Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Ігор Проценко. Вечірні вогні
Молода муза. Випуск 2
Микола Василенко. Курай для пожежі
Анатолій Суганяк. Атом любові
Коваленко В. Літопис Інгулецької ЗОШ
Голос Батьківщини. Випуск 5

Корівчак Л. Рецепція образу Т.Шевченка в українській поезії // Вісник Таврійської фундації (ОВУД): Вип. 10. - К.-Херсон: Просвіта, 2015. - С. 28-35

 

Рецепція образу Т.Шевченка в українській поезії

За спостереженням М.Бондаря, “смерть Шевченка стала певною віхою в історії української літератури. В поезії цього часу простежуються спроби підвести підсумок духовного розвитку українського народу. Перед домовиною Шевченка його соратники по літературі глибше відчули спільність своєї мети, з більшою конкретністю визначили свою роль у духовному житті суспільства” [1, с. 138-139].
Ідеї Великого Кобзаря знайшли своє продовження у творах таких талановитих митців, як І.Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, В.Cамійленко та ін. Кожен із цих поетів по-своєму виконував заповіти Т.Шевченка.
За I.Франком, Т.Шевченко – це зразок “найвищого представника новітньої української літератури” [5, с.126], “народний поет у найповнішому і найкращому розумінні сього слова” [5, с.128]. Вірші Кобзаря стають для критика головним критерієм оцінки творчості інших поетів (“Хуторна поезія П.А.Куліша”, “Осип-Юрій Федькович”, “Леся Українка” та ін.).
Збірка І.Франка “З вершин і низин”, як відзначають дослідники, написана під впливом ідей Т.Шевченка. Подібно до геніального попередника, Каменяр через роздуми ліричного героя, шляхом від індивідуального до загальнолюдського розкрив морально-етичні проблеми тогочасного суспільства, шляхи їх розв’язання. Особисте щастя І.Франко, як і Т.Шевченко, мислить лише серед вільного, розвинутого народу.
Під впливом віршів Кобзаря відбувалася й творча еволюція Лесі Українки. Т.Шевченко і його духовна спадкоємниця порівнюють поетичне слово з вогнем, що надає ліриці обох митців вольового начала, оновлювальної сили. Як зазначає П.Филипович, “... тільки в Шевченковому “Кавказі” накреслено в українському письменстві образ Прометея з тим самим соціально-політичним змістом, що пізніше так часто зустрічається в творах Лесі Українки” [4, с. 13]. У віршах поетеси образ Титана-борця, як і в Кобзаря, постає символом незламності людського духу, його вольового начала.
Єднають лірику Лесі Українки і Т.Шевченка почуття безмежної любові до України, вболівання за її долю.
М.Бондар, характеризуючи жанри лірики другої половини XIX ст., зазначив: “Явища духовного життя, передусім творчість Шевченка, стають в українській поезії 50-70-х років темою таких жанрів умоглядно-медитативної лірики, як в і р ш – п р и с в я т а, вірш-послання. А також надто специфічного, але поширеного на той час жанру “поменника” [ 1, с.136].
У “поменнику” “На роковини Шевченка” (1890 р.) поетеса розкрила вплив великого співця на розвиток суспільно-політичного й культурного життя України. Використавши Кобзареві образи-протиставлення “рідна” і “сусідська хата”, “чужії пороги” і “рідні перелоги”, біблійний за походженням мотив сіяння слова, до якого часто звертався Т.Шевченко, Леся Українка у промовистих символах акцентувала могутній резонанс його геніального поетичного слова:

Гомоніла твоя кобза
Гучною струною,
В кожнім серці одбивалась
Чистою луною [3, с.80].

Форми звернення (“наш Кобзарю”, “наш батько”) надають образові Т.Шевченка особливої теплоти, підкреслюють шанобливе ставлення до нього. Композиційно поезія побудована на зміні емоцій: почавши від спокійного тону в епічній формі, через умовне звертання до Кобзаря, авторка переходить до риторичних окликів, що розкривають віру в невмирущість і плідність Шевченкових ідей. Завершується вірш антитезою “чуже–моє”, що становить своєрідне кільце та є своєрідним відлунням поетики Т.Шевченка.
В.Cамійленко присвятив Т.Шевченкові декілька творів ( “Українська мова”, “На роковини смерті Шевченка”, цикл “Вінок Тарасові Шевченку в день 26 лютого”), у кожному з яких оригінально розкрив образ Кобзаря. Перша поезія у Самійленковій Шевченкіані є “поменник”, де автор сам конкретизував її жанр – “Українська мова (Пам’яті Т.Шевченка)”. За допомогою порівняння “діамант дорогий – українська мова” В.Cамійленко в алегоричній формі акцентував звеличення української мови, а заразом і культури зусиллями Т.Шевченка. “Алмаз дорогий”, “зоря ясна” – варіації образу світла, що підкреслюють роль Кобзаря у вдосконаленні української мови.
Наскрізною думкою “поменника” В.Самійленка “На роковини смерті Шевченка” є невмирущість ідей Кобзаря. Саме завдяки своїй поезії, яка є відбитком його душі, геніальний співець житиме вічно “в серцях свого народу” [2, с.61]. Перефразовуючи слова Т.Шевченка (“Учітесь, читайте, / І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь”), В.Самійленко виділив основну ідею, яку мають здійснити нащадки:

Учитися, кохати край стражденний
І не цуратись рідного, свого [2, с.62].

