Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Інна Рижик-Нежуріна. Мить
Вісник Таврійської фундації. Випуск 14
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1

Гейко С. Початок 20-х: Бериславщина в архівних документах і на сторінках преси // Нариси з історії Бериславщини: Випуск 4. — К.–Херсон–Берислав: Просвіта, 2005. — С. 220-239.

Початок 20-х: Бериславщина в архівних документах і на сторінках преси

Нижче наведений матеріал стосується не якоїсь окремої теми з життя Бериславщини початку 20-х років, а є своєрідною компіляцією документів з метою дати загальне уявлення про суспільно-політичне життя наших земляків на початку 20-х років минулого століття. Однак, треба враховувати, що використана лише мінімальна дещиця з багатьох тисяч документів, що містяться у сховищах Державного Архіву Херсонської області (ДАХО) та на шпальтах газети «Херсонский коммунар». При цьому майже повністю обійдено теми голоду 1921-23 рр., конфіскації церковних цінностей1, оскільки вони підлягають окремому вивченню. Водночас для ширшого ознайомлення з тим важким і суперечливим часом наводяться деякі матеріали, що стосуються навколишніх до теренів сучасного району населених пунктів. Абсолютна більшість матеріалів оприлюднюється уперше. По можливості при перекладі збережено стиль та орфографію.

 

1920 рік завершив у цілому період т.з. громадянської війни в Україні. Було розгромлено Врангеля, підписано договір про перемир’я з Польщею, про господарський і військовий союз з Радянською Росією. В Україні утверджувався комуністичний режим. Ще боролися у південних губерніях доволі численні загони Махна, Чорного Ворона (Михаїла Архангела), Свища, Іванова та інші, та цей селянський рух вочевидь йшов на спад. Утім, саме Нестір Махно наприкінці 1920-го рушив до Дніпра. 22 грудня з сусідньої В.Олександрівки до Херсона йде панічна телеграма: «Необхідно вислати політбюро, маса провокаторів, бандитів і дезертирів. Загін необхідно вислати. Волвиконкоми і Сільради разом з населенням саботують роботу проводити неможливо. Скрізь і усюди провокація куркулі і дезертири на боці Махна, агітують щоб не давати розкладки говорять не потрібно давати тому що скоро прийде Махно і він нечого не бере і у нього усе дешеве. Комнезамож розпадається чотири рази збираю збори не можу зібрати треба прислати два відповідальні працівника для призначення Головревкомами у В.-Олександрівці і Ново-Архангельську. Вживайте заходів інакше пізно. Застрайпродкомісар Бушанський» (ДАХО ф.р. 407, оп.2, спр.3, арк.1). Які там вже були вжиті заходи — хто зна, та 23 лютого 1921 р. начальник 4-го району повітової міліції доповідав: «за відомостями отриманими мною від розташованого у сел. Качкарівці 129 Курського полка і повідомлення Повітміськчека, паралельно берегу Дніпра по Таврійському боці рухається банда Махна, за одними даними чисельністю 800 шабель і 2 гарматах, а за іншими 800 і 1000 багнетів з двома гарматами, маючи на чолі Махна. Учора зайнята ними Велика Лепетиха. Про подальший рух є три версії: про переправу на Херсонщину у Бериславі; за другою переправа має бути у селі Золотій Балці і третя очікують переправу у сел. Качкарівці. Біля Лепетихи, у Каїрах розташований батальйон 129 Курського полку. У Дудчанах, Саблуківці, Качкарівці є загони того ж 129 полку. Сьогодні очікують у Качкарівці батарею. Заходи охорони нашого берега вжиті» (ДАХО, ф.р. 407, оп.3, спр.12, арк.375, 376). Через три дні, однак, загін махновців у близько 2000 шабель раптово наскочив на Велику Олександрівку, порубавши кілька десятків комуністів, міліціонерів, радянських активістів. Чомусь червоні війська були геть не готові до опору. Отож, «...справи в Управлінні знищені, зброя, що знаходиться при Управлінні, забрана. Частина уцілілих міліціонерів ще не відомо де ховається». Доводилося тікати. Начальник 30-го району міліції повідомляв: «у даний час у м.Береславі спокійно, на лівому березі у м.Кахівка чутна артилерійська кулеметна стрілянина, з Кахівки евакуювалося Політичне бюро з арештованими, і у даний час знаходяться у м.Бериславі». Після наскоку на правобережжя «банди Махна переправилися на лівий берег Дніпра. Дивізія, що стояла у Ново-Воронцовці, відійшла у напрямі на село Велику Олександрівку райпродком 4 дні тому виїхав у Дудчани, лишивши напризволяще продовольство й худобу, міліціонери розійшлися саботують службу. Нач. району Водовозенко невідомо куди виїхав тиждень тому. Пом. нач. району Матюхін також поїхав Дудчани, знімаю з себе усіляку відповідальність за наслідки району. Н-к Ново-Воронцовськоі волміліції». У Херсона терміново просили відрядити «повний штат міліціонерів і підрайонного для Новокам’янки і трьох Качкарівки з місцевих ніхто на службу міліцію не йде через не акуратну видачу платні пайка обмундирування і подій останніх днів». (ДАХО ф.р. 407,оп.3,спр.12,арк.396,459,472-475). Та невдовзі Махно відступив.

Можна було наводити порядок, шукати винних тощо. Уповноважений бериславського політбюро по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і злочинами за посадою шукає «...де у даний час знаходиться колишній завземвідділу міста Берислава, тов. Медведєв». Уповноважений заготпункту повідомляє земвідділ, що треба здавати «тваринне падло, яке буде негайно переводитися на утилізацію. Громадяни, у яких виявиться якесь тваринне падло повинні здавати таке на завод (адреса: склад Брускіна біля боєн...Особи, що не бажають підлягати даному розпорядженню, що самочинно вивезли і скинули де завгодно тваринне падло будуть притягнуті Ветсанітарною комісією до суворої відповідальності перед судом» (ДАХО ф.р.11-р, оп.1, спр.20, арк.23,30). У суді тоді працювали 8 осіб: нарсуддя Г.В.Балакшев (сім’я з 4 чол.), секретар Н.А.Золотаревська (дівиця), діловод М.І.Краковська (дівиця), народний обвинувач С.Г.Сулим (сім’я з 3 чол.), консультант Л.С.Деменський (сім’я з 4 чол.), діловод П.Ф.Скрипка (дівиця), народний слідчий С.Л.Дергунов (холостий) та судовий виконавець Лопушинський (сім’я з 2 чол.) (ДАХО ф.р. 39, оп.1, спр.2, арк. 4).

