Немченко І. Пам’яті Валерія Бойченка // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 6.
Він зріс над гожим Інгульцем
(А річка ця чарівновода).
Любов’ю сповнивсь до народу,
Епохи став палким співцем.
Рішуче йшов крізь перешкоди
І рідну мову ніс, як стяг.
Йому тернилося життя.
Бо був він лицарського роду –
Одважних бойків заповіти
Його вели у світ звитяг.
Чув всесвіту серцебиття,
Енергію потоків світла…
На полі рідної “Просвіти”
Козакував, орлом літав –
Од України шану мав…
Братан М.І.
Від сонця до сонця: Поезії. — К.–Херсон: Просвіта, 2010. — 51 с.
Представляємо Вашій увазі останню книгу видатного українського письменника, поета Миколи Івановича Братана.
Збірка поезій "Від сонця до сонця" - як заповіт Митця.
В кінці збірки хочеться показати щось оптимістичне, сімейне, для душі. Пропоную два вірша, присвячені моїй дружині Люсі. Ми з нею прожили 50 років! Не рідкість, але нечасто святкують «Золоте весілля». Люся з села Василівка, що під Каховкою. Дитинство у колгоспі Тельмана, село те вже на дні Каховського водосховища. Восени про юність згадаємо.
Дружині Люсі
до сорокаріччя подружнього життя.
Давним-давно було колись,
Коли по балках ріс ще верболіз,
У Тельмані була хатина,
А в ній жила дівчина.
Як гарно сонце сяяло тоді!
В гаю зозуля кукувала,
А ти раділа і собі
Все юні роки рахувала.
Як «страшно» було у гущаві,
Братан М.І.
Парасолька йде по місту: Вірші для малят. — Херсон: Просвіта, 2000. — 19 с.: іл.
Є сусід у мене Костик,
Я за ним — неначе хвостик.
Костик ходить в перший клас,
Знає “двічі два — чотири”,
А живе він у квартирі
Під підлогою у нас.
Я гуляю, а в цю мить
Друг сидить, уроки вчить.
І наказано мені
Не крутити каруселі,
Щоб по Костиковій стелі
Я не гуцав на коні.
Насмішила всіх нас Алла,
Як гасала по двору.
Самокат свій зупиняла —
На весь двір гукала “Тпрру!”
Братан М.І.
Футбол з парасолькою: Вірші для дітей / Худож. Є.Ветрук. — К.–Херсон: Просвіта, 2008. — 19 с.
Збірка віршів для дітей Миколи Братана.
Чуєш стук, чуєш грюк?
В дошку я забив гвіздок!
Вперше нині взяв до рук
Ловкий татів молоток.
Я пишаюся, горджусь —
Похвалив мене татусь.
Каже: — Цвяшок забивай,
А сокиру — не чіпай.
|
|