Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Уламки імперії
Вісник Таврійської фундації. Випуск 7
Микола Братан. Гіркі експромти
Микола Братан. Голодна кров
Ігор Проценко. Цвіт вишні
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни

Зміст

Оженись на вольній волі,
На козацькій долі.
Т.Шевченко, "Не женися на багатій"

Українського поета-романтика й мемуариста, етнографа й історика, публіциста й мовознавця Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського доля звела з Т.Шевченком 29 червня 1843 року в с.Мойсівці на балу у поміщиці Тетяни Волховської, а такі імпрези "були для Малоросії своєрідним Версалем" [1, 89]. Знайомство відбулося з легкої руки Є.Гребінки. Перше враження від Кобзаря за мить до того, як Євген Павлович відрекомендував поетів одне одному, було осяйним - Шевченко "був середній на зріст, кремезний; на перший погляд обличчя його здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і променистим світлом, що мимоволі я звернув на нього увагу" [1, 90]. З того часу письменники потоваришували, тож їхні подальші життєві стежки часто перехрещувались. О.С.Афанасьєв-Чужбинський зазнайомився з Кобзарем, "коли наш поет був ще молодий, кипів натхненням, прагнув до самоосвіти і, незважаючи на тугу, що повсякчас ятрила його серце на самоті, захоплювався ще іноді й веселим товариством, і співчуттям, яке викликав симпатичною своєю особою" [1, 87]. Тарас Григорович неодноразово гостював у маєтку О.Афанасьєва-Чужбинського - в селі Ісківцях Лубенського повіту на Полтавщині. Такі зустрічі відбувалися в 1843, 1845 та 1846 рр. За свого другого приїзду на Україну в 1845-1847 рр. Т.Шевченко запросив О.Афанасьєва-Чужбинського до подорожі Лівобережжям. За перебування в лютому-березні 1846 року в Чернігові, де за завданням Археографічної комісії описував місцеві історичні та архітектурні пам'ятки, Кобзар намалював портрет свого товариша та записав до його альбома вірш "Не женися на багатій", створений 4 жовтня 1845 року в Миргороді. І портрет О.Афанасьєва-Чужбинського роботи Т.Шевченка, і згаданий альбом, на жаль, не збереглись. У своїй ліричній присвяті-напучуванні Кобзар відзначив:

Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі,
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола [3, 251].

Таке красномовне віршоване побажання вочевидь не випадково було вписане саме в альбом О.Афанасьєва-Чужбинського, особистість і поведінка якого викликала у Т.Шевченка далеко не однозначні поцінування. Чим ближче знайомився Кобзар з цим письменником та його видноколом, тим більше стосунки ставали прикрішими.

Під кінець весни 1846 року Т.Шевченко разом з поетом О.Афанасьєвим-Чужбинським та художником М.Сажиним мешкали в будинку І.Житницького в Хрещатицькому провулку. Пізніше, в 1928 році, в цьому помешканні було засновано Літературно-меморіальний будинок-музей Т.Г.Шевченка. Глибока повага до Кобзаря, захоплення його діяльністю відбилися в багатьох публікаціях О.Афанасьєва-Чужбинського, присвячених як 40-м рокам, так і останньому періодові життя геніального поета. Це "Воспоминания о Т.Г.Шевченко", опубліковані в журналі "Русское слово" (1861, № 5), стаття-некролог "Землякам. Над гробом Т.Г.Шевченка", подана в тому ж часописі (1861, № 2), а також розлогі "Очерки прошлого", друковані в періодиці протягом 1861-1871 рр. та окремими томами (1863, 1870, 1874). Це й рецензія "Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов" (1860). Були в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського й ліричні присвяти Кобзареві, які помітно виділяються серед багаточисельного літературного ужинку такої ж тематики в творчості інших представників т.зв. шевченківського періоду в розвитку українського письменства (1840-і - 1860-і роки): йдеться про поетичні епістоли "До Шевченка" ("Чого ти лаєшся, Тарасе?") В.Забіли й "Скажи мені, батьку" Г.Андрузького, пісенний триптих "Три сльози дівочі" та молитву "Молим тебе, боже правди, боже благостині..." О.Псьол, віршовану апеляцію "Брате-голубе Тарасе!" В.Александрова й привітання "На святе Благовіщення" М.Максимовича, болючі епітафійні твори "Сумує і плаче" та "На смерть Шевченка" ("То не вітер стогне в полі...") О.Навроцького, "На смерть Шевченка" В.Кулика, "На похорон Шевченка" О.Кониського, "На похорон Т.Гр.Шевченка під Каневом" М.Максимовича, "Замість епілога до поеми брату Тарасові на той світ" і "До братів на Вкраїну" П.Куліша, "В день скону батька нашого Тараса Шевченка" й "Осьмий поменник Тарасові Григоровичеві Шевченці на вічную пам'ять" Ю.Федьковича, "Тарасові на вічную пам'ять" К.Климковича... До речі, саме О.Афанасьєву-Чужбинському належить чи не найперше ліричне звернення до Кобзаря.

