Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Швидун. Стою на перехрестi
Микола Василенко. Уламки імперії
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Бериславщина: рік 1905
Ткач К. Жанр щоденника як засіб розкриття психологізму героїв // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 33-36.
Жанр щоденника як засіб розкриття психологізму героїв
За радянських часів молодь, яка займалася просвітницькою діяльністю, не мала змоги себе творчо реалізувати, тому багато письменників виїздило за кордон. І тих, що виїздили, називали ворогами народу, і їм не можна було повертатися на Батьківщину.
Ще зовсім недавно слово “діаспора” було нечасто вживаним. Офіційна пропаганда насаджувала думку, що за кордоном здебільшого живуть ті українці, які зрадили рідну землю. Та час довів, що це — люди складної долі, наші співвітчизники, яким так само, як і нам, дорога Україна. Різні обставини, події змусили їх покинути свої рідні землі, але вони ніколи не забували їх і завжди бажали своїй Батьківщині кращої долі.
Жили далеко від України і писали свої твори такі українські письменники як: Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Барка. Продовжили славетні традиції своїх попередників: Емма Андієвська, Віра Вовк, Ганна Черінь, Ігор Качуровський, Іван Кошелівець, Дмитро Нитченко, Марія Ревакович та багато інших знаменитих поетів, прозаїків, драматургів, літературознавців, музикантів, композиторів.
Серед представників діаспори виділяється Віра Вовк. Її творчість довгий час була невідома на рідній землі. Вона — прозаїк, драматург, есеїст, перекладач, пропагандист української літератури в Бразилії. Письменниця родом з України, палко любить свою Батьківщину, переймається життям народу та не полишає спогадів про далеке дитинство. Емігрантка, яка на далекій відстані пам’ятає і любить свою країну, хоча деякі забувають, живучи в ній.
Віра Вовк — неперевершений драматург, справжній майстер художньої прози. Маючи великий життєвий досвід, вона колоритно і тонко відтворює автобіографічні моменти. Представниця Нью-Йоркської групи письменників — багатогранна талановита особистість, доробок якої неодноразово ставав об’єктом дослідження багатьох науковців. Так, її поетичні твори аналізувала Михайлина Коцюбинська; прозові — Валерій Шевчук; а драматургію — Лариса Онишкевич. Значний унесок у вивчення та осягнення ужинку мисткині зробили І.Дзюба, Р.Лубківський. Проте, ще багато аспектів творчості В.Вовк потребують більш детального літературознавчого дослідження. Саме тому метою нашої статті є розглянути стиль щоденника, щоб прослідкувати як авторка надає характеристику героям, відштовхуючись від своїх роздумів та життєвого досвіду.
Один з улюблених жанрів Віри Вовк — це щоденник. Вона використовує його у таких творах, як “Духи й дервіші”, “Старі панянки”. Щоденник — літературно-побутовий жанр. Це фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася.
Щоденник пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка з самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки сприяли його поширенню у художній літературі, особливо наприкінці XVIII ст.
Специфіка “щоденників” Віри Вовк полягає в тому, що вона в автобіографічному стилі оповідає фрагменти свого життя і при цьому вплітає художні елементи. Її манера написання специфічна. Читач має бути підготовлений заздалегідь з життям письменниці, щоб правильно трактувати і розуміти усі зображені події. Прозові твори Віри Вовк колоритні, пронизані наскрізь внутрішнім мовленням, роздумами, риторичними запитаннями, що притаманно саме жанру щоденника.
Її проза — це відбиття авторського “я” (коли герой з авторським “я” майже ідентичний, а світ довколишній — тло для цього “я”). Твори духовно та інтелектуально наповнені на рівні світових моральних цінностей. Доробок Віри Вовк є важким за своїм сприйняттям. І для того, щоб усе зрозуміти, читач повинен мати знання, які допоможуть зрозуміти сутність, яку хоче донести автор. Романи — “Духи й дервіші” (видані 1956 року), “Вітражі” (видані 1961 року) і “Старі панянки” (написані 1994 року) — певною мірою складають триптих, бо запропоновані фактично в одному ключі, навіть на одну тему, але подану в різних ракурсах. Зрештою, всі її більші твори — ніби документовані описи себе у світі, але, певна річ, змішані з фантазією авторки. Це її художній метод.