Після «тваринного падла» узялися за живе:

«Ольгівському Сіль. Ревкому

Пропоную Вам з отримання цього оголосити усім громадянам, які мають мисливських собак, що полювання з собаками категорично забороняється. У противному разі собака буде убитий, а хазяїн її буде підданий найсуворішому покаранню. Головревкому» (ДАХО ф.р. 41, оп. 1, спр. 5, арк. 70). «По Бериславському району відзначена велика кількість знищених ховрахів, до 35 тисяч штук, що, за визначенням райземуповноваженого, є половиною до тих, що наявні у його районі» (ДАХО ф.р.11, оп.1, спр.28, арк.43). Пізніше, „згідно точних даних, з початку кампанії і по 18 березня у Качкарівському районі знищено 62683 ховраха, отже, й урятовано 62683 п. зерно-хліба”. Яка точність, спаси Боже! („Херсонский коммунар” 23.05.1923 г.)

Управилися з собаками й ховрахами — нумо, за людей!

«До політбюро м. Берислава

Обшуком, проведеним у нижчепойменованих громадян м.Берислава знайдено будівельне дерево, забране ними самовільно з маєтків нетрудових власників Бериславського району, т.я. зазначене дерево складає власність держави Рад. Росії і згаданим особам було оголошено допровадити дерево у двір земвідділу». Далі йшли прізвища — Кривошея Дементій, Назаренко Олена, Стародубець Влас, Шевченко Методій, Даниленко Олена. Судячи з документів, дерево вони так і не здали. Зверніть, до речі, увагу, власністю якої держави були бериславські дрова?! Це до питання про «незалежність» України від Московії. Водночас затверджується перелік «нетрудових господарств, що підлягають ліквідації»: Дьяконової Олени — 340 десятин землі, Малиновської Олександри — 340, Король Зінаїди — 340, хутора Красносельського — 600 (викреслено червоним олівцем), Лебеденка Олексія — 150, Лебеденка Хведора — 100, Короля Тихона — 100, Карабан Марини — 166, Санжаровської Єлизавети — 143, Чечеля Микити — 385, Полуденного Никона — 170, Санжаровської Єлизавети (ще раз?) — 270, Полуденного Авксентія — 460 десятин (ДАХО ф.р.11-р, оп.1, спр.20, арк.8, 55).

Вистачало різних клопотів у влади повсякчас. Довго не могли зрозуміти місцеві більшовики, чим саме вони керують, отож і шлють депешу до Херсона „терміново запросити відділ Управління Повітвиконкому які саме волості входять до Бериславського району”(!). Мабуть, аби розібратися у цій географії, „16 вересня відбулися відкриті збори Бериславського міськ’осередку КП(б)У. Заслухали доповідь т.Пташного про становище у Китаї. Збори ухвалили створити відділення товариства „Руки геть від Китаю” („Херсонский коммунар” 26.09.1924 р.). Виконуючий обов’язки начальника повітової міліції звертається до військового комісара Берислава з проханням „ повідомити де у теперішній час знаходяться три самогонні апарати”. Тут таки лізе зі своїми проблемами мешканка міста Васса Андріївна Дергунова: „Честь имею покорнейше просить Вас товар. Председатель не откажите мне в какой либо должности качества перепищицы, так как я нуждаюсь в куске хлеба так как я осталась вдова после смерти мужа с семилетним ребенком, без всяких средств, мой муж умер от разрыва сердца когда вошли немцы из сперепуга”. З Козацького від волвиконавця Івана Василенка надійшла „Заява. Прошу Вас т-ш Голова надати мені сприяння, тобто про дозвіл і призначення квартири у с.Козацькому у зажиточного селянина, оскільки я в теперішній час перебуваю у вельми важкому становищі щодо достатку. Я відряджений з м.Херсона Волвиконавцем Козацької вол. Без усяких засобів до існування надалі до отримання мною пайка з Міліції, рідних і близьких у мене немає, а прохати по селу милостиню ніхто не дасть, а так може бути майбутній хазяїн пожаліє і дасть що-небудь хоча б один раз на добу”. У Тягинці комсомольці за участі осередку К.П.У. організували сільбудинок, ”де влаштовуються спектаклі. Осередком почата робота по бронюванню наймитської молоді у приватних господарствах і наявних у волості радгоспах. Під час бронювання сталося кілька конфліктів з „дядьками”, конфлікти залагоджені”. Податківець 1-ї дільниці Херсонського повіту доповідає ревкомові: ”За приблизними підрахунками, у Бериславі до 500 осіб, що займаються відкритою торгівлею, але за наявними у мене даними Берисл. Приб. Видатк.Каси…і торг. Підвідділу Райвиконкому узяли торгів. Свідоцтва, не дивлячись на неодноразові накази до 70 торговців. Таке явище ні у якому разі неприпустимо у 1) за прямим своїм наслідком ненадходження до Каси Нарком… і Райвиконкому установл. Торгзбору, що безумовно підриває інтереси державн. та місц. бюджетів. 2) Численність тимчасового торгаша має великий вплив на занадто підвищені ціни предметів першої необхідності, з тієї причини що, такі — мародери ринку, не будучи торговцями за спеціальністю не зацікавлені у нормальній торгівлі, а лише у злісному спекулятивному завищенні цін, з метою отримання колосальних баришів на спинах голодного населення. Оскільки за пунктом 2 мого листа мають прийматися примусові заходи стягн. увипадку відхилення від платежів, що й наміряюся здійснити аж до конфіскації продуктів на користь Волкомдопгола. Оскільки у даному стягненні зборів зацікавлений і Виконком, то й пропоную разом здійснити примусове стягнення. Тим паче що одночасно буде упорядкована торгівля на базарі”. (ДАХО ф.р.39,оп.1, спр.6, арк.83). 4 лютого 1922 р. голова волревкому2 Ясменко пропонує усім громадянам Козацького «негайно пристати для набивання льодовель хоча б одну льодовлю на село. Це виконати необхідно, оскільки невдовзі крига може скреснути і громадяни залишаться без льоду, який так необхідний улітку при хворобі тифу та інш. Головсільвиконкомам пропонується широко розтлумачити на сходах важливість означеного, щоби кожен селянин зрозумів, що лід набивається особисто для селян. Вказане втілити у життя у найшвидшому порядку, уразі не виконання у найближчі дні головсілревкоми будуть притягнені до відповідальності, як вороги народу» (ДАХО ф.р.41, оп.1, спр.5, арк.13). Ось і знайомі нотки з’являються: хто не наб’є криги — той ворог народу! А ворогів було — прости Господи! Ось

 „Протокол № 53 районної конфіренції всеобуча. Присутні 200 чоловік допризовників, секрпаркому т.т. Файнгольд, Риженко, Дубицький і 15 чоловік членів партії, від 3-го Вересня 1922-го року.

