Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Голос Батьківщини
Анатолій Суганяк. Атом любові
Вивчення творчості Яра Славутича в школах Херсонщини
Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара
Микола Братан. День святого Миколая
Алла Флікінштейн. Перша сотня

Лагутенко Л.Д. Безмежний степ його любові // Елінг. 2017-2018. Вип. 11-12. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 76-86.

Безмежний степ його любові

Мало хто з нас не захоплювався з юних літ творчістю Сергія Бондарчука. По декілька разів ходили на «Війну і мир», «Овода», «Долю людини», кіноепопею «Вони билися за Батьківщину»… Знали і гордилися разом? що народився геніальний кінорежисер 20 жовтня 1920 року у нашій Білозерці Херсонського повіту. Чимало цікавих подробиць про славного земляка поталанило дізнатися від свого колеги – літпрацівника білозерської районної газети «Придніпровська зірка» Григорія Могилевського. Він їздив до Москви з херсонськими сувенірами – дніпровськими в’яленими лящами з Дніпра і парою кавунів, – аби взяти інтерв’ю у видатного земляка... Сергій Бондарчук, попри велику зайнятість? дуже зрадів гостю з далекої Білозерки – уважно про все розпитував, «не знав, куди посадити»… Працюючи в одному кабінеті, я по декілька разів дотошно вивідувала у Григорія найменші деталі зустрічі… Тоді й уві сні не могло привидітися, що колись спілкуватимуся з талановитою донькою режисера Наталією Бондарчук – виконавицею головної ролі у фільмі «Червоне і чорне», яка приїздила на Херсонщину на святкування 80-річчя відомого режисера.

…Скромне, нічим не примітне сільське обійстя Бондарчуків тулилося на крайній вулиці – найближчій до Білого озера. Як пригадували старенькі білозерчани, у кожній хаті до дев’ятого коліна жили тут довгожителі. Може тому, що воду пили не з кранів, яких на той час не було, а з чистих джерел, що били струмками з берега озера якраз напроти хатини майбутнього режисера… Федір Петрович і Тетяна Василівна Бондарчуки були старанними трудівниками в полі і вправно вели домашнє господарство. Батько захоплювався технікою, самотужки ремонтував локомобілі, косарки, молотарки. У селі Бондарчуків поважали за чесність, справедливість, за те, що знали собі ціну.
Сергійку було лише 2 роки, коли сім’я вирішила переїхати до Таганрогу. Хоча дехто із старожилів Білозерки, якщо їм не зраджує пам’ять, пригадували, що ніби на той час був він дещо старшеньким, – засмаглим, моторним, цікавим до всього хлоп’ям… Мене ж зацікавило інше: чому Бондарчуки покинули обжите обійстя і обрали для переїзду саме Таганрог. Якщо зважити на ті драматичні часи в історії України, то швидше всього не від доброго життя…
З 1921 по 1923 рік у південних областях України лютував голод, тому що Радянська Росія масово вивозила хліб через неврожай на Кубані та Поволжі. Загони«продрозверстки» відбирали в селян останнє, а оскільки вони чинили опір, більшовики вдавалися до стратегії голоду. Непроханим, жорстоким гостем став він і на порозі хазяйновитого Федора Бондарчука та й виштовхав його зрештою з рідного обійстя. А Таганрог обрали, тому що він мав давню українську історію, яка час від часу переривалася різними соціально-політичними потрясіннями. В портовому, промисловому місті, яке з 1920-го року було у складі УРСР, вправному реміснику не важко було прогодувати сім’ю. Тут рятувалися від голоду сотні тисяч нужденних з південно-східної частини України. Про те, що кремлівські правителі масово вивозили хліб на північ Росії і на експорт, Москва мовчала. У порівнянні з переписом 1897 року українців у Таганрозькому краї збільшилося до 76,15%, ще більше їх стало після Голодомору 1932-1933 року.
Вирізнявся Таганрог і тим, що серед українського населення тут була своя творча еліта. Колись це Олександр Корсун – поет, видавець та етнограф українського правопису, якого високо цінував Тарас Шевченко. Уродженець таганрозької землі – сучасний видатний мовознавець Олександр Пономарьов, який філігранно володів українською мовою, а також архітектор Ярослав Ткаченко. Один з дослідників цієї теми жартома зазначив, що, тепер завдяки Віктору Януковичу всі знають «українського поета» Антона Чехова. А втім, не було великою проблемою відшукати українське коріння генеалогічного дерева славного письменника. На цій духовно благодатній землі ріс і формувався майбутній геній кіномистецтва, наш талановитий співвітчизник.
