Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Микола Братан. Футбол з парасолькою
Коваленко В. Літопис Інгулецької ЗОШ
Микола Братан. Їде батько Махно
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Дупляк М. Сяйво з-за темних хмар // Вісник Таврійської фундації: Вип. 6. — К.–Херсон: Просвіта, 2009. — С. 292-297.
Сяйво з-за темних хмар

Саме під такою назвою у 2008 році в Польщі появилася вельми оригінальна своїм змістом пропам’ятна книжка до 50-ліття Школи ім. Тараса Шевченка в Білому Борі. Оригінальність публікації в тому, що йдеться про одиноку українську початкову школу в цій країні, що наперекір усяким зусиллям припинити її працю, вона таки піввіку переможно вистояла та з іменем Шевченка йде у непевне майбутнє; у тому також, що білобірська школа — одинокий основний освітній острівчик українства на польському засланні, тож інших публікацій до золотого ювілею початкової школи зайво сподіватися.

Книжка вийшла в золотий ювілей заснування школи в 1958 році. У ній 115 сторінок. Публікацію підготувала до друку Редакційна Колегія: Марія Мандрик-Філь, Дорота Джевєцка та Ярослав Залітач при співпраці директорів і вчителів школи. Тиражу публікації не названо.

Тим. хто не жив у Польщі після операції «Вісла» та взагалі не жив у цій країні, важко зрозуміти та уявити собі обставини життя українців в умовах суцільної дискримінації та приниження; важко зрозуміти значення рідної школи для українців на вигнанні – там, де робилось усе, щоб їх якнайшвидше спольонізувати, знищити їхню національну спадщину та національну пам’ять. Поляки домоглися свого. Школа ім. Т.Шевченка залишилася немов український маяк у польському морі. Якщо, дай Боже, вона проіснує ще піввіку, тоді напевно вийде ще друга пропам’ятна книжка, не скоріше.

Книжка найкраще промовляє до своїх випускників, або тих учителів і директорів, які дбали про цю кузню науки рідною мовою та кузню українолюбства. Вже на початку книжки читаємо отаке зворушливе звернення до випускників Шевченкової Школи: — «Бути може, Ти призабув, що ставив тут свої перші кроки в навчанні... Бути може, не часто усвідомлюєш, що вивчив тут українську мову, знайшов друзів таких, як і Ти, вперше зіткнувся з неповторною красою пісні, поетичного слова, танцю... Бути може... багато чого не пам’ятаєш, бо доля написала непередбачені й несподівані сценарії і Ти сьогодні далеко... Бути може... але одне є певне: Твоїй далекій, а все ж таки, віримо, близькій школі, цього року минає 50!

Тоді, в 1958 році, ця школа давала прихисток всім, у кого було бажання бути собою і зберегти свою тотожність. Сьогодні, збагачена на гімназію і ліцей, Вона надалі виконує свою місію і під чуйним зором Тараса, наперекір усім стихіям, думає проіснувати чергових 50 і більше... для покоління Твоїх внуків і правнуків».

У цих коротких словах сказано дуже багато. А зліва, в зелені дерев на тлі таких же піль, красується під черепицею, як грибок на галявині, будинок Школи ім. Тараса Шевченка.

Якщо візьмемо до уваги факт, що в 1956 році у ставленні до української національної меншини в Польщі почалась певна відлига і дозволено заснувати Українське Суспільно-Культурне Товариство, то заснування української школи в Білому Борі два роки пізніше було неабияким досягненням УСКТ і місцевих українців, а передусім голови Воєвідського Правління УСКТ в Кошаліні Володимира Серкіза, вчителя Олекси Кутинського та місцевого громадського діяча Михайла Ковальчика. Влада не давала школи «на тарілці», за неї треба було боротись. Це був складний процес. Крім того, наш народ був стероризований, заляканий, розпорошений.

Українська початкова школа в Білому Борі почала діяти з 1 вересня 1958 року в будинку колишнього будівельного підприємства. Там приміщується й досі. Співініціятором заснування школи був учитель-патріот Олекса Кутинський, а першим керівником школи був Володимир Шульган. Коли ж відкрився гуртожиток, першими його керівниками стали Олекса Кутинський, а відтак Андрій Вашенко — випускник щецінської україністики. В 1961 році школі надано ім’я Тараса Шевченка. У навчальному 1961-1962 році запрацювали всі вісім кляс.