Порядок денний

1)    Історія червоної армії і мета підготовки допризовників.

2)    Процес над бандой Свища і Архангела Михаїла і керівником банди Симаона Петлюри.

3)    Задача К.С.М. в Н.Е.П.

 

 

(ДАХО ф.р. 39, оп. 1, спр. 3, арк.66)

 

З контрреволюцією і бандитизмом треба було кінчати, бо вже занадто розперезалися. Скажімо, за зведенням губернського управління губрозшуку за вересень 1992 р. по Бериславському району «здійснено нападів 12. Учасників банди від 15-20. убито 4 комуніста, 3 радпрацівника, 3 міліціонера, узято бандою 15 коней, 3 брички, 75 пудів хліба. З бандитизмом ведеться украй напружена боротьба Районною Міліцією, Кінно-Загоном під командою Онищенка у 27 вершників і місцевою групою по б/б» (б/б — боротьба з бандитизмом — Упор.) («Вгору», 19.05.2005 р.).

Цілу проблему викликало відкриття у Бериславі більярдної. 22 вересня 1922 р. інструктор Всеобуча звертається до голови ревкому: «З-за відсутності у м.Бериславі спортивного майданчика який необхідний допризовникам як культурний фізичний розвиток, тому 6-й район всеобуча просить дозволити відкрити більярд де інструктором з цього роду спорту буде сам хазяїн її гр. міста Берислава Захарченко Семен Андрійович. Причому згідно заключеного з ним договору він буде надавати більярд у відомі дні для користування допризовникам цілком безкоштовно, так що відкривши більярд ми позбавляємо від порожнього вештання допризовників і даємо їм своєрідний спортивний розвиток» (ДАХО ф.р.39,оп.1,спр.3,арк.87). Ревком звертається до Херсона з клопотанням про дозвіл і „поряд з цим прохає надіслати існуючі положення про відкриття більярдних оклад податку, вартість промислового свідоцтва та інш.” Відповідь не забарилася: „Для відома і керівництва: 1. Більярдна гра не спорт і задля належного розвитку допризовників не продуктивна. 2) За розпорядженням Центру відкриття більярдних не дозволяється” (ДАХО ф.р.39, оп.1,спр.6а, арк.376,376 зв.).Однак, через три місяці зав. відділом управління повітвиконкому Гебель відповів, що «з його боку не стрічається перешкод до відкриття у м.Бериславі при клубі імені 5-і Річниці Жовтневої Революції більярдної, за умови недопущення у ній азартної гри під відповідальність волвиконкому» (ДАХО ф.р.1887, оп.1, спр.47, арк.6). Мабуть, курс на НЕП вимагав зміни уявлень про більярд.

На початку травня 1922 р. “…Бериславський міст, завдяки повені, зірвало й віднесло на 26 верст у Малі Гирла”, де його затримали. Минуло півмісяця, а “бериславський міст знаходиться нині на річці Свинячці. РНГоспу було запропоновано ужити заходів до встановлення мосту на попереднє місце, але до сих пір ніяких заходів не вжито” (“Херсонский коммунар” травень 1922 р.).

Міст у решті решт водрузили на місце, а тут надійшла вказівка вилучити цінні речі з приватних банків на користь комуністичної держави. Створили, звісно, комісію з голови ревкому, секретаря парткому, зав.політпросвіти і разом з касиром “склали даний акт у наступному: нами 31-го липня 1922 р. була відкрита каса Бериславського Міського Санжаровського банку, що знаходилася у м.суспільній бібліотеці, при розкритті виявлені наступні речі:

громадянки Бернатович Олени Прохорівни — чотири позолочені срібні чайні ложки, чотири срібні чайні ложки, маленька срібна виделка, срібна шпилька, чотири срібні запонки з монет, три золоті запонки, дві обручки золоті, сірничниця срібна, кільце серветочне срібне, столова ложка срібна, сережки золоті з голубим каменем, три каблучки золоті, ключ для годинника срібний, брошка–голуб срібна, браслет срібний змійка, кинджал брошка срібний, чашечка срібна, солонка срібна, двоє годинників срібних, один годинник фраже, золотий ланцюжок для годинника;

громадянки Корецької Єлизавети Георгіївни — золотий дитячий годинник, ланцюжок срібний, каблучка золота, три золоті брошки з каменями;

невідомих громадян — шість срібних столових ложок і одна срібна розливна” (ДАХО ф.р.39,оп.1,спр.14,арк.19).

Проблема наступна стосувалася бериславського театру, „який зовсім руйнується. Біля 5 років йому не робили ніякого ремонту. Зараз треба полагодить кришу, яка під час війни була вся побита кулями, потрібна нова декорація, треба полагодить і стільці . Райсельбуд коштів не має. Декілька разів драмгуртком давались вистави на ремонт театру, але ці гроші завжди ішли на инші справи, а театр руйнується і незабаром від нього нічого не зостанеться. Драмгурток згоджується взять театр у аренду з умовою зробить йому ремонт. Райсельбуд же хоче и на цьому руйні мать користь, і віддать у аренду так, щоб драмгурток, окрім ремонту, платив ще відсотки…” („Херсонский коммунар” 21.08.1924 р.). А 4-го жовтня у місті відбулася „халтура” — “…приїхали до нас аматьори державного театру грать. Реклама цікава: балет, скрипка, рояль і багато инш. Зацікавились бериславці — пішло их чі мало. Перед виставою вийшов аматор держать річ, що їх ни цікавить збор, що, окрім збору, вони хотять подати бериславцям естетичну втіху. І що ж? Збор був чімалий, але гра була ни по рекламі: балет вони забули у Херсоні, піяніст грав „трохи” байдуже, скрипник теж. Опісля танців аматори … музиці грошей всіх не заплатили (сказали, що завтра будемо грать тодді віддамо). Акту на збор ни зробили. Годі вже дурить публику, та підривать компанії по збору на добродійні потреби” („Херсонский коммунар” 10.10.1924 р.).

