашого часу, стає будівничою частиною нашої художньої пам’яті.

У творах О. Гончара, як і в цій новелі, пересічна людина часто постає духовно сильною, морально стійкою. Ці характеристики майстер слова не вимислював, а як правило, черпав від здорової народної стихії, від фольклорних першоджерел. “Людина в його філософському баченні – “це процес. Від постання до становлення, до згасання” (20.03.1970), “загадка. Чи... напівзагадка” (05.09.1976), “це совість” (21.04.1982), “спадкоємець віків і віків людського розвитку, розвитку цивілізації” (16.07.1976). Вона – “не просто зчеплення атомів та молекул” (25.03.1984), а щось “більше, ніж сума атомів і молекул, відповідно скомпонованих” (08.1967), вона – “відблиск Всесвіту” (24.03.1984)” [5, с.8]. У авторському баченні феномену людини сприймаються і його персонажі зі своїми переживаннями, надіями, почуттями.

До символу підноситься готовність Сашка Діденка прийняти смерть за мить кохання. Помилування від Москви не було. І в цьому його моральна перевага і перемога над тоталітарною системою, що нівелювала людські почуття.

 

Література

 

  1. Гончар О. Т. Твори: у 2 т. / О. Т. Гончар. – К.: Наукова думка, 1993. – Т.2. – 748 с.
  2. Жулинський М. Г. Людина як міра часу / М. Г. Жулинський. – К., 1979. – 275 с.
  3. Кремень В. Г. Філософія / В. Г. Кремень. – К.: Книга, 2005. – 526 с.
  4. Самое высокое чувство / сост. П. Жигалов. – Львов, 1992. – 264 с.
  5. Степаненко М. І. Світ в оцінці Олеся Гончара / М. І. Степаненко . – Полтава, 2012. – 284 с.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)