I розділ


Дарую вам троянди...

Я щаслива

Я — щаслива, бо слово творю,
Бо стрічаю ранкову зорю.
Я щаслива тому, що я — мати.
Я щаслива, бо можу кохати.
Вдячна Всесвіту й неньці-землі,
Що існую в житті — взагалі!

---

Елегія

Як не стане тебе —
Я замерзну в снігах.
Як не стане мене —
Тебе вип’є нудьга.

Якщо зникнеш кудись —
Стану терпким вином.
Якщо я піду ввись,
Ти — зростеш полином.

Лиш з тобою удвох
Ми міцні, наче криця.
А без тебе я — нуль,
Ти — лише одиниця.

Лиш коли ми разом,
Нам підкоряться далі.
Лиш коли ми удвох,

Краплі волі

 

Чай, вікно і тихий подих.

Мов червоний, падав сніг.

Несли ріки свої води,

Несли відблиски доріг.

Душу краяла тривога,

Серце рвали почуття…

Я питала все у Бога:

– Чом не ціниться життя?...

Чашка руки обпікала,

Горло спазм тяжкий душив.

Та крізь сльози помічала

Лиш екран, де Київ плив.

Там брат брата бив нещадно,

Падав левом і вставав.

Наче то було нескладно,

Наче він не помирав…

Мов за мить не бачив очі

Друга в себе на руках,

Що згасали серед ночі

З криком “Мамо!..” на вустах.

А що матері?! Крім болю,

Їй лишаться від синів

Лиш червоні краплі волі

* * *

 

Приходу світання

Кохання не раде,

В шибки тарабанить

Тамтамами граду.

На жаль, не пробудять

Серця, сном повиті,

Ні добрії люди,

Ні град, ні обіти,

Ні розум, що ника

В шуканні подоби.

І світ, мов каліка,

Що збив собі ноги,

Чека христаради