Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
В.Плаксєєв, В.Кулик. А стежечка біжить від літа
Вишиванка. Число 4
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Вишиванка. Число 1
Олег Олексюк. Школа-Либідко

Липенко-Винник В.Г. Знаменитий земляк // Елінг. 2017-2018. Вип. 11-12. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 87-93.

Знаменитий земляк

Багато відомих політичних, державних і громадських діячів, представників мистецтва, культури пов’язані життям та діяльністю з Херсонщиною. Вони народилися, виросли на нашій землі і своїми справами зробили внесок у розвиток науки, культури. Херсонщина може пишатися багатьма видатними людьми, які прославили наш край.
Один з них – наш знаменитий земляк, відомий актор і кінорежисер народний артист СРСР, лауреат Державних премій Євген Семенович Матвєєв,
Природа щедро обдарувала Є.С. Матвєєва чудовими зовнішніми даними, багатим внутрішнім світом і неабиякою енергією. Він всього в житті добивався своєю працьовитістю, скрупульозно-сумлінною роботою.
Євген Матвєєв народився 8 березня 1922 року в селі Новоукраїнка Скадовського району Херсонської області.
Батько – Семен Калинович Матвєєв пішов з сім’ї, полишив напризволяще дружину з новонародженим сином, подався пробивати собі партійну кар’єру.
Дід, батько матері, не простив дочці непослуху в тому, що вона вийшла заміж без його благословення.
Мама – Надія Федорівна Коваленко працювала від зорі до зорі, всю себе віддаючи синові. Євген допомагав їй у всьому, рано почав заробляти на хліб, працюючи на колгоспних полях. Його трудовий стаж, можна вважати, почався з 9 років.
Дитячі роки пройшли у селі Чолбаси, нині Виноградове. Згодом вони з мамою осіли в Цюрупинську, де вона влаштувалася в школі прибиральницею, чим змогла надати можливість сину вчитися в найкращій школі районного центру.
У місті Цюрупинську Євген вперше побачив аматорський спектакль і був підкорений мистецтвом. Почав займатися у самодіяльності, де іноді одночасно був один у багатьох особах: фокусник, танцюрист, співак. Тепер театр став його єдиною мрією. У 9-му класі Євген за згодою матері залишив школу і відправився до найближчого міста, де був театр – до Херсону.
У херсонському театрі Євген Матвєєв став брати участь у масових сценах, грав невеликі ролі. В одному зі спектаклів («Безталанна»), де грав музиканта, на Євгена звернув увагу народний артист СРСР Микола Черкасов. Він порадив Матвєєву їхати до Києва і вчитися у О.П.Довженко.
У 1940-1941 ро­ках Євгеній Мат­вєєв учився при Київській кі­но­студії в школі акторів.
Пізніше він зга­ду­вав:
«Для мене Олек­сандр Петрович Довженко як людина, як особистість, і Київська кіностудія, якій присвоєне його ім’я, мають символічне, доленосне значення. Вони дали мені гідну путівку у велике життя. Студія стала своєрідним стартовим майданчиком у моїй акторській, театральній і кінорежисерській роботі. Тут я вчився вперше по-серйозному, осягав ази професійної майстерності. Тут доля звела мене з благородною людиною, великим майстром кінематографу – Довженком, який став моїм учителем, кумиром. А на перших порах навчання – і моїм рятівником. Мене і ще трьох хлопців, які не могли сплачувати за навчання, мали виключити зі школи. Довженко вніс за нас кошти... Тут, на Київській кіностудії імені Довженка, я народився і відбувся як кінорежисер. Після першої відзнятої мною картини «Циган», я продовжив роботу над фільмом «Поштовий роман», – про чудову людину, російського офіцера, керівника повстання моряків на крейсері «Очаков» лейтенанта Шмідта та його красиве кохання до жінки».
Є.Матвєєв – учасник Великої Вітчизняної війни, але, по його власному визнанню, на фронті пробув недовго.
Служив викладачем у Тюменському військовому училищі.
