Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 7
Сонце на рушнику
Олег Лиховид. Політичний компас виборця
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Микола Василенко. Сердце - не камень
З Україною в серці

Гайдамака В.В. Життя, обірване «Градом»: Коза Денис Євгенович // Елінг. 2017-2018. Вип. 11-12. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 94-103.

Життя, обірване «Градом»
Коза Денис Євгенович

Херсонського полку солдати,
Мов янголів світлі посли,
Крізь вічність навчились літати
І в землю вкраїнську вросли…

Василь Загороднюк

 

 

 


КОЗА Денис Євгенович



Дата народження – 22.11.1993.
Місце народження – с.Чорнобаївка Білозерського р-ну Херсонської обл.
Військове звання – лейтенант.
Посада – командир протитанкового взводу парашутно-десантного батальону 25-ої окремої повітряно-десантної бригади високомобільних військ Збройних Сил України.
Сімейний стан – неодружений.
Загинув – 17.08.2014 в бою з ворогом.
Нагороджений – орденом Богдана Хмельницького, посмертно.

Життя Дениса обірвалось «Градом». Йому було лише 21 рік. Всього 21 рік! Життя тільки починалося. Скільки було творчих задумів? Скільки було реальних і бажаних намірів, планів на подальше життя і фахової військової служби?..
Він народився під Херсоном, в знаменитому на всю Україну селі Чорнобаївка, де живуть щедрі хлібороби, яким керував і керує двічі Герой Радянського Союзу і Герой України Моторний Дмитро Костянтинович.
Денис був жвавою, рухливою, активною дитиною. Для батьків – Євгенія Івановича і Ірини Адамівни, Денис – це радість їх подружнього життя, їх відрада і надія. У школі він був допитливим, жадібним до знань. Любив читати поезії Василя Симоненка, Івана Франка, Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова… Читав, перечитував, вивчав напам’ять. Слова безсмертного «Кобзаря» про царське поневолення, приниження людини, про несправедливість, боротьбу за визволення українського народу, надихнули Дениса писати свої вірші, а потім, вже в Академії, їх співати в стилі реп.
Окрема потаємна його мрія – захоплення військовою темою, яка стала для нього шляхом до фахової військової освіти. В центрі Чорнобаївки стоїть пам’ятник, на якому викарбовано імена 52 воїнів 295-ї стрілецької дивізії, які загинули при визволені села, а поруч – меморіальна стела з 130 прізвищами односельців, полеглих на фронтах війни у 1941-1945 роках. Коли у травні село одягається в зелень і потопає в суцвіттях бузку і вишневих сніжинках цвітіння, всі мешканці на День Пам’яті і День Перемоги збираються біля меморіального комплексу, віддають шану загиблим у Другій світовій війні. Ніхто ніколи не думав і не гадав, що нашому народу прийдеться воювати з росіянами, із «старшим братом» і гинути, захищаючи рідну українську землю. Денис з повагою дивився на присутніх сивих захисників вітчизни, які підходили до меморіалу в цей святковий день, на піджаках яких ордени і медалі. Він навіть доторкувався, з дозволу ветерана, до них, придивлявся. Уважно слухав розповіді ветеранів про війну, про живих і загиблих їхніх побратимів у боротьбі з фашистами, про бойові події і подвиги. В свої юнацькі роки він вже знав, що є така професія – захищати Батьківщину.
