Промінь сонця впав на воду
З-за густих очеретів.
У веселім хороводі (Двічі)
Грають рибки золоті. (Двічі)

Котить хвилі бірюзові
Попід лісом Інгулець...
Зачарований красою,  (Двічі)
Я забув про поплавець. (Двічі)

Піскаря спіймавши й рака,
Повертаюся з ріки.
Хоч улову — кіт наплакав,  (Двічі)
Але враження які! (Двічі)

Де річки блакитна підкова,
Де пахне полин і чебрець,
Дитинство Олега Атькова
На хвилях гойдав Інгулець.

У ту незахмарену пору
Він степом тутешнім пропах,
І неба таврійського зорі
В його відбивались очах.

Напевне,  трампліном для злету
У школі місцевій урок
Був першим... Вже потім ракета
Помчала його до зірок. 

Коли на сході обрій запалає,
Дихне світанок свіжим вітерцем,
Покличуть у мандрівки ріднокраєм
Маршрути понад синім Інгульцем, 

Легенди нам повідають місцеві
Кургани,  що пливуть із давнини,
В дібровах — довгожителі дерева, 
На пагорбах — шматочки цілини.

Відвідаємо мальовничі села,
Заплави й крутосхили Інгульця,
Розчистимо замулені джерела, 
Біля води посадим деревця.

Нічого, що на карті України
Наш Інгулець — ріка не головна.
Не мислимо без нього Батьківщини.
Нам звідси починається вона.

Журавлі за синій обрій попливли.
Із собою тепле літо понесли,
А коли зникали в далині,
Прощавання прокурликали мені. (Двічі)

За далекими морями чужина,
Не замінить батьківщину вам вона.
В рідні повертайтеся краї,
Ой журавлики,  журавлики мої. (Двічі)

Журавлі за синій обрій попливли.
Із собою тепле літо понесли.
Повертайтеся раненько навесні,
Привітання прокурликайте мені. (Двічі)

Пошли нам,  Боже,  на Україну
Небо погоже,  сонячну днину!
Ростем на зміну татам і неням.
Пошли нам,  Боже,  благословення!