В кінці збірки хочеться показати щось оптимістичне, сімейне, для душі. Пропоную два вірша, присвячені моїй дружині Люсі. Ми з нею прожили 50 років! Не рідкість, але нечасто святкують «Золоте весілля». Люся з села Василівка, що під Каховкою. Дитинство у колгоспі Тельмана, село те вже на дні Каховського водосховища. Восени про юність згадаємо.

Дружині Люсі
до сорокаріччя подружнього життя.

Давним-давно було колись,

Коли по балках ріс ще верболіз,

У Тельмані була хатина,

А в ній жила дівчина.

Як гарно сонце сяяло тоді!

В гаю зозуля кукувала,

А ти раділа і собі

Все юні роки рахувала.

Як «страшно» було у гущаві,

Горішкам твого дитинства

Кущі ліщини танцювали

На рідній войківській землі,

Немов на конкурс брали бали

І відганяли сили злі.

Я з ними міцно подружила,

Співала їм свої пісні.

Тому у мене їхня сила,

І гнучкість їхня у мені.

Тому снагу непобориму

І вічності серцебиття

Натхненно людям я нестиму

Без каяття усе життя.

А як горішки достигали,

То я мов білочка була.

Вони зі мною аж літали

На радість Войкова-села.

Я їх зустріла у Херсоні –

Дитячих літ немов посли.

Мов сонце на моїй долоні

Моїм дитинством розцвіли.

І роз’яснилося степами,

Горішок, впавши у траву