Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Каляка. Збуджені альманахом “Степ”
Микола Братан. Поет-земляк Євген Фомін
Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
Сонце на рушнику
Вишиванка. Число 5
Гром Е. Казки // Вишиванка. Число 5. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 83-86.
Казки

Друзі



Одного разу, біля річки, пробігав маленький Зайчик. Він утікав від Вовка і натрапив на цю Річку. Зайчик не знав, як її перейти, і засумував. Раптом Річка каже йому: «Зайчику сховайся в очерет, що росте на моїх берегах». Так Зайчик і зробив. Коли прибіг Вовк до Річки, то спитав її: «Де Зайчик?» Але Річка мовчала, і Вовк побіг далі. Зайчик виліз тихенько зі схованки і подякував Річці. Перед тим, як побігти далі, Зайчик спитав, що він для неї може зробити. Річка відповіла: «На мене впало велике дерево, трохи далі, чи не міг би ти когось пошукати, великого та сильного, щоб прибрав дерево». Зайчик погодився і побіг далі. По дорозі, він натрапив на Ведмедя, який відмахувався від бджіл і сердито ревів. Зайчик спитав, що сталося, і той відповів, що хотів поїсти меду, але бджоли побачили це й почали його жалити. Тоді Заєць підбіг до бджолиного дупла та й ну мед діставати. Бджоли кинулись за Зайчиком. Але він був прудкий, тому вони його й не наздогнали. Повернувся Зайчик до Ведмедя, і той запропонував товаришувати. Зайчик погодився і розповів йому про прохання Річки. Друзі пішли разом до того місця, де впало дерево на Річку. Ведмідь відтяг дерево на землю, і Річка подякувала їм за поміч. З тих пір Зайчик, Ведмідь та Річка стали друзями назавжди і кожного разу допомагали один одному в біді.

Як пташки лиса перехитрили



Жили-були три маленькі пташки, вони разом літали у синє небо й ніколи не розставалися. Але одного разу одна пташка захворіла і залишилась удома. Це був ясний день, світило сонечко, як раптом до пташиної хатки прибіг лис. Він намагався дістати пташку, а вона йому і каже: «Навіщо я тобі одна, краще приходь увечері, коли ми будемо втрьох, і ти усіх з’їси одразу». Погодився лис і пішов геть. Коли дві пташки повернулись додому, вони про все довідалися і придумали, як перехитрити лиса. Домовилися, що і як треба зробити. Неподалік від гнізда жила стара змія, і пташки зробили вигляд, що вони не можуть літати. Стрибаючи, заманили вони змію у свою хатинку, а самі злетіли на дерево і почали спостерігати. Увечері лис прибіг до пташиної хатинки і ткнув мордою у двері. Як він крутився і скімлив потім, чув увесь ліс.
«Отож запам’ятай: не пхай свого носа, куди не треба!» – в один голос проспівали пташки.


Як дракони землю згубили



Колись у давні часи, коли на Землі були тільки динозаври, саме у цей час і сталась ця історія. Десь під хмизом вилізло з яйця якесь дивне створіння. Воно було схоже на дракончика. Це й справді був дракозавр. Він спочатку почав ходити, а згодом і літати у небі. Минуло трохи часу, він виріс. Одного разу піднісся до хмарин і побачив, як величезний ліс зайнявся від полум’я. Полетів дракозавр туди й погасив пожежу своїм крижаним подихом, адже він був крижаний дракон. З часом усі тварини обрали його своїм королем. Пишались ним і кликали, коли щось траплялось.
Його прозвали Крижаний Рятівник. Це ім’я йому сподобалось і він був не проти. Кожного дня звірі йому віддавали когось на обід, бо він їв лише м’ясо. Віддавали хворих та злочинців.
Одного разу в ліс прилетів ще один дракон, що мав вогняний подих. Це саме він робив шкоду у лісі, й усі пожежі були завдяки йому. Цього разу дракон викликав новоспеченого короля лісу на бій.
І почалася велика битва драконів у небі. Полетіли в небо і потрапили в космос, де під час бійки зачепили якийсь метеорит і разом із ним упали на Землю. Стався вибух полум’я та криги й усе живе загинуло, так закінчилась епоха динозаврів.
Згодом Земля прийшла до тями і почала народжувати нових істот…

Як з’явилися річки



Ця історія сталась багато мільярдів років тому, десь далеко у горах жив народ кригодухів, вони були з криги. Їм ніхто не подобався, і нікого вони не любили, тому що в них було крижане серце. А десь під землею жив народ вогнедихів, це були створіння з вогню, але ці усіх любили, й усе їм подобалось. Кригодухи ніколи не сходили з гір й усе життя на горі будували свій крижаний замок. Ватажком у них був кригодух Крижаний імператор. Це було створіння, якого усі боялися й слухалися. Він їв крижані бурульки, які йому постійно приносили підлеглі. А в таборі вогнедихів ватажком був вогняний король Жар. Він нічого не їв, а тільки заряджався полум’ям своїх підлеглих.
Якось одного разу кригодухи тягнули велику бурульку своєму імператору й помилково впустили її, з гори вона покотилася вниз і впала на землю. Крижаний імператор звелів дістати її, чого б це не коштувало його підлеглим. Зібралося військо, й пішло на пошуки.
А в цей час під землею, де жили вогнедихи, пролунав гуркіт. Жар відправив своїх слуг подивитися, що то впало на їхній дах.
Минуло трохи часу, й два народи зустрілись уперше за всю історію. Кожна із сторін намагалася забрати бурульку собі. Кригодухи казали, що вона їхня, бо впала з гір. Але вогнедихи не відступали й казали, що вона знаходиться в них на даху, тому вона їхня. Так вони не знайшли спільної мови й посварилися. Вирішили битися за цю злощасну бурульку: військо пішло на військо.
Почався бій. Кригодухи стріляли крижаними стрілами, а вогнедихи вогняними. Нарешті вони зіткнулись. І бурульки перетворились на воду, що розлилась річками й затопила вогнедихів.
З того часу річки є як у горах, так і на землі й під землею.


Подарунок від Діда Мороза




Якось на одній планеті, яка мала назву Земля, жили гарні й веселі створіння, вони завжди усьому раділи. Але не все було так добре на цій планеті, бо у лісах, де було багато снігу, жили злі відьми, які не любили сміх та радість. Й увесь час мріяли, як зробити шкоду веселому народу. Нарешті вони вигадали план, як це здійснити.
Одного ранку головна відьма Варгана зібрала усіх відьом біля свого житла й сказала: «Сестри, прийшов час дій проти веселих мешканців нашої планети». Вона запропонувала усім зробити металеві гострі зірочки і кинути їх на веселунів, піднявшись у небо на своїх ступах. Усі погодились й почали роботу. Коли все було зроблено, відьми піднялись у небо й подалися у напрямку, де жили веселі мешканці.
Але про це дізнався Дід Мороз, який жив саме у цьому лісі, він дуже любив веселих мешканців і дарував їм подарунки. Ці веселі створіння розважали його своїми піснями, віршами, танцями, іграми.
Тому Дід Мороз запряг своїх летючих оленів і помчав за відьмами. Він летів дуже високо й відьми не помітили його. Коли вони дісталися до міста веселунів, одразу кинули з гори свої металеві зірочки. А саме у цей час усі мешканці були на вулиці, грались сніжками. Раптом вони побачили, що на них щось падає, і дуже зраділи, бо то були сніжинки, які подарував їм Дід Мороз, перетворивши металеві зірочки, на сніжні.
І з тих пір, коли йде сніг, можна побачити сніжинки, які подарував нам усім Дід Мороз.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)