Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
Олег Лиховид. Політичний компас виборця
В’ячеслав Друзяка. Україна – мій біль і надія
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Микола Братан. Танго над лиманом
Янголи не плачуть
про книжку Наталі Чернишенко “Вже осінь стукає у вікна” (Херсон: Айлант, 2016, 458 с.)
Бібліографічний опис: 
Загороднюк В. Янголи не плачуть // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 302-307.

Наталя Чернишенко заявила про себе як прозаїк, можна стверджувати, швидким уходженням до русла літературно-художнього процесу. Про це свідчить її багатокнижжя. За останні роки побачили світ прозові твори письменниці: “Вопреки всему”, “Если б знать что такое любовь”, “Зов раненой птицы”, “Мечта мотылька”, “Надежда, море и любовь”, “Полынь – трава горькая”, “Светлый ангел ночи”, “Светская львица”, “Согрета дыханием ветра”.

Поява україномовного роману “Вже осінь стукає у вікна” підтверджує творчий потенціал Наталі Чернишенко, це своєрідна квінтесенція її художнього доробку, його новий вимір. У цьому масштабному художньому полотні постають реалістично переконливі людські долі, їхні проблеми і надії, сподівання та успіхи. Це твір побутово-родинної тематики. Відповідно – сюжетно-композиційна лінія ведеться у цьому руслі: сім’я, житло, робота, стосунки між чоловіком і жінкою, між батьками і дітьми, між бабусями, дідусями та онуками, у цьому антуражі автор вимальовує складні психологічно насичені людські перипетії. У простоті і точності тексту, який не позбавлений образності, прочитується складність і напруга людських взаємин.

Головна героїня твору Світлана своє сорокап’ятиліття відзначає в новому ресторані “Арарат”. І вже на закінчення свята вона отримує “сюрприз”. До зали зайшла незнайомка: “Струнка жінка років тридцяти з модною зачіскою рудого волосся і в білій вишуканій сукні, немов наречена, відразу звернула до себе увагу”. Ця раптовість є характерною для прологу роману, як і те, що Світланин чоловік Михайло, ледачкуватий і вайлуватий, з цією жінкою за якусь мить уже танцював, а гості зі здивуванням спостерігали навіть еротичні елементи танцю цієї пари. Ця раптовість або несподіваність набуває градаційної динаміки, коли Михайло представляв дружині цю незнайомку: “Чоловік спідлоба глянув… і процідив крізь зуби: Ксенія чекає дитину. Мою дитину. Так що… Ти сама… Розумієш…”. Така приголомшлива новина в експозиційній частині роману стає визначальною у подальшій долі Світлани, яка прощається з тихим сімейним щастям, вірніше з його ілюзією. Це була хвилина відліку неповернення до сім’ї: чоловіка і трьох уже дорослих дітей – Дениса, Ніни, Оксани. Дане рішення Світлани продиктоване, і це у романі “Вже осінь стукає у вікна”, не стільки новиною на дні народження, скільки її становищем у сім’ї, де вона відчувала себе завжди приниженою, як сама зізнавалася, виконувала роль не матері, а наймички. І таке становище героїні вимальовується автором здебільшого внутрішніми монологами, діалогічними репліками, ліричними відступами.

Арсенал зображально-виражальних засобів використовується прозаїком у залежності від обставин, місця події, характерів персонажів, їхнього соціального статусу, дій і вчинків, настрою. Як правило, у романному полотні він широкомасштабний. На прикладі образу Світлани автор це підтверджує. Її зустріч із безпритульними бабусями Богданою і Галиною виявляють нові задуми героїні твору, вміння поспівчувати людям, відкрити їм свою душу. Такими і подібними описами доповнюється її характеротворення, яскравіше вимальовується тло реалій, де відбуваються ці драматичні події. У міру розвитку сюжетної лінії збільшується фактаж, який розкриває і внутрішній стан Світлани, і пояснює її дії та вчинки, її комунікацію з іншими персонажами. І вже читач зустрічається з жебрачками – бабусями, реакцією Дениса на них і його критичною оцінкою спілкування матері з ними та її рішення піти з дому. Насичення цього художнього фактажу є свідченням широти охоплення матеріалу авторкою. Вона, наприклад, при описі дач удається просто до їх переліку, але в цьому антуражі “пахло борщем і пампушками”, що оживлює дачне селище, нагадує про людську присутність. Олюднення або вірніше залюднення сюжету роману відбувається поступово, коли Світлана вже прижилася в Богдани, знайомиться з її подружкою Любою. І лише фрагментом згадується її дитяча мрія – малювання. Суворі умови проживання і… живопис автор поєднує в одне ціле – людське життя. Згодом прийом антитези бачимо, коли велетень-чоловік – плаче. Контрастним є порівняння його (Федора) зі Світланою як півночі з півднем, як літа і зими. Як сюрприз долі – поява знаменитого художника Івана Кириловича, його уроки малювання для Світлани стають перепусткою у світ високого мистецтва. А передбачення бабусі Богдани збулося – при від’їзді з дачі Світлана побачила Федора, і знову заятрила душевна рана. Цей епізод лише нагадав читачеві, що людські взає­мовідносини ніколи не можна ізолювати, вони ніколи не залишають нас. У романі “Вже осінь стукає у вікна” це вкотре має своє художнє підтвердження.