У 2008 році, після успішного закінчення 9-го класу, Денис вступив до Запорізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник». Тут гартувалась його здатність до фізичних навантажень, виробку вольового характеру, прояву душевних якостей і розумових здібностей. Щиро виконував всі ліцейські завдання, дбайливо вчився, тому викладачі ліцею рекомендували Денису вчитися у подальшому військовій професії.
В липні 2010 року Денис Коза за направленням Білозерського районного військового комісаріату, поїхав у Львів для вступу до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Там він успішно здав вступні іспити і був зарахований курсантом на факультет ракетних військ і артилерії (РВіА).
Вчився Денис старанно і наполегливо. Предмети засвоював на добрі та відмінні оцінки. При навчанні проявляв ініціативу, здатність до самостійних дій і прийняття рішень. Займався спортом, танцями, музикою… В своїх віршах писав про свої почуття до рідного краю – Херсонщини, до Батьківщини. Начальник факультету РВіА, полковник В.Ц.Весельський за чотири роки навчання добре взнав курсанта, і тому відмічав у характеристиці Дениса, що він гарно володів організаторськими здібностями, виявляв повагу до командирів, шанував честь і гідність товаришів по службі, володів прийомами рукопашного бою, активно брав участь у духовному та творчому житті курсу, писав вірші, пісні, виступав на сцені в клубі академії...
Викладач кафедри майор М. Баландін підкреслював ще одну рису Дениса, що він був активним учасником науково-військового гуртка курсантів. За час навчання отримав одинадцять заохочень від командування факультету та Академії, активно займався спортом і займав призові місця у змаганнях на спартакіадах.
Викладач кафедри РВіА Ю.Щавінський відзначив у Дениса високий рівень самостійності і відповідальності та здібність проводити заняття з солдатами при проходженні практики і підчас військового стажування з управління артилерійськими підрозділами у різних видах бою…
Після закінчення Академії Дениса призначили 23.06.2014 року на посаду командира 2-го механізованого взводу 24-ої окремої механізованої бригади (м. Яворів – районний центр Львівської області біля річки Шкло). Денис, як ідейно загартований офіцер, умів довести своїм підлеглим взводу яка смертельна загроза нависла над рідною Вітчизною. Ворог, сіючи смерть на нашій землі, прагне знищити Українську державу, поставити на коліна волелюбних українців, знову перетворити їх на рабів, загнавши в московське ярмо. Він казав своїм солдатам, що Тарас Шевченко в ті далекі роки царизму з гнівом писав: «А москалі і світ Божий в путо закували». Зараз, з гнівом продовжував Денис, замовником військового кривавого злочину проти України є кремлівський диктатор Путін, а виконавці – путінські поплічники та сепаратистські донбаські бойовики – незаконні збройні формування самопроголошених, так званих, «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» (які вони республіки? Їх ніхто не визнав), – російські найманці, продажні «козачки», вишколені підрозділи ГРУ, ФСБ, військові десантно-штурмових бригад, повітряно-десантних і танкових дивізій, зенитно-ракетних комплексів залпового вогню з різних міст і регіонів Російської федерації.
Військова обстановка в липні–серпні 2014 року в Донецькій і Луганській областях вимагала зосередження наших добровольчих підрозділів і збільшення військових підрозділів Збройних Сил України, щоб зупинити агресора, який загрожував не тільки цим областям, а захватом південних областей для простого доступу до Криму. Деякі кремлівські діячі, зухвало розперезавшись, навіть стали погрожувати світові своєю атомною зброєю – зможуть перетворити США у ядерний попіл.
