Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Вісник Таврійської фундації. Випуск 7
Іван Немченко. Військова хитрість
Олег Олексюк. Затуманені плачем

Кухоль пива: Остання радість // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 8-10.

Кухоль пива
Остання радість

Було це ще до війни. Колектив сільської самодіяльності готувався до постанови вистави «Наталка Полтавка». Перед війною якось «ворогів народу» немов аж менше стало. У всякому разі ночами вже не забирали. Українську мову дозволили. Молодь стрепенулася і навіть заспівала.

В постанові роль Наталки грала красуня Оксана, а роль Петра грав Ваня Книш. Все вже готове було до вистави, але в останню мить до верблюдника, тобто до клубу, верблюдів давно вже нема, тепер тут колбуд, привезли бочку пива. Аж з самого Херсона привезли, райком партії дозволив. Адже Першотравень, свято, «народ стал жить хорошо, народ стал жить лучше» – так сам Сталін сказав.

Всі кинулися до тої бочки з пивом. За спиною Маші, буфетчиці із Сільпо, висіла табличка:

 

 

Слідкувати за справедливим відпуском по кухлю пива в одні руки «токо членам профсоюза» було доручено комсомольцям. Тому і їм дозволялося по кухлю пива і навіть більше. Проте Маша не дуже на те зважала, відпускала кожному, хто гроші платив.

Підійшов Ваня Книш. Він і не в спілці, і не в комсомолі, а пива теж хоче. Адже він артист, теж причетний до свята, йому теж має бути дозволено. Він став у чергу. Та не тут-то було. Пильне око комсомолу помітило не члена профсоюзу. Відразу підійшов комсомольський вожак Панько Одарик, грубо запитав:

– Ти чого стоїш? Сліпий, не бачиш, пиво токо членам профсоюза. Ти куркуль, кулачество! Машо! Цьому пива не давать!

Стецько, Паньків напарник, весело загигикав:

– Ги-ги-ги…

Ваня глянув на Стецька. На ньому була…, його, точно його вишиванка. Ще коли їх розкуркулювали, то позабирали все, навіть з скрині все вигребли. У тому числі і сорочку, яку мама вишивала. Тепер вона на Стецькові. А що ти йому скажеш? То ж комсомол! З опущеною головою Ваня вийшов із черги, став осторонь.

Все те бачила Оксана. Хай у спектаклі, але він таки її Петрусь. Бо й парубок хороший. І така наруга… Заждіть, вона теж комсомолка і має право на кухоль пива.

Підійшла до Маши і рішуче потребувала:

— Машо, налий і мені кухоль пива!

Маша здивовано підвела очі, сільські дівчата в буфеті не пили.

— Ти що, Оксано, п’єш? – Маша розгублено кліпала очима, але дивлячись на рішучу Наташу зрештою наточила кухоль пива, не вірячи свої очам, подала. – На, пий.

Оксана взяла пиво, підйшла до «свого Петруся», до Вані, простягнула кухоль і ніяковіючи сказала:

— Візьми, Ваня, мені щось пиво не смакує.

Ваня з якимось щемливо-солодким почуттям взяв пиво. Його очі радо і щасливо блищали. Люба Оксаночко…

Зате у Панька очі загорілися люттю. Він крутнувся і пішов геть.

Постанова вдалася на славу. Всі були задоволені, особливо Ваня Книш.

Пройшло небагато часу. Війна, прийшли німці. Доля знову звела цей любовний трикутник, та ще й з великою діагоналею, яку вже Оксана носила під грудьми. Панько Одарик став поліцаєм, він за старшого у поліції. Мобілізували у поліцію і Ваню Книша. Не хотів, але Панько пригрозив, що шльопне і потому. А що йому? Що при комуністах, що при німцях, хто при владі, в кого зброя, той і пан. Панько знову при владі.

Тепер не сільрада, тепер управа, тепер тут нова влада. Нова влада видала наказ: «Всім комуністам і комсомольцям зареєструватися. За неявку – розстріл». Ага, шукайте дурнів. Проте німецький комендант, Картнер було його прізвище, дотримувався принципу: хто себе не вважає комуністом — той не комуніст. А якщо сам прийшов і записався комуністом, ото тобі й капут.

Люди ж – як люди, за останні роки радянська влада такого жаху нагнала, краще робити, що наказують. Оксана подумала, подумала, треба йти реєструватися. Панько в них служить і тут вже не відвертітися. Так лихо, а так двоє. А Панько то якраз саме її і чекав, щоб «порятувати». Адже саме йому і доручено реєструвати. Власне він і придумав цю кумедію з реєстрацією, маючи на оці саме Оксану. «Порятую – моя буде». І вона пішла в управу.

При вході в управу Оксана віч-на-віч зустрілася з Іваном Книшем. Він помітив її у вікно і тут же вискочив на зустріч. Підхопив під руку і поволік за управу, подалі від очей Панька, зашепотів:

— Оксано, втікай! Є наказ активних комуністів і комсомольців розстрілювати. Втікай, Оксаночко, десь у інше село, до родичів. Поки ця кампанія спаде. Тут щось не чисто. А німців все рівно виженуть, там видно буде. Втікай!

— А як же ти?

— Я…, – важко зітхнув, – я не комсомолець, я поліцай. Дякую тобі за пиво. Смачнішого я ще не пив і не знаю, чи й питиму колись. Прощавай, Оксано. Біжи.

Іван пішов в управу, а Оксана – в кущі, понад річкою, у Михайлівку. З того часу розкидала їх доля назавжди. Оксана пішла у Михайлівку до рідної тітки, де й жила до кінця війни. Панько в кінці війни втече у Америку, де влаштується копом служити.

Стецька наші повісять в перший же день після звільнення села від окупантів. Дурні завжди стають козлами відпущення.

Іван Книш піде тими шляхами, де кулі не питають, правий ти чи ні. І не повернеться.

А Оксана чекатиме свого, Богом судженого Петруся. На вороному коні, в гарному жупані, чорні вуса, як стріли, погляд, як у орла, красень на диво. Вони одружаться, і, як колись писалось у романах, будуть жити довго і помруть разом.

Якби ж то так і було!

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)