Вмотивованою є і зустріч після дев’ятимісячної розлуки матері з дітьми. Психологічний стан Світлани передано глибше, переконливіше, дітей – поверхово, автор, думається, зробила це свідомо, адже образ матері – завжди має дотичність до святості. А переживання почуття народження другого онука додає нового шарму в поведінці матері – бабусі, робить новий виток сімейних стосунків. Н. Чернишенко вміє вибудовувати сюжетну лінію так, що завжди в читача є елемент несподіванки. Відштовхуючись від назви роману і примикаючи до життєплину головної героїні, адже їй вже осінь стукає у вікна – приємно дивуємося, що ця мама й бабуся в одній особі знову буде мамою. Взаємини з Федором поновлюються. Вони чекають на дитину. Ця новина на п’ятдесятиліття Світлани стала найнесподіванішою для гостей. Це було вищим мистецтвом перед мистецтвом малювання цієї обдарованої жінки. Та втрата ненародженої дитини – ще одне випробування для неї. Автор удається до опису депресивних мотивів, як вони зболюють людську душу, як жінка шукає і знаходить вихід із цієї складної і трагічної ситуації.

Інтригуючим началом є ревнощі, підозри, що її коханий Федір зраджує їй із рідною дочкою Оксаною. Така динаміка сімейних відносин – не тільки плід авторської уяви, а реалії нашого життя, побаченого прозаїком та художньо інтерпретованого ним.

У розділі “Звіробій” по-снайперськи влучно охарактеризовано Федора, який у малих дозах є ліками, а в великих – горем. Лише тут минуле провидіння Богдани для Світлани вповні збулося. Жінка наяву переконується, що він їй не до пари, та знову знаходяться аргументи, що вона його любить. Розвиток цього почуття автор уможливлює завдяки проникненню у внутрішній світ персонажа. Цей прийом художнього психологізму у романі часто поєднується з художнім паралелізмом, коли доля героїв ототожнюється з природою, пейзажо­твореннями, стає їхньою частиною або продовженням. Знавці психології творчості підтвердять правдивість ситуації у випадку втрати ненародженої дитини Світланою Миколаївною, художниця після цієї трагедії пише картину зимової тематики, але сніг сірий, переважають сірі тони, вона не втратила професіоналізму, та її душевний стан можна було зчитувати з полотна. А поїздка героїні до Криму – це втеча від самої себе. Опис тих пригод на екскурсійних маршрутах служить тлом для передачі її душевних переживань. Ремінісцентні вкраплення про І. Айвазовського, О. Гріна, М. Волошина, М. Цвєтаєву вносять струмінь літературно-мистецьких мотивів, урізноманітнюють культурний пласт художнього тексту. Ця частина твору проектується під гаслом живопису, поезії, кохання. Кохання до Федора попри всі життєві негаразди. Щось є символічне у тому, що Світлана привозить із Криму картину знайомого художника Микити Олексійовича “Прибій”. Вона добре вписалась в інтер’єр кімнати, а головне: “Вражає. Біля неї навіть пахне сердитим морем”. Динаміка цього полотна додавала життєвої снаги Світлані Миколаївні, хоч би пережити ще одну важку втрату – смерть бабусі Богдани, яку вона живу вже не застала після повернення з Криму і цим дуже картала себе. Логіка трагічного епізоду цілком аргументована, адже героїня дивилася і сприймала навколишній світ очима художника, хоча цей світ не дуже сприяв розвит­ку її таланту. А картина “Прибій” як одухотворений епізодичний персонаж стає розрадою для Світлани, коли доля приносить їй чергове випробування.

