Назви сучасних вулиць Берислава добре відомі. Проте, майже усі вони набули цих назв у 20-і роки, після укріплення більшовицької влади. Попередні ж назви забули вже й старожили.

Пошук “ворогів народу”… В роки репресій він вівся скрізь — у великих містах і малих селах, на промислових підприємствах, у господарствах, організаціях, навчальних закладах… Під колесо переслідувань в першу чергу потрапляли громадяни корінних національностей, котилося воно і по етносах, причому таких малих, котрі нараховували всього кількасот, а то й менше представників. Каральна служба, мабуть, просто не примиритися з думкою, що в національних групах немає прихованих чи явних шкідників. Настирливо вишукуючи, доводила, що таки є, завзято діють, чинять перепони владі і в кінцевому результаті прагнуть ліквідувати її.

16 лютого 1930 р.

Підготовча робота по району по усіх населених пунктах з питання про розкуркулювання, а саме проводилися збори КНС і неорганізованої бідноти, збори колгоспників і середняків. Усього проведено зборів по району 106. Присутніми були на зборах 7.616, з них бідняків – 4.364, наймитів – 1.124, середняків – 2.128, активність на зборах була небувалою, як бідноти, а також і середняків. Причому, до розкуркулювання раніше списки обговорювалися на зборах КНС і бідноти. Списки куркулів – розкуркулених після розкуркулювання затверджувалися на пленумах сільрад.

Розкуркулювання по усьому району пройшло за виключенням 2-х німецьких сільрад.

«ПОСТАНОВЛЕНИЕ

1925 года, Декабря 31 дня, в г.Бериславе я, народный Следователь 4 уч. Херсонского округа – Богатырев, рассмотрев материал настоящего дела (№180), НАШЕЛ, что

 22 октября с.г. на заседании Президиума Бериславского райисполкома член Президиума названного РИК’а* - Пляшко Игнатий, в своем содокладе сделал заявление о том, что со стороны Пред.Бериславского Сельсовета Журавлева Григория имеется поступок, как дискредитация, о чем знают некоторые граждане, в виду чего было постановлено дело о дискредитации Пред С/Совета, согласно содоклада т.Пляшко передать для расследования Нарследу (л.д.3).

Перша половина 20-х років минулого століття ознаменувалася для СРСР не лишень відомою новою економічною політикою (НЕП), а й процесом так званої коренізації. Необхідність такої культурної політики визначили Х (березень 1921 р.) та ХІІ (квітень 1923 р.) з’їзди РКП(б). У документах останнього, зокрема, ставилася вимога забезпечити „вживання рідної мови в усіх державних органах і в усіх установах”, „розширити мережу всіх ступенів навчальних закладів і створити робфаки місцевими мовами”. В Україні цей процес дістав назву „українізація” і поширювався на усі державні, партійні, громадські установи та організації.