Як бачимо, не хлібом єдиним жив тоді новоспечений «радянський народ». Любительський самодіяльний гурток с.Бургунка під керівництвом Роменського та секретаря Шевченко звертається до волполітпросвіти, оскільки «бажає поставити спектакль у сел. Ольгівці у суботу 12-го листопада на що просить вашого дозволу. Спектакль буде платний ставимо «Наталку Полтавку» (ДАХО ф.р. 39, оп. 1, спр. 10, арк. 55). У волосному центрі „на минулому тижні силами учителів, лікаря Кублі та інших був поставлений спектакль-концерт на користь безпритульної дитини. Доход від спектакля у сумі 350 карбованців надійшов цілком на потреби безпритульних дітей Бериславського району”(„Херсонский коммунар” 12.10.1924 р.).

Окрім більшовицьких політпросвіт ще діяли т.з. «буржуазні «Просвіти». Зокрема, 5 квітня 1920 р. “…Слухали: Клопотання “Т-ва Просвіта”, про неутримання 10% збору 250 крб., за користування театром з вечора бувшого у пам’ять Тар.Шевченка. Ухвалили: Задовольнити…” (ДАХО ф.р.11,оп.1, спр.1, арк.24). 10 травня 1921 р. уповноважений бериславської організації просить Козацьку волнаросвіту «надати приміщення театру для концерту «Просвіти» у неділю 22/5 платний». (ДАХО ф.р.41, оп.1, спр.15, арк.68). Та невдовзі з цією «Просвітою» комуністи розібралися. Адже виявили, що «переслідує вона найскромніші цілі: «українізувати» освіту... Ми повинні вивести на чисту воду «діяльність» цих «щирих» незалежників. А... органам належало б звернути увагу і... і «за вушко та на сонечко» („Херсонский коммунар” 25.10.1922). «Просвіти» розігнали. Та дух українства серед населення був живучий. Група бериславців подала клопотання про відкриття школи з українською мовою навчання. Виходячи з рішень чергового з’їзду партії, райвиконком пішов на зустріч. А 3 вересня 1923 р. на розширеному пленумі райвиконкому ухвалили:

«...1) Шлях переходу Рад. апарату на українську мову визнати вірним,

2) Визнати необхідним з зазначеного моменту усім сільрадам на листування установ українською мовою, обов’язковим відповідати тією ж, спілкуючись і даючи ті чи інші відповіді селянам українською мовою.

3) Повний і обов’язковий перехід Радапарату українською мовою визнати з 1 січня 1924 р. отримавши повну підготовку в учительського персонала на селі» (ДАХО ф.р. 11-р, оп. 1, спр. 28, арк. 106). Минуло понад 80 років, а «радапарат» досі не навчився українській мові!

Та не лише мовна проблема давалася важко. Скажімо, у липні 1922 р. зі складу ревкому виводять якогось Жеребцова «як нездібного і такого, що не відповідає своєму призначенню» (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 279, арк. 16). Чи візьмемо витяг із зведення секретно-оперативної частини 4-ї групи повітвідділу Держполітуправління (ДПУ) міста Херсона від 4 листопада 1922 р.:

«У третьому районі міліції на військовому форштадті повний безлад, міліціонери щоденно напиваються п’яними і у такому вигляді зупиняють у нічний час громадян, наганяючи своїми окриками — стій, хто йде і базарною лайкою на таких паніку. Варіння самогону дуже розвинуте, що й не дивно з-за споживання такого самими міліціонерами не кажучи вже про переслідування. Такого роду поведінкою відзначається і комуніст Пішенко Олександр, Зав. їдальнею АРА на військовому форштадті. Він сам варить самогон і разом зі своїми товаришами міліціонерами напивається п’яним ходить з гармоніями по вулицям і лає базарними словами громадян» (ДАХО ф.р. 1887, оп. З, спр. 70, арк. 7). Коментарі, кажуть, зайві. Або таке:

“Протокол

1922 г. Сентября 10 дня, я Начальник 5 района Блувштейн прибыл в здание театра, где кто-то из г-н г.Берислава подойдя ко мне об’яснили, что в Уборной комнате в п’яном виде сидит член Бериславского Волревкома, он же Зав. Ком-том Взаимопомощи тов. Бондарчук Михаил Петрович, который будучи в п’яном виде безобразит и ругается разными неподобающими словами.

Войдя в означенную Уборную, я предложил тов.Бондарчуку отправиться домой, на что последний не согласился и выругал меня неподобным матринным словом словом, а также сволочью, после чего я об’явил его Бондарчука арестованным и предложил ему следовать за Милиционером, но он опять таки ругаясь отказался ити и его убрали силой. Дорогой в район тов.Бондарчук опять наносил мне оскорбления как-то сволочь и т.п.”. Блувштейн арештував Бондарчука „до отрезвления”, а протокол надіслав голові ревкому Мшару для накладення на нього дисциплінарного стягнення. (ДАХО ф.р.39, оп. 1,спр.6а, арк.386). (До речі, про Блувштейна. У лютому 1922 р. неподалік Бургунки сталося убивство трьох осіб. Невдовзі підозрювані були заарештовані. Але на суді у лютому 1924 р. головний підозрюваний почав свідчити, що давав хабарі Блувштейну та його заступникові Марцинкевичу за що вони його пізніше й випустили з камери попереднього ув’язнення. Суд засудив шість осіб, у тому числі 2 до смертної кари, Марцинкевичу дали 5 років тюрми, а начальника Бериславської міліції Віктора Блувштейна…, звичайно ж, виправдали). А самому голові, думаєте, легше було? У жовтні 1922 р. якась Лукіра Зацарна, що жила на вулиці Солдатській (нині — Червоноармійська) у присутності членів ревкому на службі обізвала голову ревкому Мшара бандитом. Мшар Лукіру арештував (хто тільки йому таке право дав?) і відправив з супроводжуючим до начальника міліції. А наступного дня супроводжуючий подав “Рапорт Предревкома. Я вел в милицию гр-ку Зацарную которая по вашему распоряжению была арестована, но так как я был без оружия то она меня не хотела слушать и ушла не обращая никакого внимания и так как у меня не было оружия то я с ней ничего не мог сделать то прошу вашего распоряжения”. (ДАХО ф.р.39,оп. 1,спр.6а,арк.460).

