Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Бериславщина: рік 1903
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Елінг. 2017-2018. Випуск 11-12
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Микола Братан. Їде батько Махно
Дупляк М. Про долю двох українських сіл на Закерзонні // Вісник Таврійської фундації: Вип. 6. — К.–Херсон: Просвіта, 2009. — С. 303-307.
Про долю двох українських сіл на Закерзонні

Відносно малу літературу про українські землі Закерзоння авторства українських дослідників, збагатив своїм новим дослідженням Михайло Козак з Перемишля. Книжка «Минуле і сучасне Кобильниць Волоської і Руської» вийшла з датою 2007 року у Львові на 302 сторінках друку. На м’якій обкладинці видніє кольорове фото церкви в Кобильниці Волоській і дерев’яний хрест в Кобильниці Руській (встановлений з нагоди 950-річчя хрещення Руси-України), а задню обкладинку прикрашує кольорове фото ікони Пречистої Діви Марії з церкви в Кобильниці Волоській. Своє дослідження автор присвятив пам’яті батьків — Катерині і Костянтинові Федикам з нагоди 60-ої річниці операції «Вісла».

Презентований зміст — це розповідь про минуле і сьогодення названих вище етнічно-українських сіл, які знаходились у межах Яворівщини в Україні, а від 1945 року знаходяться на Любачівщині в Польщі. На долю мешканців тих сіл, подібно як і на долю цілого Закерзоння під час і після Другої світової війни випали жорстокі випробування. Про ці жахливі події свідчать архівні документи та розповіді, сперті на людській пам’яті, які ще збереглися у старшого покоління.

У своєму слові на початку книжки, уродженець Кобильниці Волоської — Владика Петро Крик (Апостольський Екзах для українців-католиків візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії) висловлює свою вдячність авторові цієї публікації за те, що він зібрав матеріял і написав історичний нарис названих двох українських прикордонних сіл. Єпископ нагадує відому мудрість, що «хто не знає свого минулого, той не гідний майбутнього».

«Ця книжка повинна нам допомогти пізнати нашу минувшину, що поможе створити краще майбутнє для тих двох прикордонних сіл. А похований в селі Млини о. Михайло Вербицький нехай складає ноти, щоб ця майбутність мала таку гарну мелодію, як мелодія гимну України – нашої держави, яка народилась у цьому сусідньому селі». А дальше Владика пише: «Нехай ця книжка буде також призадумою над тим, чи не прийшов час, щоб повернутись з вигнання до своєї Обіцяної Землі, творити її дальшу історію і писати її власним життям»...

У вступному слові автор стверджує, що велику ролю у розвитку та зберіганні культурної і духовної спадщини села за національним змістом, у першій половині XX ст. мали священики. Саме оо. Іванові і Костянтинові Подляшецьким в Кобильниці Волоській і оо. Симеонові Чичиловичу та Леву Согорові в Кобильниці Руській, прийшлося душпастирювати під час формування національної свідомости своїх вірних, за що останній з них розплатився своїм життям.

Розповідь про два сусідні села поміщено в семи розділах книжки, у яких охоплено час від першої половини ХIХ ст. до 2005 року. Як зізнається Михайло Козак, він бажав зберегти хронологію часу подій, а також тематичний розподіл матеріалу від історичного минулого до наших днів.

У першому розділі автор розповідає про виникнення і розвиток названих сіл, їхні пам’ятки минулого, наводить назви полів (нив); подає список господарів і їхніх мешканців з-перед понад ста років, що є дуже важливим свідченням їхньої українськости. Є тут згадка й про чужий панський двір і родовід його польських власників.

Другий розділ охоплює тему виникнення і поширення християнства на землях Надсяння. У ньому знаходимо цікавий матеріял про духовне життя кобильничан, центром якого була церква; про душпастирів, склад села за віровизнанням тощо. Дослідник ствердив, що вже в 1218 році в Перемишлі була церква східнього обряду з єпископом Антонієм Добринею Ядренковичем. Латинське єпископство в цьому місті, з єпископом Ериком Морою Вінзеном, появилося щойно в 1377 році, тобто 159 років пізніше. Автор підсумовує, що наші предки жили над Сяном, коли прийшли завойовники польського короля Казимира Великого.

Третій розділ, здається, найбагатший змістом. Він поділений на шість окремих тем, присвячених культурному та громадському життю, шкільництву, освіті та побутові мешканців обидвох сіл. Автор наводить точний список учителів, які працювали в Кобильниці Волоській від 1851 до 1943 року. Є тут безліч джерельного матеріялу з віднайденого парафіяльного архіву та з Центрального Державного Історичного Архіву у Львові, чимало різних статистичних даних.

