Тищенко В.В. // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 13. — К.–Херсон: Просвіта, 2017. — С. 246-247.
Вона цілувала метеликів; їй
Пилок опадав на вуста,
Перлинами сяяв на кінчиках вій;
Вона була ніжно-проста.
У кожний четвер одягалась у шаль
Червону, мов маковий цвіт,
Лишала під нею ранкову печаль
І сміхом все бавила світ.
Зап’ястя і плечі прозоро-тонкі
Ховала під сяйво очей;
Писала новели і вірші палкі
Десятками синіх ночей.
Вона помилково жила на Землі,
Їй місце у Небі, мабуть.
Та в Небо ніколи не йшли кораблі,
Крім тих, що не змінюють путь.
Таку, як вона, ще ніхто не шукав.
Ніхто і не знайде таку.
Вона була сном, що вночі заблукав
У крихітних зорях пилку.
Тищенко В. Краплі волі // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 229-230. - [З редакційної пошти].
Чай, вікно і тихий подих.
Мов червоний, падав сніг.
Несли ріки свої води,
Несли відблиски доріг.
Душу краяла тривога,
Серце рвали почуття…
Я питала все у Бога:
– Чом не ціниться життя?...
Чашка руки обпікала,
Горло спазм тяжкий душив.
Та крізь сльози помічала
Лиш екран, де Київ плив.
Там брат брата бив нещадно,
Падав левом і вставав.
Наче то було нескладно,
Наче він не помирав…
Мов за мить не бачив очі
Друга в себе на руках,
Що згасали серед ночі
З криком “Мамо!..” на вустах.
А що матері?! Крім болю,
Їй лишаться від синів
Лиш червоні краплі волі
|
|