 У грудні того ж року до ревкому надійшла заява секретаря земвідділа Безрученка Фоми Володимировича:

«Призначений завідувачем земвідділом т.Тоцький невідповідає своєму призначенню і чекати від нього плідної праці по землевлаштуванню не доводиться, Тоцький може бути сторожем чи кур’єром, але у завідувачі не годиться. Заявляючи про се прошу Ревком призначити іншого завідувача цілком здібного працювати і з листоведенням позаяк занадто багато роботи, а штат установлений малий. Якщо не буде призначений інший завідувач, то я знімаю з себе обов’язки секретаря і змушений буду піти зі служби, оскіль­ки для мене занадто важко, тим паче що я страждаю геморроєм і нести два обов’язки не можу» (ДАХО ф.р.39, оп.1, спр.2, арк.3). А ось заява голови бериславського сільвиконкому Гордія Федоровича Новика:

«Я прослужив три місяці Головою Сільвиконкому3 і далі неможу нести цей обов’язок голови в наслідок хвороби і я украй бідна людина немаю ніяких засобів у житті. Прошу змінити мене з посади, яку займаю» (ДАХО ф.р.39,оп.1,спр.2,арк.12). Можна лишень поспівчувати чолов’язі, якого доля чомусь прибила до будівничих «світлого майбутнього».

На Орлових хуторах Бериславського району „боялися куркулів” — там жило кілька переселенців-незаможників з Київщини і „куркуль В.Авраменко побив залізними вилами незаможника Степанчука за те, що той узяв відро води. Брат постраждалого пішов до Бериславського нарсуду із скаргою. Там хтось його направив до захисника Корзунова. Останній запросив за складення скарги п’ять карбованців. Посилаючись на свою бідність, клієнт пропонував два крб. за складання прохання, але той не погодився. Пішов незаможник ні з чим”(„Херсонский коммунар” 23.08.1924 р.).

У березні 1923 р. в Україні проводився міський та містечковий перепис населення, який дав число мешканців Берислава у 4547 осіб, тобто зменшення на 15,7 % у порівнянні з всеросійським переписом серпня 1920 р. — тоді нарахували 5395 осіб. (Відомо, що, скажімо, перед І Світовою війною у місті мешкало понад 15000 чол.). Щоправда, „Херсонский коммунар” від 26 квітня 1923 р. пояснював це так:”По Бериславу перепис 1920 проходив в умовах боїв, коли частина населення розбіглася, фактично-ж населення Берислава було значно вище”. Тобто, страшна різниця у цифрах значною мірою пов’язана із штучним голодом 1921-23 рр.

2 квітня 1923 р. бериславський райвиконком, до якого входило п’ять чоловік: голова — білорус Мшар, члени — росіянка Каретникова, єврей Гольдербіт, секретар районного партійного комітету єврей Файнґольд і секретар виконкому єврей Гольдрін (це до питання про українську владу в Україні) слухав:

1. Про поїздку т.Гольдербіта по району: «Сільрада Тягинка констатується слабка робота Головсільради Середенка невизнанням революційних законів а керуючись революційною совістю. Помічені зловживання по справлянню пені з трудгужподатку. Звітність і списки у хаотичному стані». Ухвалили: зняти Середенка «і притягнути до відповідальності за зрив Податкової компанії».

«...3. Повна бездіяльність Уповноваженого Львівських Отрубів т.Бабича 1) приховування платників 2) Не збирання податку». Ухвалили — Бабича віддати до суду. Вочевидь, і Середенко, і Бабич рятували своїх односельців від голодної смерті. Та кого з п’ятірки «вождів» це цікавило?!

 А тут ще халепа — з повітвиконкому за підписами Гебеля і Гольцмана (куди не кинь — самі «українці»!) надійшла депеша з розносом за страшний гріх: «24-го листопада цього року від Бериславського виконкому отримана пошта, загорнута у газету «Херсонский коммунар» від 14 листопада №229, у якій уміщено звіт про З’їзд Рад. Таке халатне і злочинне ставлення до справи показує, що працівники на місцях не усвідомлюють того, яке важливе значення може мати ознайомлення селян зі звітом про З’їзд Рад, де так багато трактувалося про підняття сільського господарства і про державну допомогу бідноті, оскільки замість того, щоб розіслати газети по сільрадам, вони використовуються на загортання пошти. Голволвиконкому т.Мшару оголошується найсуворіша догана; Секретаря Волвиконкому Відділ Управління штрафує у розмірі однієї тисячі карбованців зраз. 1922 р.» (ДАХО ф.р.1887,оп.3,спр.279,арк.54). Карати доводилося й своїх підлеглих: «Кожне розпорядження Ревкому, а також і папери виконувати на протязі 48 год. не пізніше. Винні у невиконанні зазначених пунктів будуть оштрафовані у І раз у 25000 крб у II раз у 50000 крб. І у третій раз буде арештований на троє діб з виконанням службових обов’язків» (ДАХО ф.р.1887,оп.3,спр.279,арк.1 зв.). Тоді ж затвердили працювати в усіх державних установах з 10.00 до 16.00 «за офіційним часом». І що ж? А нічого: згідно наказу ревкому „1) Діловоду підвідділу Записів Актів Громадянського Стану т.Руденко оголошується найсуворіша догана за систематичне спізнення на службу і несвоєчасне залишення такої.- 2) Попереджаю що повторення вищезазначеного потягне арешт.” І що ж тепер? Та знову нічогісінько: рівно через місяць ще один наказ: ”Співробітника Ревкому т.Руденко Григорія за самовільне полишення і неявку на службу на протязі 2-х днів піддати арешту на 2 дні з виконанням службових обов’язків”. Ще через місяць бідного Руденка, який не хотів ніяк працювати на „щасливе майбутнє”, арештовують знову „за несвоєчасну явку на службу”. (ДАХО ф.р.39,оп.1,спр. 4,арк. 10,16зв.,21зв.). Та й хіба один він такий був? „1. Співробітників Виконкому т.Безрученко, Скрипку і Дербушеву за непояву на службу і недбале ставлення оштрафувати по 500 крб. зр. 1922 року. 2) Секретарю Волвиконкому Гольдріну оголосити найсуворішу догану, оштрафувавши у 1.500. — з попередженням притягнення до суду за саботаж”. (ДАХО ф.р. 39,оп.1,спр.4,арк.22). Ще у серпні Мшар сам отримав першу догану від Президії Херсонського повітвиконкому „за недбайливе ставлення до проведення роботи пов’язаної з продподаткампанією”.