Саме тоді, на зламі 1950-1960 років, українці в Польщі створили кілька шкіл (у таких селах: Чахово, Тшенсач, Ярошівка, Сонгніти, Бані Мазурські), але і цього було досить, щоб налякати польську владу «відродженням» українства. З огляду на всякі перешкоди та труднощі, ці школи згодом перестали існувати. Піввіку проіснувала лише Школа ім. Тараса Шевченка в Білому Борі. Вистояти цій школі не було легко, бо влада робила всякі перешкоди, створювала труднощі, ставила під сумнів доцільність її існування. Небезпека закриття школи була дуже реальна, а разом з тим загроза для національно-патріотичного виховання школярів. Треба було неабиякої сили волі та стійкости керівництва на те, щоби відвертати «темні хмари», що раз-у-раз збиралися над нею у вигляді загроз, заборон, переслідувань, бльокад тощо. Випускники цієї школи пам’ятають випадки, коли на них кидали камінням дорогою з гуртожитку до школи. Дякувати Богу, дбайливим і відданим школі людям удалося захистити рідний навчально-виховний осередок.

Ще перед тим, як у Білому Борі відкрилася українська школа, о. Дзюбина домігся дозволу відправляти для українців Службу Божу в греко-католицьому обряді. Першу Службу Божу відслужив тут 14 жовтня 1957 року. Потім відправляв богослуження у цвинтарній каплиці. Завдяки школі та церкві, Білий Бір став своєрідним притягальним пунктом для наших людей.

Наприкінці 80-их років для потреб школи українці збудували новий гуртожиток, а в 1990-их — на базі наявної початкової школи заснували середню, спорудили на кургані пам’ятник її патронові Тарасові Шевченку й вибудували нову церкву.

Матеріял у книжці «Сяйво з-за темних хмар» розміщений, як і годиться, з почуттям самопошани та повноцінности: наперед назва по-українському, а відтак по-польськи (Swietlisty refleks zza ciemnych chmur»); вступ авторів по-українському, а потім по-польськи. Дальше йде поезія шанованого в Польщі українського поета Остапа Лапського п.н. «Напуття» (українським дітям білобірської початкової, там же в ББ: гімназистам!). Тут кожне дидактичне слово автора дуже виважене, обдумане: «Не у всесвіти, не в космоси, ти в український світ незгасною жариною себе неси: дитино України!»

У статті польською мовою «50 років Початкової школи № 2 ім. Т. Шевченка в Білому Борі» Луція Дрозд вказала на розвиток та найважливіші події школи за півстоліття. Дальше слідують фотокопії першого в історії Школи імені Т.Шевченка протоколу Педагогічної Ради, з якого довідуємось, що в першому році у школі було 57 учнів, а в гуртожитку мешкали понад 20 учнів.

Багатомовною є й фотокопія запису у пам’яткову книгу школи її хрещеного батька Євгена Кирилюка — члена кореспондента Академії Наук Української РСР з нагоди відкриття пам’ятника Шевченкові. Своєрідним мистецьким надбанням є й фотокопія сонета українського поета в Польщі Якова Гудемчука з нагоди побування на закінченні навчального року в Школі Шевченка в 1961 році.

Стаття авторства Марка Сирника «Білобірська Альма-Матер» присвячена також золотому ювілеєві школи і немов доповнює названий вище польськомовний матеріял Луції Дрозд.

На сторінках цієї книги-історії дальше знаходимо цікаві фотокопії записів у пам’яткову книгу школи видатних людей, а саме: редакторів 11-томного «Словника української мови» Андрія Бурячка та Ярослава Бурячка з нагоди відвідин школи в 1986 році; вітання з нагоди відкриття гуртожитку від науковців Львівського Інституту Суспільних Наук Академії Наук України з нагоди закінчення будівництва гуртожитку в 1989 році; творців пам’ятника Т.Шевченкові в Білому Борі — архітектора Анатолія Ігнащенка та скульптора Василя Бородая; поетеси Наталки Поклад з 1990 року; випускника цієї школи Степана Колосівського зі Щеціна в 2000 році. Очевидно, записи у пам’ятковій книзі школи важливі своїм змістом, але й не менш важливе те, що автори цієї публікації вважали за доцільне помістити їх тут як вагомі документи в історії цієї української освітньої інституції.