Про культурно-освітнє життя кобильничан до половини XIX ст. автор не знайшов джерельних матеріялів, але чимало даних збереглось про їхнє життя в другій половині XIX століття. На той час у Галичині появилися два протиставні табори – москвофільський (тов. ім. М. Качковського) і український народницький (тов. «Просвіта»). До речі, в Кобильниці Волоській першою заснувалась читальня ім. М.Качковського, а в Кобильниці Руській – читальня «Просвіти». Цей факт залишив по собі слід у національній свідомості мешканців. До речі, на землях Закерзоння москвофільство найдовше збереглось на Лемківщині. Цей розділ доповнює і збагачує спогад Марії Андрусевич (Федик) з Кобильниці Волоської.

У четвертому розділі автор розповідає про події періоду Першої світової війни, міжвоєнний період, а відтак про більшовицьку і німецьку окупації під час Другої світової війни на Любачівщині, а згодом у Кобильницях — Волоській і Руській.

Як підсумовує автор, українське населення Любачівщини на той час жило своїм духовним і культурним життям, своїми традиціями. По селах діяли такі освітні товариства, як: «Рідна Школа», «Просвіта»; молодіжні організації «Пласт», «Плай», «Луг», «Сокіл» та інші. Культурне життя зосереджувалось навколо читалень «Просвіти», а духовне — біля церкви. Розвивалася також господарська діяльність, як: тов. «Сільський господар», «Маслосоюз», кооперативи та інші. Всі вони мали відношення й до тих сіл, що є предметом дослідження.

У п’ятому розділі показано загладу цих сіл після Другої світової війни, трагедію окремих людей, їхніх родин, сперту на свідченнях і спогадах старших віком кобильничан, які це все пережили і зберегли в пам’яті події зі свого дитинства на рідній землі; на публіцистиці і літературі того часу. Автор слушно називає цей післявоєнний період насильницьких депортаційних акцій до УРСР і операції «Вісла» — періодом терору, грабунків, убивств, ув’язнень, судів, втрати доробку поколінь і невинних жертв українських селян – «жнивами розпачу» тих, хто споконвіку жив на цій землі. Практично це був період етнічної чистки, який попередив подібну чистку в Югославії.

До 1939 року в Кобильниці Волоській були 283 господарства, які замешкувало 1705 мешканців, в тому числі 1,634 українці (95%), 50 поляків (3%), 21 жид (2%). У Кобильниці Руській були 263 господарства, які замешкували 1,683 мешканці, в тому числі 1,482 українці (88%), 169 римо-католиків (німецьких колоністів, 10%), 32 жиди (2%).

Залишене майно українських громадян Польщі після акції «Вісла» передано у фонд держави і тим самим позбавлено їх права власности на нього. Як відмічає автор, декрети акції «Вісла» досі не скасовані і дальше діють, хоч усі майнові справи польського населення вже давно полагоджено. Він слушно підсумовує, що «мотивом тих злочинів, депортацій, убивств, знущань і знищень, були споконвічні пляни етнічних чисток, загарбницька політика, пімста, пиха і ненависть. А продовженням депортаційних акцій є безнастанна польонізація українського населення у Польщі закономірними методами в усіх сферах життя – мовній, духовній і культурній, що називається стабілізацією й інтеграцією». Розділ збагачує своїм спогадом Ганна Дмитрівна Станкевич з Кобильниці Руської.

У шостому розділі автор розказав про організацію самооборони для захисту українського населення в роках 1941-1944 та повстання українського підпілля в 1942-1947 роках і як це відбувалося в описуваних селах. Матеріял доповнює точна статистика.

У сьомому розділі М. Козак змальовує події в Кобильницях Волоській і Руській в 1947-1991 роках, а відтак перші спроби духовного відродження в Кобильниці Волоській (перші спроби душпастирства, покликання парафіяльного устрою УГКЦ і душпастирської праці священиків), а відтак наводить дані про перші спроби зорганізованого життя українців-автохтонів (1991-2005).

Обговорюване дослідження сперте передусім на багатстві джерельного матеріялу, тож треба привітати кропітку працю автора, який зумів віднайти і використати його. Це ж бо велика й переконлива науково-популярна публікація, якою Михайло Козак збагатив українську літературу про Закерзоння в загальному, а кобильничанам і їхнім нащадкам залишив немов метрику їхніх сіл і хроніку подій у житті їхніх українських предків на цій споконвічній українській землі.

Цінна публікація збагачена шістьма топографічними мапками та понад двадцятьма фотокопіями різних документів і 59 чорно-білими світлинами, її доповнює також точний список скорочень, бібліографія, імена свідків-односельчан із Польщі, України й Канади та іменний і географічний покажчики.

Недоліком у книжці є відсутність мовного редактора, який відповідає за дотримання мовної норми даної публікації, з урахуванням авторитету літературної мови Батьківщини, тож не обійшлося тут без деяких недоліків. Хоч в Україні вже давно повернули до вжитку літеру «ґ», у цьому творі зовсім не знаходимо її. На жаль... Не знаємо також, який тираж книжки. Було б корисно і доцільно справити мову та перевидати її, а відтак вислати до всіх бібліотек України. 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)