Зима підкралась тихо на санчатах
Аби вночі не турбувати нас.
Сріблястими заметами під хати
З дороги відпочити уляглась. (Двічі)

А вранці всім вона рум'янить лиця,
Під ноги стелить білий поролон.
Я одягнув кожуха й рукавиці,
Іду зимі здаватися в полон. (Двічі)

З гілок звисає білосніжна пряжа,
Виблискує,  неначе канитель.
Ідуть селом казкові персонажі,
Несуть зимову свіжість до осель. (Двічі)

Промінь сонця впав на воду
З-за густих очеретів.
У веселім хороводі (Двічі)
Грають рибки золоті. (Двічі)

Котить хвилі бірюзові
Попід лісом Інгулець...
Зачарований красою,  (Двічі)
Я забув про поплавець. (Двічі)

Піскаря спіймавши й рака,
Повертаюся з ріки.
Хоч улову — кіт наплакав,  (Двічі)
Але враження які! (Двічі)

Де річки блакитна підкова,
Де пахне полин і чебрець,
Дитинство Олега Атькова
На хвилях гойдав Інгулець.

У ту незахмарену пору
Він степом тутешнім пропах,
І неба таврійського зорі
В його відбивались очах.

Напевне,  трампліном для злету
У школі місцевій урок
Був першим... Вже потім ракета
Помчала його до зірок. 

Коли на сході обрій запалає,
Дихне світанок свіжим вітерцем,
Покличуть у мандрівки ріднокраєм
Маршрути понад синім Інгульцем, 

Легенди нам повідають місцеві
Кургани,  що пливуть із давнини,
В дібровах — довгожителі дерева, 
На пагорбах — шматочки цілини.

Відвідаємо мальовничі села,
Заплави й крутосхили Інгульця,
Розчистимо замулені джерела, 
Біля води посадим деревця.

Нічого, що на карті України
Наш Інгулець — ріка не головна.
Не мислимо без нього Батьківщини.
Нам звідси починається вона.

Журавлі за синій обрій попливли.
Із собою тепле літо понесли,
А коли зникали в далині,
Прощавання прокурликали мені. (Двічі)

За далекими морями чужина,
Не замінить батьківщину вам вона.
В рідні повертайтеся краї,
Ой журавлики,  журавлики мої. (Двічі)

Журавлі за синій обрій попливли.
Із собою тепле літо понесли.
Повертайтеся раненько навесні,
Привітання прокурликайте мені. (Двічі)