Снігова Королева підкралася тихо на санчатах, і згідно розкладу її головного розпорядника Діда Мороза, оживає казка. Течуть без кінця білі нитки, і вже матінка-зима виткала та простелила всюди свої килими. Довкруж така тиша, що зрідні чарівній музиці. Стою, зачарований таємничою мелодією, і все рясніше мою голову вкриває срібляста пороша, і зовсім не казкові думи рояться у голові…
…Зима для селянина — пора підсумків роботи за цілий рік. Шкребе потилицю хлібороб. Ніби й вродили добре жито-пшениця, а в кінцевому залишку — кіт наплакав. З’їли добробут податки та ціни на пальне, на запчастини, на добрива… Важко зітхає селянин, але йому не звикати до труднощів і всіляких поборів. Уряд, влада знову згадають про нього аж наступної осені, коли настане час стригти купони. Надія лише на Бога...
Невеселі справи, та все ж довколишня краса бере гору. У світі все, як і належить: зграйка веселої дітвори грає у сніжки і ліпить кумедну снігову бабу, у пелехатому інеї акації, а на гілках червоногруді снігурі… Настрій такий, що забуваєш про високі тарифи на тепло, на світло, на воду… І здається чомусь, що за сосновим ліском бродить степами літо, що на акаціях духмяний цвіт, а не іній. Мабуть, це наївно, але від таких думок стає тепліше і вже радієш “лютневим вікнам”, у які все частіше заглядає лагідне сонце. Весна не за горами.