Слова Н.Поклад і тепер актуальні, і завтра будуть актуальними, і позавтра не втратять актуальності: «Маємо доволі проблем на рідній землі, бо відроджуємось із довголітього сну. І схиляємося перед апостолами українства, української культури тут, у Польщі. Нас єднає рідне слово, нас єднає любов. І все наше майбутнє залежить від того, наскільки ми будемо мудрі й послідовні, наскільки віритимемо в наші ідеали й будемо їм вірні. Просімо Бога й долю, хай нам допоможуть у тім».

Не можна без хвилювання читати спогадів «Навчаючи інших, самі вчимося» авторства випускниці Варшавського Університету та довголітньої вчительки цієї школи Марії Мандрик-Філь. Цей цикл матеріялів кінчається віршем Якова Мушинського-Гудемчука, який він присвятив Школі Шевченка.

Велику частину книжки заповнюють фотографії з життя школи за 50 років. Вони поділені на десятки років. Шкода, що під ними не написано імен учнів там, де їх можна було розпізнати. Усіх чорно-білих світлин у книжці 117.

Після фотографічної частини слідує список випускників за роками. За 50 років українську школу закінчило 639 учнів. Згідно з поіменним списком, за півстоліття у Школі ім. Т.Шевченка працювало 57 вчителів. Директорами школи були: Володимир Шульган, Іван Цимбалко, Андрій Вашенко, Данило Древко, Ірина Дрозд (найдовше), Ярослав Миц, Здзіслав Бігун, Андрій Дрозд.

Діяграма, що слідує, вказує на ріст і занепад росту кількости учнів школи. Відомо ж бо, що до української школи йшли учні найсвідоміших батьків-українців на основі добровільности і з Білого Бору та околиці, і з цілої Польщі. Територіяльне походження учнів виразно ілюструє мапа Польщі, на якій позначено міста, з яких вони приїхали вчитися у своїй рідній школі. У навчальному році 2008-2009 у початковій школі вчиться 26 учнів, у гімназії 33 учні і в ліцеї 52 учні. Разом — 111 учнів. З огляду на зменшення числа учнів у початковій школі, назріває нова небезпека її закриття.

Закінчивши українську школу, випускники продовжують навчання та здобувають адміністративні посади в державі та всякі професії.

Безперечно, книжка викликає приємне вражіння не лише у випускника цієї школи, бо для нього має ще й сентиментальну вартість, але й у кожного інтелігентного українця, особливо педагога. Вона написана доречно, інформативно, хоч-не-хоч сентиментально та перш за все... з любов’ю.

Одначе, книжку можна було збагатити ще іншими матеріялами, такими як: окремими світлинами всіх директорів, спогадами кількох випускників школи, списком практикантів — студентів щецінської україністики та інших практикантів, якщо такі були, їхніми спогадами тощо.

На кінець пропам’ятної книжки поміщено фотокопію передсмертної записки першого директора школи В.Шульгана та вірші Остапа Лапського «Чайка» та «Прагнення», присвячені Шевченковій школі, а також його короткі прозові роздуми про цю твердиню українолюбства.

Книжка «Сяйво з-за темних хмар» є подальшим свідоцтвом нищення української меншини в Польщі та свідоцтвом її незавидного стану у висліді цілеспрямованої політики польських урядів на її загладу після злочинної операції «Вісла». Після понад 60 років на польській чужині, українці в Польщі опинились на березі винародовлення та повної асиміляції. Коли б не оце сяйво з-за темних хмар, яким досі була Школа ім. Т.Шевченка та інші осередки освіти рідною мовою, українців у Польщі досі майже не було б. Як кажуть наші земляки в Україні, польська політика на знищення українців Закерзоння «спрацювала».

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)