В 1946—1948 роках Євгеній Матвєєв грав у драматичному театрі Тюмені, пізніше працював у Новосибірську.
З 1952 по 1968 рік— актор академічного Малого театру.
Переломним у долі актора став 1960 рік, коли на екрани країни вийшли два абсолютно різні фільми за участю Матвєєва: «Піднята цілина» за романом Михайла Шолохова й екранізація роману Льва Толстого «Воскресіння». В першій картині актор зіграв Макара Наґульнова, а в другій – князя Нєхлюдова. Вдалим для нього стала і стрічка «Рідна кров» (1964).
Протягом багатьох років він професор Всесоюзного Державного Інституту Кінематографії(ВГИК).
Як кінорежисер і сценарист, створив більше десятка чудових фільмів. Найбільш відомі: «Циган» ( 1967р), «Поштовий роман» (1969р), «Любити по-російські» (1995р), «Любов земна» (1974р), «Доля» (1977р), «Чаша терпіння» (1989р).
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перший приз серед історико-революційних фільмів» за 1970 рік
Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (1974) – за створення образу сучасника у фільмах останніх років.
У 1974 році отримав звання – Народний артист СРСР.
Державна премія СРСР (1978) – за створення художніх фільмів «Любов земна» і «Доля».
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Спеціальна премія кінофестивалю» (1978).
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Спеціальна премія кінофестивалю» (1985).
Зіграв більше 40 ролей у фільмах.
Знімався у фільмах: «Доброго ранку», «Шукачі», «Піднята цілина», «Рідна кров», «Чаша терпіння» та ін. Поставив стрічки: «Любов земна», «Доля» тощо. Зіграв Василя Гулявіна в українській кінокартині «Лють» (1966), співавтор сценарію і виконавець ролі Будулая у стрічці «Циган» (1969).
Поставив в Україні фільм «Поштовий роман» (1969), де зіграв Ковшова.
Після виконання головної ролі в кінофільмі «Високе звання» Є.С. Матвєєв став володарем Золотої медалі імені Довженка.
Матвєєв дуже любив Україну і свою малу батьківщину – Херсонщину, ностальгічно сумував за ними. З молоком матері всмоктав національні якості українця, щось було в ньому від олешківських козаків. З ним завжди було знання минулого і теперішнього рідного краю, рідної мови, відчуття землі батьків. Які б ролі він не виконував, у них завжди проглядалися риси його українського характеру. Є.С.Матвєєв ніколи не забував рідних місць. Періодично приїздив на рідну Херсонщину. Провідував родичів та однокласників. Мабуть, не проходило і дня, щоб він не перекинувся хоча б двома словами українською.
Незважаючи на величезну зайнятість, Є.С.Мат­вєєв не лише допоміг створити Херсонське земляцтво в Москві, але й брав у багатьох питаннях ініціативу на себе як почесний член його правління.
Микола Гореліков, генерал-майор у відставці, професор, член правління Херсонського земляцтва в Москві, згадував:
«Завдяки Євгену Семеновичу, його авторитетові ми змогли за короткий час розгорнути діяльність земляцтва. У 2001 році ми починали 17-20 чоловік, згодом наше земляцтво налічувало сотні активістів.
У свої 80 років Є.С. Матвєєв був величавим, гарним, тримався чудово. Він мав свою харизму, завжди імпозантно елегантний, з легким відтінком суворості. На його смугляво-сірому обличчі добротою світилися яскраво-сині очі, то спалахуючи, то гаснучи, залежно від внутрішнього стану. Так само підкреслено виділялися густі, ледь посивілі брови. І лише довге, зовсім сиве майже біло-блакитного відтінку волосся підкреслювало його вік, але одночасно додавало виду житейської мудрості, і підводила його лиш сутулість. Та коли він виходив на сцену, або просто виступав перед аудиторією, він ставав тим Матвєєвим, якого звикли бачити раніше».