Що собою являв тодішній бериславський ревком? До квітня 1922 р. його очолював Дармостук, якого потім перевели головревкому Старошведської волості. Змінив його Мшар, членами стали Еміров і Стасенко. Завідувачами відділами: управління — Мшар, земельного — Димченко, освіти — Еміров, потім Каретникова, військовим — Бондарчук, комгоспу — Видриган, потім — Ясменко, здоров’я — Кублі, потім Лебензон, міліції — Петренко, потім Коф. Треба зазначити, що склад ревкому увесь час змінювався. Ознайомимося з деякими анкетними даними його членів, обраних 27 жовтня 1922 р.:

Мшар Антін Якович, народився 1898 р., білорус, член РКП(б), за походженням селянин, конторщик, одружений, студент сільгоспінституту, служив рядовим у царській та Червоній арміях, нагороджений Реввійськрадою за взяття Криму;

Каретникова Анастасія Тимофіївна, 27 років, росіянка, позапартійна, з міщан, учитель, дівиця, освіта середня, до революції — учитель Бериславської гімназії, потім трудової школи № 1 м.Берислава, з 1921 — зав. народною освітою Бериславської волості, пізніше — завідувачка дитячим будинком;

Бондарчук Михайло Петрович, 32 роки, українець, з міщан, бідняк, лимар, співчуваючий КПУ, одружений, грамотний —закінчив початкову школу, воював у Червоній армії, працював у Таганрозькому порту;

Мазуренко Семен Фокич, 26 років, з міщан, українець, рахів­ник, позапартійний, освіта домашня, рядовий царської та Червоної армій, з 1919 — на різних управлінських посадах Берислава;

Коробкін Давид Васильович, 23 роки, українець, селянин, член КП(б)У, холостий, освіта — 2-класне училище, у дні революції був удома;

Файнґольд Калман Мойсейович, 34 роки, єврей, з міщан, столяр, член РКП, одружений, грамотний, під час Лютневої революції був у полоні;

Федосеєв Михайло Іванович, 28 років, великорос (так в анкеті!), селянин, кочегар, член РКП, закінчив 2-класне залізничне училище, працював залізничником. (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 391, арк. 38-50).

Ревком тримав міцний зв’язок з міським партійним комітетом, який нараховував 90 осіб з кандидатами та з трьома комсомольськими організаціями у Бериславі, Козацькому й Качкарівці з 60 членів, а також з комітетом незаможників, який очолював Костогриз. Про бериславську комсомолію повідомлялося, що вона “регулярно випускає стінну газету “Юный Коммунист”. У роботі по випуску газети приймають живу участь усі члени” (“Херсонский коммунар” 21.04.1921 р.) і „зараз веде роботу доволі добре; осередок користується великою популярністю; індивідуалізація осередкової роботи; втягування кожного члена у союзну роботу; також помітна просвітницька робота і випускається стінна газетка — 2-тижневик. Зв’язок з беспартійною молоддю також є. 5-го травня відбулися загальні збори безпартійної молоді, які пройшли з великим ентузіазмом; особливо зацікавило питання про чергові завдання робітничо-наймитської позапартійної молоді. Збори надіслали тов.Леніну телеграму з побажанням найшвидшого видужання” („Херсонский коммунар” 9.05.1923 р.).Не забували й про юнь: „ Нещодавно у Бериславі відкрився осередок „Юного спартака” при дитячому будинку „Серп і молот”. У день відкриття клуб прикрасили килимами, вінками, портретами. До 2-ї год. почали приходити партійці, комсомольці, члени профспілок і діти. Збори відкрилися дитячим Інтернаціоналом. У вітаннях представники зазначали усю важливість і сутність організації дітей в осередки „Юний спартак”. Представники кооперації подарували дітям тканину на сорочки, а Комсомол літературу і прапор з написом: „Прямій зміні — символу вічного руху, світанку прийдешньої краси”.

— Гордо несіть цей прапор над своєю головою і не забувайте комсомольські заповіти К.Лібкнехта, нашого вождя,- сказав комсомолець, вручаючи прапор юному спартаку. Потім відбулася доповідь про спартака і спектакль” („Херсонский коммунар” 9.08.1923 р.). „У колонії Львове нещодавно була прочитана лекція на тему „Посуха і заходи боротьби з нею”. Лекція, прочитана агрономом, являє собою великий інтерес. На жаль, селяни зовсім не були присутніми на лекції”(„Херсонский коммунар” 8.07.1924 р. Цікаво, для кого ж читалася лекція у селі, якщо селян на ній не було?). Так, з грамотою було важко:”У Бериславі жінки-робітниці геть відстають у культурному відношенні. Не відвідують ані читок, ані шкіл лікбезу, ані гуртків сільбуду і т.п. Необхідно делегаткам підтягнутися й уважніше поставитися до своєї організації” („Херсонский коммунар” 10.08.1924 р.). Але не лише жінки „страждали” пасивністю. Журналіст М.Галін, приїхавши з Херсона до Берислава, куди його послали провести районний з’їзд сількорів(сільських кореспондентів), описував свої подорожі так:”Берислав, який носить гучну назву міста, зовсім не схожий на місто. Тихо, сонно і майже мертво у ньому, тільки на базарній площі та біля будинку Райвиконкому відчувається життя. У сільраді, не дивлячись на недільний день, кипить робота по складанню окладних листів сіль.-госп. податку. Дізнаюся, що селянство Бериславського району уже пристало до здавання податку і у перший день внесло доволі солідну суму. У наступній кімнаті члени комнезаму сходяться на збори. Вони призначені на 8 год. ранку. А відкрили їх о 10,5 год.

— Насилу зігнав з базару! — жаліється післаний збирати членів КНС.

