Россия – дистанция огромного размера.

Майже за Грибоєдовим.

Однозначно сказати, як у Росії, неможливо. Навіть про Москву кажуть, «Москва – не Росія, це щось інше».

Підтверджую, саме так. Півстоліття тому мені довелося декілька разів подорожувати Радянським Союзом, аж до миса Дєжньова, що на Чукотці. Росію бачив.

І в Москві одного разу місяць жив. Отже й москвичів зблизька бачив. Скажу вам: дійсно, Москва — не Росія. Москва, це щось нахабне, погорде, самолюбиве, якось зверхньо дивиться. Народ там – суржик, росіян чи й половина набереться.

Мої перші листочки. Се ля ві.

«Липа» — мій перший літературний твір, який я написав вже розмінявши шостий десяток літ. Вчитися у мене не було можливості, не дивлячись на те, що освіта в СРСР була безкоштовною. Освіта то безкоштовна, а штани грошей стоять. У колгоспі їх не платили, а за трудодні не придбаєш.

Не кожен мав можливість вчитися. Сільські діти навіть на штани грошей не мали. Селяни були радянськими кріпаками. Я й середню школу не закінчив, поїхав на шахту працювати. І лише за часів Брежнева я заочно закінчив технікум зв’язку.

Якби раніше до нас пускали капіталістів на екскурсії,

Щоб вони побачили наш розвинений соціалізм,

Вони від заздрощів луснули б, і соціалізм переміг би.

Вісімдесяті роки.

Гриміла музика, звучали фанфари, всі паркани обмальовані гаслами: «Слава… Слава… Слава…!!!». На працю йшли, як на свято, а з праці, як… з весільних потрусин.

Вже було від кожного по-можливості і всім порівну. Хоч дехто мав скільки хотів, а дехто скільки зміг.

Навіть селяни, яких ще з часів Плутарха називали плебеями й завжди доїли як сидорову козу, тепер отримували по 100 карбованців на місяць.

Хоч дехто, годуючи краденим фуражем свиней, стягнувся навіть і на автомашину.

Сан Санич у обкомі був вхожий. Свій чоловік. Він директор радгоспу «Шлях до комунізму», в нього і баранина, і свинина, і телятина. Їхати по осетрину теж через його господарство. Можна заїхати, він поляну накриє. У розмові цікавий, відверті анекдоти про походеньки і все таке інше. Він тепер у списку мисливців обкому. Різні там поляни, ліцензії на забороненого сіромам звіра, ще якісь витрати. «Шлях до комунізму» за все сплатить.

Одного разу у телефонній розмові з Першим обкому, той його запросив на полювання. На оленя вирішили полювати. У Цюрупинських лісах є олені. Не так, щоб дуже дикі, але живуть дикими звірами, у лісі.

Коли Сан Санича запрошують обкомівці на полювання, все ясно, — слід належним чином готуватися. Тому запитав:

Комунізм не за горами!

Микита Хрущов.

Сімдесяті роки.

 В турне за кордон стали вибірково пускати наших громадян. Капіталістам теж стали дозволяти відвідати «страну чудес» СРСР і теж вибірково. Щоправда, з цими для КДБ було мороки значно більше. Кожному потрібно підшукати маршрут, куди повезти, що показати, а це непросто. Не везти ж їх у якийсь задрипаний колгосп. Щоправда, серед іноземних туристів переважали провладні, які й так добре знали наші «чудеса», але політика – велике діло!