Автобіографічний складник є визначальним у повісті “Духи і дервіші”. Вкраплюючи власні спогади про дитинство та юність, Віра Вовк відображає в поступі центрального персонажа твору свій шлях.
Але виклад у художньому тексті засвідчує специфіку авторського зображення подій. Тут письменниця репрезентує особливість саме фемінного сприйняття. У “Духах і дервішах” Віра Вовк відтворює початок розвитку індивідуальності жінки.
Роман розпочинається з того, що авторка констатує факти свого життя, а починає з розповіді про зародження кохання між її батьком та матір’ю: “Моя мати, Марія Степан, ходила в 1924 р. на український тайний університет […]. Там її познайомили з молодим студентом медицини Михайлом Вовком, вона закохалася і вийшла заміж” [2, с.63]. З цього моменту вже ми дізнаємося що знаменувало її появу на цей світ.
Віра Вовк постійно веде діалог з читачем і це дає змогу уявити себе ніби її співрозмовником. Вона використовує риторичні, окличні речення, такі як: “Уявіть собі, що це була б за трагедія!”. Також питальні речення, які примушують замислитися: “Чи поблагословлять мене ще руки доброї бабуні і старенького діда?” [2, с.115]. Пошук власного “Я” у процесі дорослішання супроводжується боротьбою, де національна ідентичність постає виразником сутності людини. Оповідь ведеться від першої особи: “Я знаю, що не зможу вже ніколи бігати за тобою по лісі…” [2, с.114], “Я замкнула рояль, вдягла пальто і побігла до Ути…” [2, с.110]. Такий прийом властивий саме жанрові щоденника. Складається таке враження, що героїня пропонує звичайний щоденниковий запис.
Віра Вовк подає точну і влучну характеристику своїм персонажам, наділяючи їх індивідуальними рисами, через власне бачення, виходячи з життєвого досвіду. Часто на сторінках її роману ми зустрічаємо розповіді про батька: “Мій батько, певно, заходився коло своїх помідорів, підлива огірки, де я була його вірним і говірливим помічником або уважним слухачем Одіссеєвих пригод” [2, с.64]. Авторка, вживаючи займенник “мій”, тим самим підкреслює свою любов до батька. Називає себе “говірливим помічником”, отже з батьком вона постійно розмовляла, любила йому допомагати і слухати його розповіді про “Одіссеєві пригоди”. Віра Вовк пише про свої дитячі роки і ту чи іншу ситуацію, так ніби вона ще і досі знаходиться в тому стані. “Батько курить і знов мовчить, значить, журиться” [2, с.74]. Дитяча психіка розуміє, що коли людина палить і мовчить, то на душі у неї недобре щось.
На відміну від характеристики батька, образ матері на сторінках з’являється значно менше. “Моя мама, не дивлячись на всі зусилля і старання, ніколи не дістала учительської посади в Кутах…”, “…мама сиділа переважно у своїх батьків у Бориславі й там учителювала. Через те я часто була зовсім опущена…” [2, с.69]. Таким чином, можна сказати, що образ матері менше з’являється на сторінках твору, тому що великий проміжок часу вона знаходилась далеко від доньки і не приділяла їй належної уваги. Можливо, саме це і є причиною того, що характеристиці матері відводиться менше уваги порівняно з батьком. Як бачимо, відбулася повна зміна гендерних ролей у сім’ї: батько набуває фемінних рис, тому що займається домашніми жіночими справами, працює на городі, а у матері з’являються маскулінні ознаки, вона займається кар’єрою, працює, не займається вихованням дочки як належить. Роль батьків у сім’ї змінюється. Це само собою відбивається на розвитку письменниці.
Тепер, коли Україна — незалежна держава, українці повертаються до рідної мови й культури. Наші співвітчизники, яких доля розкидала по всьому світу, приїжджають на землю своїх батьків, переймаються її болями й радощами, допомагають їй. Українці з діаспори вірять у велич і волелюбність свого народу, вірять, що українські діти розмовлятимуть рідною мовою і на своїй незалежній землі, і в далекій Америці, Австралії, Аргентині, Бразилії...

Література

1. Астаф’єв О.Г. Міражний простір модернізму // Поети “Нью-Йоркської групи”: Антологія. — Харків: Ранок, 2009. – С. 3-37.
2. Вовк В. Проза. — К.: Родовід, 2001. — 448 с.
3. Ukrlit.vn.ua/ biography/vovk.html.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)