Вірш поета "Шевченкові" ("Гарно твоя кобза грає...") датований ще 26 листопада 1841 року (з поміткою про місце написання - Чугуїв), а опублікований був 1843 року в українському літературному збірнику "Молодик" (число друге). У цьому дружньому посланні, що з'явилось ще до особистого знайомства письменників, не приховується щире захоплення музою Шевченка, її яскраво вираженим національним характером. Автор наголошує на розмаїтті настроїв, якими перейнятий "Кобзар" - маленька книжечка на вісім творів, що якраз незадовго перед тим - 1840 року - з'явилась у світ і стала неабиякою подією в житті українського народу. Поетові близькі й зрозумілі Шевченкові думи, контрастні почуття й переживання:

Гарно твоя кобза грає,
Любий мій земляче!
Вона голосно співає,
Голосно і плаче.
І сопілкою голосить,
Бурею лютує,
І чогось у Бога просить,
І чогось сумує [2, 226].

Розмірковуючи над витоками творчості співця-краянина, О.Афанасьєв-Чужбинський констатує його закоріненість у національний ґрунт, у рідну історію. Сама природа українська, національне середовище спонукали митця виявити свій небуденний хист ("Ні, не люде тебе вчили: / Мабуть, сама доля, / Степ, та небо, та могили,/ Та широка воля!", "Мабуть, часто думка жвава / Труни розкривала / І козацька давня слава, / Як сонечко, сяла"). Автор окреслює систему образів дебютної збірки Т.Шевченка, як і інших ранніх творів, де домінують насамперед героїчні постаті пращурів - борців за українську державність, що віддавали свої життя на вівтар служіння матері-Батьківщині:

І вставали з домовини
Закуті в кайдани
Вірні діти України:
Козаки й гетьмани.
І святі кістки біліли
Спалених в Варшаві;
І могили кровавили
Прадіди безглаві [2, 226-227].

Імпульсом до появи Т.Шевченка як співця національних святощів стало гостре відчуття належності до долі рідного краю - сплюндрованого та понищеного сусідами-загарбниками, до становища окраденої неньки-України. Саме цей образ-персоніфікація, навіяний фольклорною і літературною традицією, і виходить у вірші О.Афанасьєва-Чужбинського на перший план, потверджуючи, що автор "Кобзаря" - палкий патріот, справжній українолюб, послідовний захисник-оборонець прав співвітчизників.

Мабуть, ти учивсь співати
На руїнах Січі,
Де ще рідна наша мати
Зазирає в вічі;
Де та бідна мати просить
Кожну душу щиру,
Хто по світу кобзу носить,
Щоб співати миру
Про козацтво незабутнє,
Вірне, стародавнє,
Про життя козацьке смутне,
Смутне, але славне [2, 227].

Красномовні звертання ("любий мій земляче", "братику рідненький") свідчать, що автор бачив у Т.Шевченкові свого однодумця-побратима. Тож показово, що при першій нагоді О.Афанасьєв-Чужбинський познайомився й заприятелював з Кобзарем. Хоча, як відомо, Т.Шевченко досить критично відгукувався про свого товариша - і як людину, і як митця. Наведемо його спогад з щоденникового запису від 2 липня 1857 року: "Был у меня во время оно приятель в Малороссии, некто г.Афанасьев, или Чужбинский. В 1846 году судьба столкнула нас в "Цареграде" (назва готелю - І.Н.), не в отоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове. Меня судьба забросила туда по делу службы, а его по непреодолимой любви к рассеянности, или, как он выражался, по влечению сердца. Я знал его как самого неистового и неистощимого стихотворца, но не знал скрытого механизма, которым приводилось в движение это неутомимое вдохновение. И тогда только, когда поселились мы, во избежание лишних расходов, во-первых, а во-вторых, чтобы, как товарищи по ремеслу, созерцать друг друга во все минуты дня и ночи, тогда только узнал я тайную пружину, двигавшую это истинно неутомимое вдохновение. Пружина эта была шипящий самовар. Сначала я не мог взять в толк, почему мой товарищ по ремеслу не спросит, когда ему вздумается, стакан чаю из буфета, как я это делаю, а непременно велит подать самовар. Но когда я рассмотрел приятеля поближе, то оказалось, что он, собственно не самовар велел подавать, а велел подавать вдохновение, или пружину, приводящую в движение эту таинственную силу" [4, 44]. І далі Шевченкова іронія стає ще відчутнішою: "Мы прожили с ним вместе весь великий пост, и не оказалось в городе не только барышни, дамы, даже старухи, которой бы он не написал в альбом не четырехстишие какое-нибудь (он мелочь презирал), а полную увесистую идиллию. Если же альбома не обреталось у какой-нибудь очаровательницы, как, например, у старушки Дороховой, вдовы известного генерала 1812 года, то он преподносил ей просто на шести и более листах самое сентиментальное послание" [4, 44-45].

