Він зріс над гожим Інгульцем

(А річка ця чарівновода).

Любов’ю сповнивсь до народу,

Епохи став палким співцем.

Рішуче йшов крізь перешкоди

І рідну мову ніс, як стяг.

Йому тернилося життя.

Бо був він лицарського роду –

Одважних бойків заповіти

Його вели у світ звитяг.

Чув всесвіту серцебиття,

Енергію потоків світла…

На полі рідної “Просвіти”

Козакував, орлом літав –

Од України шану мав…

Саксенгавзен. Вечоріє.

Темні думи. В’язень мріє:

«Ех! Розправлю ще я крила,

Полечу туди, де мила

(А кохана та єдина

Називається: Вкраїна)».

Бранець віри не втрачає,

Арештантів научає:

«Не корімося нацистам,

Даймо чосу комуністам —

Енергійно вимітаймо,

Рідний край з ярма звільняймо!

Абулій не знаймо!»

Авторові «Пісні цегли»
В.Загороднюкові

За піснею цегли у світ він пішов,
А пісню ту згодом удома знайшов.
Гримить та гуркоче той спів у робітні,
Одначе такий він ласкаво-привітний.
Робота триває, й цегляр наш співає,
Одну піраміду і другу складає —
До пенсії буде мільйон пірамід!
Напевно, тоді подивується світ.
Юначої вдачі таврійський піїт
Краянам позичить і через сто літ.

Олені Марущак

Од церкви до «Просвіти» невсипучо
Літає, мов бджола непосидюча.
Ентузіазмом заряджає всіх щедротно,
Наснагою, жагою до роботи.
А що ж — таке вже Панченків коріння.

Музей — її просвітницька твердиня,
А там — вітальня, подивління варта.
Романтики непогасима ватра
У тій вітальні звабно так палає —
Щемливо-рідні українства животоки
Ані на хвильку там не пригасають,
Коли Олена порядкує на всі боки.

В.І.Киселеві

Він обходив свій край — музика і співаК —
І в ноти увібрав таврійські сонцедзвонИ.
Коли захочете, то прийде і до ваС
Та й срібло звуків понасипле у долонІ.
Одвічний піснескарб таврійських сіЛ
Репрезентує отаман КисілЬ.