Та склалося так, що українська історія Таганрога невдовзі обірвалася, Рятуючи своє життя, місцеві українці, однак, не змогли зберегти національну ідентичність. Москва насильно змушувала їх визнавати себе росіянами. Перепис 1939 року показав, що українська більшість зникла в Росії скрізь, у тому числі і в Таганрозькому краї. За даними демографів, друга світова війна остаточно поставила крапку в етнічних дискусіях. Доводилося виживати будь-якою ціною. Перечити кремлівському диктату – значить стати «ворогом народу».
Цей невеликий історичний екскурс дає уявлення, на тлі яких знакових подій формувалася яскрава особистість, набирала стрімкого розгону хода у велике життя одного із таганрозців, славного уродженця української Херсонщини Сергія Бондарчука…
Ще навчаючись у школі, він, що називається, почав пропадати у театральному гуртку. Його рідний дядько виступав у театрі, і юнак мав можливість спостерігати з-за куліс, як твориться на сцені чиєсь життя, вимальовуються яскраві образи. Вже в 17 років і сам уперше вийшов на підмосток Таганрозького драматичного театру, а потім Єйського. Коли отримував атестат зрілості, мав у своєму доробку декілька ролей. Але його батько Федір Петрович, який був дуже майстровитим чоловіком, а в Єйську – ще й головував у колгоспі, і чути не хотів про синів вибір. Маючи дуже крутий норов – давалася взнаки кров запорізьких козаків, що нуртувала в жилах Бондарчука-старшого, він бачив продовжувача роду свого «солідним інженером» – і крапка!
А проте Сергій не був би його сином, якби не мав такого ж твердого характеру. Отак позмагавшись, – один час навіть не розмовляли між собою, – батько здався: «Їдь! Тільки не стань комедіантом…». Син дотримав батькового заповіту і свого слова. Знявши вісім кінофільмів, зігравши понад тридцять ролей, він не мав в своїй фільмографії жодної комедії, не зіграв жодної комедійної ролі…
Сергій вирвався з-під батькової опіки, але поїздка до Москви не дала бажаного результату, а повернутися додому не наважився. Зійшов з поїзда у Ростові, однак, пристроїтися у ньому до театральної справи не зміг. Виручила зустріч з провідним актором місцевого театру і педагогом училища. Він прослухав настирливого юнака і Сергій став студентом. Був щасливий, коли у 1941-у його взяли до театру Червоної Армії в Грозному.

Одне затьмарювало світ­лу перспективу юна­ка з козацьким воле­любним корінням – не­втішні зведення з фронту, окупація рідної землі… Гітлерівські загарбники просувалися все глибше в країну... Він розумів, що має бути там, де вирішується доля його Батьківщини, що повинен стати поруч з тими, хто захищає його землю… І Сергій їде на фронт. Жахливі картини кривавих боїв він відтворить потім в картині «Вони билися за Батьківщину». Тільки в 1946-му знову повертається до улюбленої справи – продовжив навчання у Всесоюзному державному інституті кінематографії. Народна артистка СРСР, професор Інституту Тамара Макарова пригадувала: «Прийшов Бондарчук до вузу в солдатській гімнастерці, без погон. Стрункий, підтягнутий. З добрими сумними очима. Прочитав вірш, якісь уривки з творів… І ми відчули: до нас на курс йде талановита людина...». Після закінчення інституту його як одного з найбільш обдарованих випускників ВДІКу запрошують на кіностудію «Мосфільм» і театр-студію кіноактора. Зрілим акторським деб’ютом молодого Бондарчука стала роль підпільника Валька в фільмі «Молода гвардія».
Та справжній професійний тріумф принесла йому головна роль у фільмі «Тарас Шевченко»… Обдарованому етнічному українцю характерної зовнішності і темпераменту, просто не міг не вдатися образ другого геніального українця – близького за духом художника-творця. Це відчувається у кожній пристрасній, зболілій за долю України фразі. Фільм дуже сподобався Сталіну, а може це була ліберальна гра «вождя народів» у рівноправність націй… Судячи з репресивної політики Кремля до українського народу, він не дуже нас полюбляв… Та, як би там не було, Сергій Бондарчук у 31 рік отримав звання «Народний артист СРСР».