Та більше всього роздратував О.Афанасьєв-Чужбинський свого приятеля й супутника, який традиційно перебував у полоні безгрошів'я, невибагливістю й несумлінністю в грошових справах, звичкою не віддавати борги. Для Т.Шевченка це було свідченням непорядності.

Тож ходяча істина "вернейший дружбометр есть деньги" обірвала щирі товариські стосунки двох поетів. Хоча пізніше О.Афанасьєв-Чужбинський, як наче нічого й не сталось, відвідав Т.Шевченка в Академії мистецтв у Петербурзі, але був зустрінутий досить прохолодно. Та й не дивно. "Искорени друзей, подобных Афанасьеву..." - апелював Кобзар до Господа, пам'ятаючи дріб'язковість і несолідність колишнього приятеля, а ще його світоглядну нерозбірливість, літературне багатослів'я, схильність до вірнопідданських виступів ("вижу на бесконечных столбцах бесконечное малороссийское стихотворение, по случаю, не помню, по какому случаю, - помню только, что отвратительная и подлая лесть русскому оружию"). Хоча згідно зі спогадами О.Афанасьєва-Чужбинського, в Петербурзі він бачився з Т.Шевченком неодноразово. І, зрештою, поети порозумілись і помирились.

Але як би не ставився Т.Шевченко до О.Афанасьєва-Чужбинського, той завжди пишався товариськими зносинами з Кобзарем. І коли геніального поета не стало, Олександр Степанович щиро відгукнувся на цю скорботну подію віршем-епітафією "Не в степу, не на могилі..." ("Над гробом Т.Г.Шевченка"), що був уміщений у журналі "Основа" за 1861 рік (№ 3). Автор сумує, що великий Тарас помер і похований не згідно з його заповітом, а на чужині, в Петербурзі, далеко від України:

Не в степу, не на могилі -
Над Дніпром широким -
Ти заснув єси, Кобзарю,
Вічним сном глибоким.

Над Невою, під снігами,
При похмурім сонці
Ти поліг єси, мій друже,
На чужій сторонці [2, 245].

Такий фінал долі народного улюбленця видається неправомірним, несправедливим, просто неприродним. Тож через низку заперечних конструкцій, у підтексті, О.Афанасьєв-Чужбинський обстоює право Кобзаря лежати в рідній землі, бути похованим згідно з традиціями, що споконвіку живуть в українському народі ("У головах не посадять / Червону калину, / Не привіта соловейко / Твою домовину", "Не закує і зозуля / Де-небудь в куточку,/ У цвітючім та пахучім / Вишневім садочку"). Низка образів, що символізують український світ, різко контрастують з прикметами російської півночі ("під снігами", "при похмурім сонці"), поглиблюючи мотив жалоби.

А проте і в цій далекій від України землі - "на чужій сторонці" - є чимало сердець, що шанують великого Тараса, адже він близький усім, хто цінує ідеали добра і справедливості.

Круг тебе чужа чужина...
Та не чужі люде:
Є кому тебе оплакать,
Є - і довго буде.
Покоління поколінню
Об тобі розкаже,
І твоя, Кобзарю, слава
Не вмре, не поляже! [2, 246].

Ішлося, звісно, й про представників багаточисельної петербурзької української громади, що тяжко переживали у зв'язку зі смертю славетного земляка, і про репрезентантів інших культур, зокрема й російської, що не з меншою жалобою прощалися зі співцем світового рівня, передчасно скошеним імперською косою. Олександр Афанасьєв-Чужбинський висловлює глибоку переконаність у живучості Кобзаревих ідей у майбутніх часах - у середовищі духовних спадкоємців. Фінал епітафії, витриманий у дусі зразків національного героїчного епосу з традиційними славнями на честь оспівуваних персонажів ("слава / Не вмре, не поляже!"), потверджує неперебутність Шевченкову в пам'яті народній і загальнолюдській.

Ліричні присвяти О.Афанасьєва-Чужбинського, разом з його мемуарними та критичними публікаціями про Кобзаря, додають чимало суттєвих штрихів до літературно-біографічної Шевченкіани, хоча й не завжди об'єктивних, оскільки цей автор виявляв схильність до перебільшень та суб'єктивізму в оцінках взаємин з геніальним сином України.

Література

1. Афанасьєв-Чужбинський О.С.Спомини про Т.Г.Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. - К.: Дніпро, 1982. - С.87-107.

2. Українські поети-романтики: Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1987. - 592 с.

3. Шевченко Т.Г. Твори: У 5 т. - К.: Дніпро, 1978. - Т.1. - 373 с.

4. Шевченко Т.Г. Твори: У 5 т. - К.: Дніпро, 1979. - Т.5. - 567 с.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)