Євген Матвєєв та Сергій Бондарчук тепло, дружньо, як істинні земляки, ставилися один до одного і при зустрічах спілкувалися обов’язково українською мовою, підкреслюючи цим національне походження, яке об’єднувало їх. При зустрічах на студіях чи під час заходів С.Ф.Бондарчук гукав: «Євгену Семеновичу, нашому класику, Привіт! Чарівний земляче, як ідуть твої справи?». На що Євген Семенович відповідав: «Ой, Сергію Федоровичу, не питай, чом заплакані очі...» Ці два велетні – таланти були абсолютно різні за характером, вони водночас були чимось дуже схожі.
На святкуванні 80-річного ювілею у Москві душу Євгена Семеновича найбільше зворушило привітання від земляків-херсонців. За весь вечір вперше побачили його сентиментальним, сльози радості збігали по його щоках. Особливо Євгену Семеновичу сподобалось, коли вручили йому херсонські подарунки: довгу кришталеву шаблю, наповнену вином, і кошик, вщерть заповнений національними стравами та в придачу здоровенний шматок сала і живу породисту качку. Євген Семенович розчулено, з почуттям вдячності обнімав і цілував земляків, приказуючи: «У вашій особі цілую і обнімаю усіх жителів Херсонщини. При поверненні на рідну землю уклоніться їй від мене і поцілуйте кожного селянина від мого імені».
У 2002 році Матвєєв приїхав у Херсон на Всеукраїнський театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Є.С.Матвєєва тут зустрічали з радістю – це було виявом великої любові співвітчизників до свого знаменитого земляка. Його приїзд став справжнім святом. Всюди люди зустрічали актора від всієї душі, з квітами, і кожен хотів вручити їх особисто. Побував він в заповітних місцях, де провів дитинство і юність: Цюрупинську, Виноградовому, Скадовську. Славетного земляка зустрічали хлібом-сіллю великі офіційні делегації на чолі з керівниками, пригощали національними стравами. Євген Матвєєв відчував – це Батьківщина, рідні люди, рідна кров.
Далекий 1990-й рік. Після напруженого робочого дня (8 годин практичних занять зі студентами), повертаючись додому повз ККП «Ювілейний» у Херсоні, побачила афішу прем’єри фільму «Чаша терпіння». Звернула увагу на те, що режисером фільму і виконавцем головної ролі є наш знаменитий земляк Євген Матвєєв. Не вагаючись, купила квиток – і ось я вже в переповненій залі чекаю початку фільму. Гасне світло. З перших кадрів фільм заворожує – дивлюся фільм на одному подиху. Під враженням фільму, прийшовши додому, зразу написала лист Євгену Матвєєву. Відповіді не чекала, знаючи, наскільки напружене трудове життя нашого земляка. Яке ж було моє здивування, коли через декілька днів я тримала в руках лист з Москви, а в ньому фото Євгена Матвєєва з автографом: «Шановній Валентині Григорівні! Щиро вдячний за добре слово про мою «чашу» і ваше терпіння! З повагою Є.Матвєєв. Земляків вітаю!». Приємно вражена! – це ще один знак пошани до земляків, до української мови, до України. Листівку зберігаю, як реліквію.
Євгена Матвєєва вважали фахівцем з любові, бо в своїх фільмах жінку він ставив вище землі. Сам він умів любити, бо інакше не прожив би з одною жінкою, Лідією Олексіївною, більше 50 років. Закохався в неї, коли вона співала ще на сцені Тюменського музикального театру. У неї був чудовий сріблястий голос. Потім у фільмі «Доля» з’явилася нею виконана, безумно ніжна, пісня «Мы долгое эхо друг друга». Це пісня про них – Матвєєва і його дружину.
Є. С. Матвєєв помер 1 червня 2003 року від раку легенів на 82-му році життя. Поряд були люблячі дружина, дочка Світлана, син Андрій. Похований на Новодівочому цвинтарі.
Євген Семенович умів так жити і встиг стільки багато зробити, що любов до нього і пам’ять про нього назавжди збережеться в людських серцях.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 125 книг;
1,628 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)