28 липня 2014 року Дениса Козу перевели в зону анти­терористичної операції (АТО) на посаду ко­мандира про­ти­танкового взводу парашутно-де­сантного ба­тальйону 25-ої окремої повіт­ряно-десантної бригади.
Стояла лип­не­ва спе­ка. Йшли за­­пек­лі бої. Ко­­ман­дир брига­ди Юрій Содоль у розмові з ко­ман­дирами під­­розділів го­ворив, що незважаючи на безперервні ак­тивні бойо­ві дії бригади з травня місяця з бандитськими формуваннями, командування ставить задачу на подальші успішні бойові дії. Це завдання треба довести до кожного бійця – добре воювати на своїй рідній землі, захищаючи Батьківщину… Денис в цей час бачив бойові дії наших збройних сил і добровольчих батальйонів, велику безкорисну допомогу українських волонтерів, які як могли і чим могли допомагали бійцям. Він був вражений їхнім патріотизмом в захисті Батьківщини, в боротьбі за свободу, за незалежність, точно так, як на Майдані під час Революції Гідності в боротьбі проти бандитського режиму Януковича, де гинули патріоти Небесної сотні.
Серце його щось відчувало, бо напередодні останнього бою Денис зібрав у тіні дерев бійців взводу, щоб поговорити.
– Хлопці, ви бачите, яка бойова обстановка, – звернувся він до своїх підлеглих солдат, – бої йдуть люті, запеклі. Не всі бійці зараз мають бронежилети. Їх обіцяли сьогодні – завтра поставити. Бережіть себе. Якщо когось поранять – допомагайте один одному. Ми повинні виконати завдання…
Далі Денис відповідав на питання солдат і сержантів про зухвалу «гібридну» війну, про «зелених чоловічіків», які захопили Крим, про Росію, яка поставляє на Донбас нову сучасну військову техніку – автомати, кулемети, гармати, самохідні артилерійські установки, гаубиці, танки Т–72, Т–90, БТР–80, протитанкові ракетні комплекси «Корвет», зенітно-ракетні комплекси «Град», «Ураган», «Смерч», комплекти радіо-електронної розвідки, прибори нічного бачення та інше. Розповідав, як кремлівській диктатор Путін нахабно бреше журналістам, дипломатам і керівникам держав, що цієї зброї і військових підрозділів РФ на Донбасі нема. Путін планував захопити Харківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Херсонську і Одеську області – всю південно-східну Україну. А там, дивись, і Київ можна буде приборкати своїм кривавим «Русским миром». Та прорахувався… Він не очікував такого сильного національно-патріотичного духу українського народу і збройного супротиву. Путін сподівався, що військових «відпускників» і «заблудлих» з РФ зустрічатимуть в південних і східних областях хлібом-сіллю. Він не очікував, що нечисленна українська армія, без новітньої зброї, майже знищена зрадливим керівництвом – продажним урядом Азарова та корупціонером-президентом Януковичем, з величезними проблемами військового забезпечення зможе протистояти озброєному до зубів російському агресору і виявляти в боях відвагу, мужність і героїзм. Путін порушив договір між Україною і РФ, міжнародні домовленості про цілісність держави України і це було небезпекою для Європи. Європейський союз не визнав анексію Криму і застосував проти РФ суттєві економічні санкції. В Європі добре розуміли – серце Європи б’ється в Києві…