Збори обговорюють важливі питання, але частина присутніх дрімає. Одного молодого хлопця розбудили щигликом по носі. Цікаво відзначити, що на місця, надані КНС у профшколи і медкурси, важко знайти кандидатів, оскільки більшість дітей комнезамів не мають потрібних знань. З’їзд сількорів провести не удалося. Чекали сількорів з сіл, та вони не приїхали. Райпарком безумовно повинен з’ясувати, хто винний у цій розхлябаності. На нараду бериславських кореспондентів, що перебувають у самому місті, також не усі з’явилися. Апатія і сонливий настрій так і тхне від місцевого осередку „друзів преси”. У більшості складений з комсомольців, осередок майже ніякої роботи не виявляв…Увечері мені казали, що у момент наради деякі робкори забавлялися білліардною грою, не з’явившись на нараду. Райпарком і профорганізації повинні струснути сількорівську органі­зацію району і розвіяти властиві Бериславу сон і апатію” („Херсонский коммунар” 21.08.1924 р.). Набагато цікавішим видавалося „розсіювати релігійний дурман” — „20-го червня професором т.Розумеєвим була прочитана лекція на тему „Чи є карою божою — бездощів’я”. На лекції були присутніми біля 2 тисяч громадян. За бажанням робітників, наступного дня відбувся диспут з представниками релігійного культу на тему про походження світу і людини. 22-го червня т.Розумеєвим була прочитана лекція на тему „Релігія і жінка”. Улаштування таких лекцій бажано частіше. Вони безумовно скоро сприятимуть звільненню від релігійного обману”(„Херсонский коммунар” 2.07.1924 р.).

Але тяжкі комуністичні труди не пропадали дарма. Так, „В Ольгівці загальне зібрання виноградарів ухвалило нічого ни дать на допомогу безпритульним дітям. Краще пропить, ніж допомогти” („Херсонский коммунар” 19.09.1924 р.). „У Радгоспі „Червоний Маяк” далеко-далеко видніються високі, гарні споруди колишнього „Бізюкового монастиря”. Зараз там Радянське господарство…Усе начебто добре. Однак становище робітників, особливо сезонних, далеко незавидне. Заїдає одяг і взуття. Ходять майже голими”. („Херсонский коммунар” 18.07. 1923 р.). Одне слово, дохазяйнувалися! А анонімний сількор газети повідомляв, „що у центрі міста, де знаходиться бульвар, населення зробило смітник, куди вивозиться усяке сміття й нечистоти. Необхідно скорише ліквідувати ці джерела (источники) зарази” („Херсонский коммунар” 6.07.1924 р.).

У секретних зведеннях надибуємо, що базарні ціни у Бериславі навесні 1922 р. дуже коливалися: фунт хліба — від 100 до 360 тисяч крб., м’яса — 130-160 тис., сала — 160-350 тис., масла — 140-600 тис., а цукру доходила до 1 мільйона 200 тис.крб. „Зустрічається багато крадіжок із застосуванням зброї”, „Постачання міліції дуже погане необхідні для неї озброєння, оснащення і обмундирування”, „люди брудні — за відсутністю змінної білизни”, „У Бізюковому монастирі 3 священика, 2 диякона, 6 ченців”. А ставлення населення до радянської влади — постійно,,байдуже’’,,,вичікувальне’’,,,невизначене’’, а то й „вороже” (ДАХО ф.р.407, оп.1, спр.176). У жовтневих виборах до Львівської сільської ради з 267 чоловіків та 350 жінок узяли участь у голосуванні усього 126 чоловіків і 35 жінок! (ДАХО ф.р. 13, оп. 1, спр. 17, арк. 55).Це до питання про масову підтримку і «тріумфальний хід Радянської влади». Але на гору, як і зараз, йшли бадьорі телеграми-одобрямси:

«Волз’їзд Рад Тягинської волості вітає вождів пролетарської революції в особі Раднаркома і свій пролетарський повітовий центр. Волз’їзд твердо вірить, що наш керівний орган, в особі Раднаркома, буде і повинен стояти так само твердо на своєму посту, як і до цього часу, поборюючи розруху і голод, і що під керівництвом Раднаркому ми також віддамо усі сили на підняття зруйнованого господарства і боротьбу з голодом. Хай живуть вожді великої пролетарської світової революції Ленін, Троцький, Раковський, Калінін і соратники! Хай живе виразник волі пролетаріату Комуністична партія! Хай живе єдиний пролетарський трудовий фронт!» («Херсонский коммунар» 29.10.1922). Позачерговий пленум Херсонської міськради прийшли вітати діти: „…хлопчик років 8 сказав: — Від імені усіх дітей м.Херсона ми висловлюємо протест проти убивства Воровського. Капіталісти хочуть скористатися хворобою т.Леніна і напасти на нас, але усюди розкидані комуністичні органи, які попередять нас про небезпеку”(„Херсонский коммунар” 17.05.1923 р.).

Натхненним такими гаслами вождям усіх штибів було, що називається, море по коліна. Тож народжувалися химери. У той час коли лише від голоду у Херсонському повіті4 офіцій­но зареєстрували понад 30 тисяч смертей, а голодували більше 148 тисяч чоловік („Херсонский коммунар” 16.11.1922), коли „голодуючих у Бериславі 10 тисяч, смертність щоденно від 30 до 40 душ так що не устигають ховати; деякі трупи лежать не прибраними по 5-6 діб”, коли „Колонія Новий Берислав фактично уже не існує: частина мешканців виїхала у врожайні губернії, а більшість вимерли від голоду; рідко де стрінеш там живу істоту.Колонія Костомарівка приречена на голодну смерть” („Херсонский коммунар” 24.04.1922 р.), коли служителі Введенської церкви просять владу „наказати громадянам м.Берислава поглибше закопувати на кладовищі померлих небіжчиків, тому що собаки вигризають з ям, а вони валяються по кладовищу, а від цього робиться сморід” (ДАХО ф.р.39,оп.1,спр.14,арк.161), — у цей час мала президія — трійка повітвиконкому у складі Радченка, Гебеля і Агронова, не маючи інших клопотів, наказує: „Виходячи з того, що чимало волостей у повіті ще й до цього часу носять назви старих поміщиків, вирішено перейменувати наступні волості: „Вел.Олександрівська ім. Леніна, Володимирівська Фрунзе, Качкарівська Петровського, Ново-Воронцовська Раковського, Березнеговатська Жовтня, Снігурівська у Бармашовську, з залишенням назви села Снігурівки…” (“Херсонский коммунар”, 20.11.1922). А ось ще:

 „Перейменування колонії Львове.

