Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Бериславщина. Рік 1904
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Іван Немченко. Квітка України
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Вісник Таврійської фундації. Випуск 4

Богачук В. Протиставлення Києва та Баришівки у поезії Миколи Зерова та Юрія Клена // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 27-29. - [Трибуна молодого дослідника. За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”]

Протиставлення Києва та Баришівки у поезії Миколи Зерова та Юрія Клена

Центром простору для неокласиків є Київ (поетичний цикл “Київ” М.Зерова, однойменні вірші М.Драй-Хмари, П.Филиповича, Юрія Клена). Тут сформувалось їхнє “ґроно п’ятірне”, зосередилось культурне життя українського народу. Неокласики своєрідно ставились до міста, що дає підстави українським дослідникам говорити про його модель, створену за “неокласичною традицією”. Е.Соловей наголошує: “Як насамперед культурне середовище постає в Зерова і місто, тож його урбаністичні мотиви мають виразно філософське забарвлення. Відчуття міста як багатошарового, багатоскладового явища культури настільки глибоке й потужне, що воно, зрештою, для митця уособлюється, стає живою істотою…” [4,с. 189]. І хоча неокласикам закидали відрив від сучасності, і самі вони стверджували, що пишуть “…так би мовити, “про запас”, для тих, що колись оцінять ту працю і зрозуміють, а не для сучасного споживача тієї макулатури, якої вимагав час” [1,с. 50-52], у їхніх віршах протиставляється минуле й сьогодення українського міста, а на початку 20-х років – сьогодення Києва та Баришівки.

Походження назви цього селища остаточно не з’ясоване. Вважають, що це літописний Баруч, що вперше згадується 1125 року Від нього виводив сучасну назву археограф А.Стороженко. Український історик М.Арандаренко вказує на існування в минулому на території сучасної Баришівки поселення Борисівки – володіння київського князя Бориса (XI століття). Сучасне селище вперше згадується в історичних документах під 1603 роком як Баришівське Городище, а в 1630 році як Баришеве. У народній вимові назва поселення звучала як Баришівка подібно до того, як місто Бориспіль називають Боришпіль. Нині, Баришівка – селище міського типу, центр Баришівського району Київської області.

Із Баришівкою пов’язане життя багатьох письменників, літературознавців, журналістів, художників. Так у 1843 роцi її вiдвiдав Т.Шевченко i описав цю подію у повiстi “Прогулка с удовольствием и не без морали”. Тут Кобзар гостював у прокурора Т.Бориспольця, який був батьком художника П.Бориспольця, поетового друга, земляка й товариша по навчанню в імператорській Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. У період перебування в Баришівці Т.Шевченко відвідав курган, який зберігся до наших днів і знаходиться біля міста Березань. Вважається, що тут він писав “Розриту могилу”.         

Саме до цього міста було запрошено викладати М.Зерова, П.Филиповича, Юрія Клена й В.Домонтовича. У Києві платня вчителям не видавалася, а Баришівка пропонувала “пайок”. Дровами забезпечувалися і школа, і вчителі, які разом з учнями ходили рубати ліс. Був у місті клуб, де велика лампа звисала зі стелі, і було тепло.

Київ же цього періоду – місто без палива, води та електрики. Тодішній занепад Києва можна уявити, читаючи “Спогади про неокласиків” Юрія Клена, його ж поему “Попіл імперій”:

Ночами стій в черзі по хліб.

У місті не тече вода по трубах,

не мився ти вже десять діб,

і не тріщать дрова в холодних грубах [2,с. 172].

Моторошне враження справляє рядок із метафоричним образом хвороби, що блукає містом:

По вулицях гуляє тиф,

з усіх кишень витрушуючи воші [2,с. 172].

Після Києва провінційна Баришівка стала для неокласиків справжнім раєм. М.Зеров присвятив їй сонетоїд з однойменною назвою, олександрійський вірш “Lucrosa” та цілий цикл із таким же найменуванням. Він називає Баришівку Лукрозою, бо “бариш” по-латинськи – “lucrum”. Одна з подарованих Юрієм Кленом збірок мала на обкладинці малюнок – цибулю й рожу (рос. “лук + роза”). Як Баришівка Лукрозою, так Київ став для М.Зерова “голодним Баальбеком”. Про це говорить присвячений Юрію Клену вірш, що увійшов до “Четверогласника”:

Під кровом сільських муз, в болотяній Люкрозі,

де розум і життя – все спить в анабіозі,

живем ми, кинувши не Київ – Баальбек… [1,с. 13].

Більш різке протиставлення Баришівки Києву знаходимо в першій частині “Попелу імперій” Юрія Клена:

Розмитий вздовж і впоперек, немов облитий цебрами помиїв, забутий Богом Баальбек –      

такий був у двадцятім році Київ. В ті дні жорстокої, лихої прози Я проміняв нудний столичний град на затишок щасливої Лукрози і холод кам’яниць на тепло хат [2,с. 173].

Юрій Клен згадує: “Часи, згаяні у Баришівці, були добрими часами. Лукроза наша стала культурним центром” [3,с. 10].     

Отже, образ Києва в поезії неокласиків розкривається не лише через зіставлення минулого і сучасного, а й шляхом протиставлення його із Баришівкою.

 

Література

 

1.     Зеров М. Твори: в 2-х т. / упоряд. Г.П. Кочур, Д. В. Павличко / М. Зеров. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 1. Поезії, переклади. – 843 с.

2.     Клен Юрій. Вибране / Юрій Клен. – К.: Дніпро, 1991. – 461 с.

3.     Клен Юрій. Спогади про неокласиків / Юрій Клен // Київські неокласики / упор. Віра Агеєва. – К.: Факт, 2003. – С. 6-65.

4.     Соловей Е. Парадигма буття в поезії неокласиків: М. Зеров / Е. Соловей // Соловей Е. Українська філософська лірика: навч. посібник із спец. курсу. – К.: Юніверс, 1998. – С. 183-204.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)