Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Микола Братан. Знову експромти
Молода муза. Випуск 3
Сонце на рушнику
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Немченко І.В. Герої не вмирають. З циклу «Шевченко живий» // Немченко І.В. Шлях на Снігурівку: Вірші. Драматичні поеми. — Київ-Херсон: Просвіта, 2014. — С. 90-94. — Зміст: 1. Апостол українства; 2. Наш Тарас; 3. Євангеліє від Кобзаря; 4. Біля Шевченкового пам’ятника в Херсоні; 5. Тарасів каштан у Корсуні; 6. Шевченко молиться Христові; 7. Його мова: (акровірш).
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. З циклу «ШЕВЧЕНКО ЖИВИЙ»

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

З циклу «ШЕВЧЕНКО ЖИВИЙ


1. Апостол українства

Такого осяйного лику,
Антипатичного сваволі,
Раби не бачили справіку
Ачей із днів, коли за волю
Спартак водив свої ватаги.

Шевченко став закличним стягом,
Енергією мас народних,
Величним співом про свободу
Черкасів-українців гордих.
Експресію, жагу, наснагу,
Непоборимість і відвагу
Кобзар віддав народу в спадок,
Оборонивши од заглади.

2. Наш Тарас

Стоїть на березі Дніпра
І, озираючи простори,
Плечима небо підпира,
Вкраїнське небо неозоре,

Немов ікону неземну,
Що в душу кожному зоріє
Ласкавим поглядом Марії,
Надію нам дає ясну.

Стоїть у рідній стороні,
А понад ним летять жарптиці,
Блищать в одвічному вогні
Снопи надхмарної пшениці.
І пада зернятко у ґрунт,
І дивословом проростає
І колоситься: «Як умру...»,
І золотиться: «Аж світає...».

Стоїть як оберіг землі,
Якій буяти-процвітати:
«І буде син, і буде мати...» —
Летить луна пророчих слів.

І видно в сяєві краси
Бадьору славну молодицю,
Що сніп злотистої пшениці
Несе в прийдешнії часи.




3. Євангеліє від Кобзаря

Чорнява дівчино з Шевченкового краю,
Куди це ти з квітками поспішаєш?
Чому поломенієш, як зоря?
«Іду я на уклін до Кобзаря».

Юначе запальний, чому суворість
Проглянула в твоїм веселім зорі?
Хто серце молодече підкоря?
«Несу свої думки до Кобзаря».

Громадо, що усіх нас поріднило?
Що кличе нас на праведнеє діло,
А за байдужість гнівно докоря? —
Немеркнучії очі Кобзаря.

Коханий краю, що несеш у далеч
Крізь лихоліть і горя чорну галич?
Що твою душу сонцем озоря?
Євангеліє від Кобзаря.

4. Біля Шевченкового пам’ятника в Херсоні

Зайшов до міста зелен-травень,
Мов хлопець із сільських країв,
Що у шапчині стародавній
Між хмарочосів заблудив.

І, вражений одноманіттям,
Спинився в повнім сум’ятті,
Не знаючи, куди ступити,
Як осягти людський потік.

І раптом з поглядом зустрівся,
Що проглядає з давнини
І наче знов на світ родився,
Побачив і Дніпро, й лани.

То Кобзареві мудрі очі
Витеплюють через роки
Серця хлоп’ячі і дівочі,
Як сонце ніжні пелюстки.

І сяють душі молодечі,
Як ватра чисті та палкі.
Послухаймо завзяті речі —
То присягають юнаки:

«Тобі, Кобзарю, сину правди,
Я обіцяю в дні журби
І в час великої відради
Свою Україну любить.

Коли ж дочасною труною
Зла доля перепинить шлях,
Хай схилиться понаді мною
Блакитно-золотавий стяг!»


5. Тарасів каштан у Корсуні

Про щось замріявся каштан
У парку понад Россю.
Віта і весни і літа
Бадьористою бростю.

І згадує, бува, не раз
Давноминулу днину,
Коли до нього йшов Тарас
Побути на часину.

Про що з ним говорив Кобзар,
Каштан про те не мовить.
Чи гнівним був, мов грім-гроза,
Й кресав палюче слово,

Чи був відкритим, як дитя,
І лагідним, як промінь, —
Каштан стрічав із співчуттям,
Знімав печаль і втому.

Із деревом поет ділив
Сердечні болі-рани.
Вони карбами запеклись
На тілі у каштана.


6. Шевченко молиться Христові

Лиша солдатчина триклята
Карби огуди на душі,
Смертей незримі палаші
Воліють дні його потяти —
То Кобзареві щедра плата,
Що не поласивсь на гроші,

Не осквернив себе в обмові,
Ні в помислах, ані в ділах…
Вогонь душі вже відпалав,
Але зібравши силу в слові,
Шевченко молиться Христові,
Щоб Україна ожила.

Шевченко Господа благає,
Аби охоронив народ
Од глупоти й лихих незгод,
Воздав свавільникам за злая,
А занапащеному краю
Хоч трохи дарував щедрот.

У Каневі, в краю Дніпровім,
Спочило тіло Кобзаря.
Та сяє світ його добра
І квітне квіт його любові :
Шевченко молиться Христові —
І Україна не вмира.



7. Його мова
(акровірш)

Широка й вільна, як весняні води,
Енергією сповнена і силою,
Виразна й лагідна, як усміх милої,
Чарівно-бажана, як смак свободи...
Екраном стала ти — висвічуєш чесноти
Народних висуванців-патріотів.
Комусь ти — біль, що серце розрива,
Орган, що полонить красою звуків,
Велична ватра, що й у стужу зігріва,
А ще — світ мислі, пошуку, науки.

Могутня наче сонячна ріка...
Огромом сяйва душі осіни,
Відроджуй у рабові вояка,
А перевертневі сумління поверни.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)