Херсонский Виконком затвердив постанову Львівської сільради про найменування колонії Львове іменем Володарського” (“Херсонский коммунар” 15.12.1922).

А тут ще, як на зло, помер Ленін. І у Бериславі, як і в інших населених пунктах, починаються

„Траурні дні.

22-го січня у нас була отримана телеграма, що Ленін помер.

Приголомшуючу дію завдала ця звістка.

Наступного дня загальні збори партійців і членів К.С.М. призначили трійку з проведення трауру.

24 січня відбулося траурне засідання усього організованого пролетаріату м.Берислава. Зібрання прийняло коротку резолюцію:

„Помер Ленін, втрата величезна, але нагородою йому буде наше устремління до здійснення того, що заповідав нам наш дорогий вождь”. („Херсонский коммунар” 2.02.1924 р.).

Минуло небагато часу і вирішили „На загальноміських партійних зборах, секретар паркому запропонував спорудити до 1 травня у Бериславі пам’ятник Іллічу. Члени профспілок ухвалили здійснити процентне відрахування на пам’ят­ник Іллічу”. („Херсонский коммунар” 1.05.1924 р.).

Вождь вождем, а життя змушувало до іншого. Так, у Тягинці (хай Бог милує!)

„Пропали пляшки…

Ще узимку наша сільрада зібрала серед селян 60 пляшок і відправили їх до Бериславського Райземуправління для отримання крисячого тифу. Із того часу минуло понад 6 місяців, пляшок і крисячого тифу немає, а пацюки розмножуються і знищують хліб…” („Херсонский коммунар” 28.05.1924 р.)

А ще ж треба було святкувати. Наприклад „тиждень матері-пролетарки”. А скільки радісних днів було? І усі червоні: день червоної квітки, день червоної армії, день червоного права, день червоного флоту, день червоного повітрофлоту, день червоного весілля, день червоних хрестин, день червоної преси, день червоних казарм, день червоного кордону, день червоного суду, день червоного нового року, день червоної присяги, день червоної допомоги, день червоного старости (Г.Петровського), навіть день червоно-німецької худоби… А ще були „день скинення богів”-„комсомольське Різдво”(7 січня), або „всесвітній щотижневий пролетарський день відпочинку — понеділок”.

 Потім не забути, що Ленін, виявляється — „червоний буді­вельник”, а робітники 2-ї одеської міської друкарні „обрали т.Леніна почесним набирачем, зарахували його по 9 розряду і зобов’язалися набирати щоденно по 240 зайвих літер у рахунок Ленінської норми. Жалування т.Леніна йде у фонд повітрофлоту”(„Херсонский коммунар” 4.04.1923 р.). Одного не розумію — навіщо набирати „зайві літери”?

А мітинги? Проти убивства Воровського, проти ноти Керзона, проти приїзду маршала Фоша до Польщі у Львів, на підтримку рурських робітників…А скільки „судів” цікавих було?: Над Ісусом Христом („Вирок: передати справу про Христа в архів історії”), над Торою, над Іом Кіпур, над Керенським, над абортом, над угодництвом, „дитячий товариський суд над винною у туберкульозі. Суд супроводжується туманними картинками”, над, над, над ..: „ 8 вересня, у колонії Львове у день єврейського свята парт’осередком був проведений показовий суд над двома членами союзу „Харчосмак” і „Радпрацівник”, котрі допомогли духівництву у проведенні релігійного свята. Суд привернув масу молоді та старих…Звинуваченим виказано суворий осуд”(„Херсонский коммунар” 14.10.1924 р.); „Днями Бериславським осередком КСМ у присутності позапартійної наймитської молоді був поставлений суспільно-показовий суд над наймитом, який не хоче вступати у союз. Суд яскраво змалював картину як експлоатується наймит, що перебуває під впливом куркуля” („Херсонский коммунар” 3.10.1924 р.).

І усе це під гаслами і за заповітами, кого б ви думали? — ні, не Леніна, як нас учили у школах та інститутах, а: „Хай живе компартія і радянська влада, яка здійснює заповіти Шевченко” („Херсонский коммунар” 5.07.1923 р.)!!! Однак, взагалі-то із Тарасом Григоровичем по-комуністичному, не церемонячись, розібралися: ”До самого останнього часу на могилі Шевченко стояв чавунний хрест, поставлений з дозволу царського уряду … Представники комнезамів ... приладнали до хреста велику мотузку і дружними зусиллями зняли з могили, поставлений царським урядом хрест” („Херсонский коммунар” 1.06.1923 р.).

 

Закінчу короткий огляд архівних матеріалів з життя недавнього минулого нехитрими частушками “Продналог и крестьянство”, що їх видрукувала головна повітова газета “Херсонский коммунар” 1 жовтня 1922 р. за підписом „Дядя Яков”:

“Запрягу сейчас коня,

В загконтору полечу.

Примут хлеб там у меня,

А потом — ешь не хочу!

Облигацией заемной

Продналог полегче сдать,

А с квитанцией приемной

Легче на сердце гулять.

Ну, кончай моя гармонья,

В загконтору я спешу

И что в срок сдал,

Скидку ноне

С продналога получу”.

Одне слово: яка влада — таке життя — такі й вірші!

 

______________

1 Див.: ”Наддніпрянська правда”, 20, 25 лютого 1997 р., 22 січня 1998р., ”Молодь України”, 12 листопада 1998 р., „Україна молода”, 4 лютого 1997 р.

2 На території Бериславщини тоді діяли Бериславська, Козацька, Старошведська, Качкарівська, Тягинська волості. У жовтні 1922 р. перші три були об’єднані у Бериславську, Качкарівська з’єднана з Дудчанською, Тягинська лишилася. До складу Бериславської волості увійшли Бериславська, Тараса Шевченка, Об’єднаних хуторів, Костирська, Красносільсько-Костомарівська, Старошведська, Михайлівська, Зміївська, Дрімайлівська, Новобериславська, Козацька, Володіївська, Бургунська, селища ім. Раковського, Миколаївська, Одрадокам’янська, Ольгівська сільради.

3 До 1938 р. Берислав мав офіційний статус сільського населеного пункту.

4 До Херсонського повіту з 17 липня 1922 р. входили Бериславський, Володимирівський, Березнегуватський, Великоолександрівський,  Херсонський, Снігурівський та Нововоронцовський райони. 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)