Денис Коза
17 серпня 2014 року, батальйонно-тактична група 25-ої бригади, в яку входив взвод Дениса, вела бої біля селища Нижня Кринка (5,2 км від шахти Комунар і 5,8 км від селища Алмазноє) – це в районі між Донецьком і Горлівкою. Тут не було тиші. Ворог накопичив військову техніку і нещадно поливав смертельним вогнем з мінометів і ракетних установок БМ-21 «Град». Але і наші війська не пасли задніх.
«Наші хлопці давали гідну відсіч, дуже серйозно «лупили» росіян, поклали немало окупантів, – розповів пізніше генерал В.Назаров, – але не обійшлося без втрат і у нас…». В цьому бою загинуло 12 чоловік і серед них наш мужній командир взводу з Чорнобаївки – лейтенант КОЗА Денис Євгенович під час навального вогню з «Градів». Денис помер від тяжкого смертельного поранення не сумісного з життям. Ніхто із підлеглих вже не міг йому допомогти…
Подвиг військових і добровольців, які загинули в АТО, увійде в літопис української бойової слави.
Указом Президента України № 873/2014 від 2014 року лейтенант Коза Д.Є. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, посмертно.

У Чорнобаївці відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки на честь та пам’ять загиблого командира взводу лейтенанта Дениса Кози. Ніхто ніколи не міг подумати, що українця вб’є російський «брат»(!?), що нашому народу прийдеться воювати з цим «старшим братом», гинути від його «Градів», захищаючи свою рідну українську землю. Вшанувати подвиг Дениса прийшли учні й педагоги школи, де він вчився, громадські активісти, керівники району – Віктор Романов, Андрій Донець, військовий комісар району Валерій Шавурський. Тут стояли батько Дениса – Євген Іванович, мати Ірина Адамівна, його люба дівчина Тетяна (приїхала зі Львова), його любляча бабуся – Валентина Данилівна, брат Данилко, родичі та багато небайдужих мешканців Чорнобаївки…
– Заспокойся, тримайся, ти і так ночі майже не спиш, – ласкаво звертався до своєї дружини Євгеній Іванович, яка схилила голову і сльози поволі текли щоками. – Дивись, скільки людей прийшло, які теплі слова кажуть всі виступаючі про нашого Дениса…
– Я все чую і бачу, та серце важко вгамувати, – відповіла Ірина Адамівна. – Згадай, коли у тогорічній відпустці Денис читав вірші на веранді про Україну, а потім, раптом сумно сказав, що зустрів у Херсоні знайомого рудого хлопця, який не хотів служити в армії. Він йому прочитав слова з плаката, які трохи переіначив: «Можна все на світі не любити, але треба захищати свою Батьківщину!» Так той образився…
– Наш син з дитинства мріяв стати військовим, тому Денис не сприймає тих, хто не хоче служити.
До людей на мітингу підійшла літня жінка. Вона зупинилась біля Тетяни, взяла її за руку і негучним голосом промовила:
– Мій дід загинув, захищаючи Сталінград, а батько дійшов до Каховки – поклав свою голову на березі Дніпра. Нам після війни було тяжко без батьків… Та ще й голод… – Вона витерла сльози краєм хустки. – Я не вірю, мені важко повірити, що Денис, наш чорнобаївський хлопець вбитий тими, з чиїми дідами разом воювали, віддавали життя в боротьбі з лютим ворогом – фашизмом. Ця втрата мене приголомшила. Денис нам з онукою читав свої вірші та свого любимого поета Василя Симоненка...
Бабусі хотілося ще щось сказати, та їй здавило горло від сліз та болю. Вона подивилась на молодь… Життя продовжується. Невже і сюди дотягнеться ворог?
Тетяна ласкаво обійняла бабусю, погладила натруджену руку і сказала:
– Я давно, десь ще з восьмого класу, читаючи історичну військову драму про дівчат «А зори здесь тихие», вибирала й для себе на небі зірку, щоб вона була для мене єдина і назавжди. За це на мене сердились наші хлопці. Зірка прийшла. Нею став Денис. Він ставився до мене з повагою. Був турботливий, шанобливий. Увійшов у моє серце як мрія і як реальна людина. Я його полюбила і буду любити. Мого діда совєти розстріляли. А тепер – вбили й майбутнього чоловіка. Горе. Велике горе…
Меморіальну дошку Денису Козі встановили на фасаді Чорнобаївської школи-інтернату, де він вчився. Тепер молоде покоління українців матиме приклад для наслідування та розуміти, завдяки кому вони можуть жити в мирі та спокійно набувати знання в школі, де вчився Денис – патріот України в наші дні ХХI століття.

Велика пошана батькам Дениса – Євгенію Івановичу і Ірині Адамівні за виховання мужнього і чесного громадянина своєї землі – істинного патріота України!

Денис загинув на духмянім полі
Від «Граду» – вражої руки.
Над ним схилились верби і тополі.
Залишив пам’ять на віки.

Його пісні розквітлою весною
Блакитним проліском прийдуть
І, вмиті свіжою росою,
Свою нам душу віддадуть. (В.Г.)

У книзі-альбомі – альбомі-реквіємі, альбомі-пам’яті, під назвою «Хронологія мужності. 2014–2015» (Керівник проекту – Світлана Думинська, головний редактор і упорядник – Любов Лагутенко, Херсон, видавництво «Наддніпряночка») вміщені розповіді і фото херсонців, котрі загинули в АТО, серед яких і Денис Коза. Вони назавжди залишаться в наших серцях, бо ми перед ними в неоплатному боргу. Вони зупинили ворога «біля воріт» нашої Батьківщини, який рвався в наш дім.
Віддаючи належну пошану нашим Героям, нам треба продовжити справу, за яку боролися і загинули патріоти, щоб над Україною було мирне, безхмарне небо і сяяло яскраве сонце, щоб Україна була вільною, незалежною, процвітаючою європейською державою, а чудовий Таврійський край – квітучим і багатим!

 

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 124 книг;
1,627 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)