Знаковим для долі майбутнього режисера став фільм «Отелло». Хоча великого визнання в театральних колах він і не отримав, зате подарував нашому обдарованому земляку зустріч з Іриною Скобцевою. В 1959 році, маючи вже дочку Наталю від першого шлюбу з актрисою Інною Макаровою, він залишає сім’ю заради виконавиці ролі Дездемони. Пізніше Отело-Бондарчук жартуватиме: «Спочатку я її душив, а потім одружився…». Це була одна з найкрасивіших акторських пар. Щасливо прожили 35 років. Народили двох дітей, які теж стали акторами. Сину Федору принесла велику популярність картина «Дев’ята рота»… Вдало складалася театральна кар’єра і дочки Альони, але після тяжкої хвороби вона рано пішла з життя…
Якщо говорити про режисерський дебют Сергія Бондарчука, то це добре відомий нам фільм «Доля людини», в якому він блискуче, неймовірно переконливо зіграв драматичну роль Андрія Соколова. Але найбільше прославився видатний режисер як майстер великих батальних сцен з багатотисячною масовкою в фільмах «Війна і мир» і «Ватерлоо». В період суворих обмежень Бондарчуку, одному з небагатьох, дозволялося знімати і зніматися за «залізобетонною завісою».
Напевне, не всім шанувальникам нашого талановитого земляка відомий ще один творчий доробок з його біографії – він поставив у Великому театрі оперу «Мазепа» Петра Чайковського. Коли ж вийшла на екрани кіноепопея «Війна і мир», шанувальники кіно Америки, Європи стояли в довгих чергах, щоб подивитися фільм. Понад сто країн світу закупили кіноепопею, створену примітивною апаратурою в умовах обмеженого фінансування…
Що стосується сім’ї Сергія Федоровича, навряд чи всі знають, що у нього є ще один син Олексій від першого шлюбу з Євгенією Білоусовою, з якою майбутній кінорежисер учився у Ростові. Після війни Сергій поїхав до Москви і пізніше випадково дізнався про сина. Коли Євгенія зажадала, щоб він дав Олексію своє прізвище, а це можливо було зробити лише в законному шлюбі, Макаровій і Бондарчуку довелося піти на фіктивне розлучення. Таким чином, за спогадами актриси в одному з інтерв’ю, у них виявиться потім два свідоцтва про шлюб. Олексій закінчить факультет іноземних мов і дебютує у головній ролі у фільмі «Жарт». Має свою сім’ю.
Як пригадує Наталя Бондарчук, її батько, який жив з сім’єю у підвалі, а потім був «ощасливлений» окремою 1-кімнатною квартирою (на п’ятьох!), став першим мільйонером у Союзі. Законним! Розбагатів своєю працею і колосальним талантом. Сталінська премія за «Тараса Шевченка», Ленінська першого ступеня за «Долю людини», держпремія і головний приз американської кіноакадемії «Оскар» за «Війну і мир». У нього було декілька дач. Одним з перших у країні обзавівся «Мерседесом». Звичайно, і ці статки, за якими він наблизився до рівня Заходу, і його слава, і наполегливе «пробивання» своїх ідей всупереч канонам тоталітарної системи не могли не викликати заздрощів серед мистецького загалу і недоброзичливого ставлення з боку чиновництва...
«Я не зняв жодної картини, щоб мені не заважали, – ділився в одному інтерв’ю кінорежисер. – Чим більше викладався як художник, чим більше працював, тим більше навколо мене опинялося дурнів, заздрісників. І кожен повчав: цього не можна, те – несвоєчасно, це – надто дорого, а оте – не зрозуміють…». Зрештою почалося справжнє переслідування великого митця. У 1986 році на знаковому V з’їзді кінематографістів СРСР Бондарчука забалотували на виборах секретаріату. Залишивши керівництво і ставши об’єктом різних інтриг, він почав втрачати авторитет. «Зацькували тоді великих кінематографістів… Батька цим просто загубили», – пригадувала з болем Наталя.
