Лучак М. Кохаймося, люди: з циклу поезій // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 13. — К.–Херсон: Просвіта, 2017. — С. 204-207.
* * *
9. Щойно вчора був квітень
А нині листопад одержимий
З торнадами у квартеті
Відрубує голови навіть дубам
Або весь рід з землі вириває
Для вічносмерті
А що буде завтра…?
Стократно одержиміші
Листопади
А торнадосмерчі чортами стануть
Для Землі людства
І не буває в них
Зернини як від зерна гірчиці – чуття
Із заздрісної ненависті
Руйнувати стануть все
А на – кінець себе зруйнують душогуби
Через помилку (хибу)
Що запеклість породила
* * *
10. Людино планети Землі
Що в Брехні своїй загубилась
І вийти не можеш
З її океану
В тобі правда з нею – брехнею
Сковані ланцюгами в одно
І ти не знаєш
Що кожне твоє слово
Творить зброю
Супроти непорочної
Правди
А ти у чорноводі тонеш
І засіваєш зло
На кожноґрунті
А коли зерном отрути
У колосках відросте
Поверне до тебе
Засівом багатим
Бо злобо-лють – помстою стає
Що від гори гір не менша
О люди престолів високих
І ви будноденні…
* * *
11. І тепер виконують амфори
Майстерно чемпіони – майстри
Але не для олії та вина
Як за часів Русі Київської
Та античного світу планети
Тепер мета їх вища
– Для крові людської
Що ллється на війнах
У безвинній безвині
О ви – безхристиянські християни
Що в океанському морі святих
Яких сплодили ви самі
Заокеанили дорогу
До Бога
Кого ж вам боятися тепер
Самих себе?
Нема потреби!!!
А Небо де?
Ось над нами
Трішки градом кине
То дощем обмиє
Обличчя та груди
Землі
А святі (що) яких сплодили самі
Обіцяють Небо
На власність подарувати
Аби глибоку загрошити кишеню
І бога (лише з малої літери)
Вискульптурять свого
Що теж за чайові
Майна роздавати стане
На хвилях океану
Що тимчасові як мить
* * *
12. Давно здобула танці і кольори
І звуки музики Космосу
Але на відпочинок зійшла
Бо жахлива його велич
Що не знає ні крапки
Ні коми
Та пунктуації в цілому
І цифри жодної
Тому я жахнулась
І зійшла
На двопні яблуні сиджу
І думаю про світи архаїчні
Необхідно хоча б на один хмареріз (хмаречос)
У землю до архаїки зійти
І поспілкуватися з нею
Та спитати як сестра братів
Чи про Богів чули
І новіші події Землі
Хоча б кайнозой
Наймолодший з поколінь
* * *
13. Діаграму мого існування
Ти сам віддіаграмив
Господи
Не раз над прірвою стояла
Але колись прийшлось
Хмарин триматись безуспішно
Почула руку чиюсь
І обійми
І цілунок гарячий
Як вогонь
Що гріє але не палить
Не раз в океан кинув час
А плавати не вміла
А тут невидима сила
На берег взяла
І я спаслась
І війна безсовісна відьма
На мості в Меіссені
Гармату підкинула під серце
Мамі і мені
Але знівечили убивцю
Твої думки
|
|
Додати коментар