Поява в її долі симпатичної жінки з дівчинкою, яка, як виявилося, була дочкою Федора, стало таким потрясінням для Світлани Миколаївни, що навіть пензлик не брала до рук. Затяжний депресивний настрій навіював зловісні думки. Ось один із епізодів її душевного стану: “Іноді я почувала гнітючу самотність, що навіть біль, неодноразово заподіяний життям, здавався мені менш гострим, ніж постійна тиша, але я ще не була готова повертатися у світ людських відносин, де поруч із любов’ю уживається зрада, поруч із родинними почуттями уживається злість, заздрість, а кожен новий день – повний сюрпризів необов’язково приємних. Мої сердечні рани були ще свіжі, болючі і вимагали тривалого лікування часом”. Знання жіночої психології у Наталі Чернишенко на рівні з фахівцями-психологами. Так образно, з чуттям міри, як для художнього твору, передати жіночі страждання може тільки майстер слова з проникливим баченням людської душі, з умінням увійти в образ, передати його найтонші та найскладніші переживання. А як змодельовано зустрічі з першим чоловіком – Михайлом. Їхні діалоги набувають нової лаконічності, точнішої стильової манери вислову. Навіть наполягання дочки Оксани не змінюють рішення матері, ця жінка не бажає повертатися до першого чоловіка, його хвороба не розжалобила її, це ще один штрих до характеротворення цього персонажа. Водночас, не можна стверджувати про її душевну гармонію. Безсонні ночі, прислухання до сопіння сплячої собаки Даккі, аналіз зустрічей із лікарем Леонідом Петровичем навіюють думки про мрії, “яким вже ніколи не здійснитися”.

Акцентація уваги на образі Світлани Миколаївни – це розкриття ідейно-тематичної концепції роману “Вже осінь стукає у вікна”. Так чи інакше, але всі інші дійові особи твору дотичні до цієї жінки, наприклад, її стосунки з юною Богданкою виробляють нову спіраль людських почуттів. По суті, це для неї чужа дитина. Внучка покійної бабусі Богдани і дочка Федора, але Наталя Чернишенко так виписує їхні взаємопочуття, що для читача вони стають рідними душами, адже не завжди кровно-родинна спорідненість є визначальною. Подібне повторилося, коли Маргарита – дружина Федора запропонувала Світлані бути хрещеною матір’ю її майбутньої дитини. Ця, високої психологічної напруги пропозиція – розбудила вир емоцій в і так знервованої жінки. Доречно стверджувати, що попри всі негаразди у неї більше з’являється здатності до аналізу життєвих обставин, зрештою мудрості, набутої досвідом. Логіка розвитку цього персонажа відповідає реалізмові концепції твору. Тут родинно-побутова тематика домінує, набуває непередбачуваного розвитку. З’являється ледь відчутне для читача бажання отого біблійного прощення, яке для багатьох із людей є непосильним. Ця думка вкраплюється Н. Чернишенко неодноразово на сторінках її роману. Тим самим робиться підґрунтя для головної героїні, коли вона прощає Михайлові і в уяві читачів стає тією Берегинею роду, якому немає переводу. І ця Берегиня вже мислить не тільки сімейними категоріями. Вона розмірковує над проблемою війни в Україні, виявляючи при цьому свою стійку громадянську позицію, віру в перемогу українського народу, віру у високе покликання мистецтва. Її заняття з малювання з Богданкою – це продовження розкриття власного художнього потенціалу вже у своїй талановитій учениці.

Події роману “Вже осінь стукає у вікна” відбуваються у різних країнах, географічний чинник є своєрідним покажчиком сучасного динамічного життя. Водночас наголошуємо, що херсонські читачі пізнають у сюжеті твору саме рідні місця: вулиці, сквери, парки, будівлі. І ще один херсонський штрих. Кілька персонажів цієї епічної розповіді мають місцеве прототипне коріння. Вдумливий читач пізнає в них наших краян: художників, письменників, поціновувачів мистецтва.

Роман “Вже осінь стукає у вікна” – творчий успіх Н.Чернишенко, він цікавий, читабельний, іде до свого реципієнта, вписується у сучасний літературно-художній простір. Микола Братан про її досягнення сказав таке: “Як би прискіпливо не відносилися до творчості Наталі Чернишенко, треба віддати їй належне: вона – талановита письменниця”. Цілком погоджуюсь із цією думкою.

Назва цієї рецензії “Янголи не плачуть”. Але її читачі не знайдуть у ній відповіді, чому ж саме така назва? Відповідь буде знайдена тоді, коли прочитають роман Наталі Чернишенко “Вже осінь стукає у вікна”. 

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)