* * *

Я вірші тримаю, як кульку, за нитку,

Відпустиш – і враз очужілі вони.

І вже не мої, і вертаються рідко,

Немовби додому блукальці-сини.

 

І дивне у мене якесь материнство,

Що, втім, є не рідкістю в нашім краю, —

Ці вірші у серці носила з дитинства,

А стріну – погляну, і не впізнаю.

 

---

 

                                

* * *

Я – скрипка, налаштована на тебе.

Торкайся мене ніжністю. Струна

Тебе відлунить і віддасть сповна...

 

До глибини

Поезія

Юлія Бережко-Камінська

Дідусь

Він часто спить. І йому байдужі
Вино, політика, кама-сутра.
Він, прокидаючись, довго тужить
За жовтим місячним перламутром.
Він мало їсть, як дитина, — мізер,
Курей у двір випускає рано,
Обходить боком наш телевізор
Новий, з широким пласким екраном.
Йому не треба штанів шовкових,
Йому начхати на моди, стилі.
До ночі він самотинно ловить,
Мов голос Бога, радіохвилі.
Плете широку рибальську сітку.
Та знає — на карася не піде.
Онукам носить солодкі плитки.
Котам на вечір — хвоста ставриди...
Час календар відривний доточить,