Не стало Бондарчука С.Ф. 20 жовтня 1995 року. Виснажлива часом праця, тяжкі стреси не минулися безслідно. Помер він від раку шлунку. Лікарі наполягали на терміновій операції, та кінорежисер поспішив до Італії, де на нього чекали зйомки «Тихого Дону» – була загроза неустойки і взагалі виходу самої картини… Уже в Італії Сергій Федорович міг би зайнятися своїм здоров’ям. Ним опікувався італійський колега, який сам вилікувався від цієї тяжкої недуги… Проте зарубіжна медицина виявилася на той час для кінорежисера занадто дорогою…
Спілкуючись з нами під час перебування на Білозерщині, Наталя повідала, що в останні роки Сергій Федорович часто вдавався до спогадів. Зворушливо розповідав про свою маленьку батьківщину на березі Білого озера, яку запам’ятав з розповідей батьків. Мріяв сам побувати в Білозерці, де любов до рідної землі вдихнув разом з материнським молоком і колисковою, яка переносилася козацьким родом від покоління до покоління… Залюбки спілкувався українською мовою з земляками своєї юності. Дуже товаришував з ще одним «херсонським хохлом» Євгеном Матвєєвим – уродженцем Цюрупинщини. «Їхнє спілкування українською мовою було настільки жвавим, емоційним. Пройняте такою зворушливою любов’ю до свого історичного коріння, що ми заслуховувалися…», – пригадувала Наталя Сергіївна. Обох їх – успішних, яскравих, талановитих українців – спіткала однакова доля… Матвєєв теж зазнав цькування колег і помер від такої ж тяжкої недуги. Випадковий збіг? Чи закономірність – заздрісна мстивість?
Згадуючи зйомки стрічки про Гоголя на київській кіностудії і на Полтавщині – батьківщині письменника, Наталя Сергіївна зворушливо зізнається: «Сама я наполовину українка. – І в моєму фільмі найсвітліші сцени присвячені Україні... Мій батько говорив українською мовою. Він обожнював українську літературу, зіграв Шевченка, Франка. Він же родом з української Білозерки… Дуже цінував Довженка. Це і мій один з найулюбленіших режисерів…». Українська поетика, багатий національний фольклор письменника близькі Наталі, як і її видатному батькові.... Але екранізувати «Тараса Бульбу» за сценарієм Довженка Сергію Бондарчуку не дали – втрутилася велика радянська політика… Немає сумніву, що це була б ще одна шедевральна епічно-батальна кінострічка геніального режисера...
…Мрію батька побувати на своїй маленькій батьківщині втілила Наталя. Приїзд успішної акторки і кінорежисера на Херсонщину спів­пав зі зйомками її кіносеріалу «Одна любов моєї душі» із започаткованої нею «Золотої серії» про видатних письменників. Ми з інтересом спостерігали за «натуральним Пушкіним» з бакенбардами – актором Ігорем Дністрянським, який в образі поета супроводжував нашу славну гостю. До речі, на 14 років молодший від Наталі Бондарчук, Ігор став її третім чоловіком. Вони разом грали головні ролі в історичній мелодрамі і прибули прямо зі знімального майданчика на гостини до нас, білозерчан, коли ми відзначали великим святом День незалежності (на фото).


…Федір Петрович Бондарчук, який тяжкого 1923-го року, рятуючи сім’ю, змушений був тікати з голодної Білозерки, і подумати не міг, що колись його онука Наталя з гордістю фотографуватиметься на фоні розкішної «Гірки достатку» – дарів щедрої білозерської землі, зрошеної потом її дідів-прадідів. Він і уявити не міг, що його онуці випаде честь бувати в його рідній Білозерці на відкритті і покладанні квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку, якого Сергій майстерно зіграв в однойменному фільмі… І що з особливим хвилюванням його онука кластиме квіти до пам’ятного знаку на місці садиби Бондарчуків, де народився видатний актор і режисер, класик світового кінематографу.
Не був би Сергій Бондарчук сином свого батька, якби його душу не бентежила хліборобська струнка, споконвічне потомствене вболівання за навколишній світ, за долю землі… Воно й надихнуло митця на створення фільму «Степ» за улюбленою однойменною повістю Чехова. Однодумець геніального письменника, кінорежисер зміг передати засобами кіномистецтва нетлінну красу землі, природи, «коли раптом весь широкий степ скинув з себе ранкову півтінь, усміхнувся і забуяв росою»… Людину багатої, яскравої, свободолюбної натури, Бондарчука завжди вабила, хвилювала неозора широчінь земного людського буття, природи, яка надихала його на створення батальних стрічок... Він жив, любив і творив з широким розмахом істинно української душі, свого великого таланту, колосального працелюбства, що й підняло кіномитця на висоту світової геніальності.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)