Ліричний цикл “Вінок Тарасові Шевченку в день 26 лютого” пройнятий повагою до таланту Кобзаря. Перші два вірші, як і весь цикл, (“І ще один сьогодні рік минув...”, “Будем, будем пам’ятати...”) мають характер “поменника”, що підкреслюється в їх назвах і структурі. В.Cамійленко використав специфічну для зазначеного жанру форму звернення до Шевченка, в якій висловив любов і шану до його творчості, ствердив вічність пам’яті про нього. У вірші “Будем, будем пам’ятати...” за допомогою повтору частки “не” поет розкрив трагізм втрати геніального сина народу. Продовжується нагнітання емоцій і в наступному творі циклу “Тебе нема!” – вже довгий час...”. Побудована поезія на протиставленні геніального Т.Шевченка тогочасним співцям. Два заключні “поменники” насичені фактами з біографії Кобзаря, які використані автором з метою поглиблення образу геніального українця, підкреслення його стійкості і витривалості.
Заряд віршів Т.Шевченка був дуже сильним, відповідав запитам молодого М.Чернявського, став зразком для поета-початківця. Ще в студентські роки він прочитав “Кобзаря”. Враження від цієї книги митець розкрив у спогадах: “Немов новий, ніколи не бачений, український світ постав перед мої очі. Світ незвичайного трагізму й мучеництва. Світ дивної вроди й поезії... Отут я побачив силу Шевченка, тут почув огонь його душі, отут з його очей безсмертних перебігли на мої очі його святі сльози.

Я плакав. Стискав кулаки й плакав...” [6, с. 247].

М.Чернявський продовжив традиції “поменника” у вірші “Шевченко” (1889). Герой цього твору набуває рис мученика, що виборював волю Батьківщини. Дії Кобзаря у вірші асоціюються з біографією Ісуса Христа (“прийняв він хрест, прийняв він муку...” [7, с.89]). Таким чином М.Чернявський акцентував ідею відданості Т.Шевченка народу, його свідому жертовність задля спокутування людських гріхів. Створює асоціативне співвіднесення Т.Шевченка з Ісусом Христом образ “випитої чаші”, який у вірші є уособленням долі. На те, наскільки насиченим випробуваннями був життєвий шлях Кобзаря, вказує епітет “повна вкрай чаша”. З мученика-праведника образ Т.Шевченка у вірші трансформується у пророка. Урочистість звучання твору посилює метафора “прогримів спів”:

І прогримів по всій країні
Його грізний огненний спів...
За те, що він будив братів,
За ті грізні його глаголи
Він не забудеться ніколи [7, с. 89].

Вже саме семантичне наповнення дієслова “гриміти” надає метафорі алюзивного зв’язку з поняттям “небо”. Таким чином, М.Чернявський підкреслив сакральність постаті Т.Шевченка, масштабність його впливу на народ. Довершеності образу співця-пророка додають метафоричні епітети: “огненний спів”, “грізні глаголи”.
Порівняння поетичного слова з піснею було характерною рисою романтиків, до яких тяжів ранній М.Чернявський. Епітет “огненний” виконує у вірші подвійну функцію. Подібно до вогню, наголошує автор, творчість Т.Шевченка мала очисну силу, спрямовану на викриття суспільних вад, боротьбу з ними. Водночас важливим є і кольоровий ефект, який несе в собі цей епітет. “Огненний” – тобто яскравий, вражаючий. За допомогою зіставлення зорового і слухового сприйняття образу “огненний спів” у вірші “Шевченко” підкреслюється новаторство й невмирущість поезії Кобзаря. Важлива роль у творі належить образові сліз, який є уособленням історичної долі українців. Епітет “кривавий” розкриває атмосферу визвольної боротьби нашого народу. Поступово образ сліз у вірші набуває нової функції, стаючи метафорою поезії співця. Необхідно зазначити, що сам Т.Шевченко не раз називав свої твори плачами. М.Чернявський у зазначеному тексті використав оригінальні порівняння сльози з “безсмертним огнем”, “ясною зірницею”. За допомогою градації “освітив – вирив – підніс” автор підкреслив патріотичий пафос поезії Кобзаря, її значущість для української нації. Отже, М.Чернявський за допомогою варіацій образу вогню, що уособлює силу й світло, акцентує увагу на незнищеності спадку Т.Шевченка. Ця думка автора підсилюється й через стилістичну фігуру – епіфору, якою поєднані дві перші строфи вірша. Використавши романтичне протиставлення світла-темряви, М.Чернявський зобразив зміни у суспільстві, які були спричинені творами Кобзаря. Поет переконаний, що саме під впливом “огненного слова” українського Єремії темні і закріпачені люди поступово трансформуюються в самодостатній народ.
Як визнання генія Т.Шевченка у вірші постає образ України-матері. Вона повсякчас оберігає спокій свого “пророка-сина”. Для автора поняття Шевченко-людина і Шевченко-митець постають нероздільними.
Поезія “Великі слова” М.Чернявського також належить до Шевченкіани. В основу твору покладено рядки з 12 вірша Кобзаревого циклу “В казематі” “Чи ми ще зійдемося знову?”:

Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї господа моліть!.. [7, с.109].

Вірш складається з трьох частин, які логічно змінюють одна одну. Форма роздумів служить авторові для відтворення важких випробувань, які випали на долю українського народу. За допомогою заперечення М.Чернявський протиставив щасливу й багату Україну спустошеній:

Не жемчуг, злото, серебро
У спадки доля нам лишила, –
Зосталась пустка нам похила,
І ту снігами замело [7, с. 109].

З метою поглиблення теми руйнації України автор використав місткий образ пустки, який розкривається за допомогою атрибутики, що створює візуальну картину: “похила”, “снігами замело”. Здавалося, що жодна навіть надприродна сила не спроможна змінити становище країни, настільки воно було трагічним. Контрастом до мертвої пустки подано персоніфікований образ заповіді. М.Чернявський переконаний у тому, що заклики Т.Шевченка до своїх співвітчизників віднайдуть небайдужі до долі країни серця, поглиблять у них відчуття любові й гордості за свій народ. Свою впевненість у щасливому майбутті України автор увиразнив за допомогою епітета “жива заповідь”.
Вірш “Вандалам, що зруйнували пам’ятник Шевченку в Києві” за жанром є гнівним посланням і був написаний М.Чернявським у 1919 році на основі реальних фактів. Післяреволюційний період в Україні характеризується повальним нищенням архітектурних національних надбань, гальмуванням розвитку національного мистецтва. Проти цього варварства і виступив у своєму посланні М.Чернявський. Гірким сарказмом пройнято звернення поета до “новоявлених хамів”: “Валяйте генія на брук, / Топчіть його ногами...” [7, с. 388]. Митець переконаний у незнищенності духу Кобзаря. Для М.Чернявського Т.Шевченко й Україна постають єдиним цілим:

Ви в силі знищить монумент
Але – не Україну [7, с. 23].

М.Чернявський звертався до образу Т.Шевченка й у прозі. В оповіданні “Напередодні” (1913) автор створив цікаві психологічні портрети П.Куліша і Т.Шевченка. Завдяки артистичній вдачі молодий Т.Шевченко легко зачаровував присутніх на весіллі П.Куліша та О.Білозерської, а дехто змушений був змінити своє упереджене ставлення до нього як до “мужика з дворових”. М.Чернявський відтворив такі риси Кобзаря, як відкритість, уміння спілкуватися з людьми.
У нарисі “Шевченкова могила” М.Чернявський поставив проблему духовної культури суспільства. Книга для запису відвідувачів Шевченкової могили у творі виявляє низький рівень освіченості нащадків, недбале ставлення до своїх святинь. На тлі спогадів про відвідини Тарасової гори у Каневі автор у формі легенди зобразив трагічне життя Т.Шевченка, сповнене злиднів і поневірянь. Перипетії життя Кобзаря не змогли його зломити: “... і пив він із келиха життя вино, із жовчю змішане. І не цурався хлопа він і пана. І не боявсь владик земних” [8, с.519].
Критичні статті про творчість Т.Шевченка М.Чернявський yмістив у циклі з промовистою назвою “Під знаком великого Духа”, що складається з п’яти літературних розвідок: “Шевченко – герой”, “Патос Шевченка”, “Трагедія Шевченка”, “Геній Шевченка”, “Свідки життя Шевченкового”, які були написані впродовж 1919-1927 рр. і подані в десятитомному виданні.
Цікавою є критична розвідка “Шевченко – герой”, де М.Чернявський розкрив значення Кобзаря як поета. Цінність цього дослідження полягає у тому, що автор осмислив етапи становлення літературного процесу ХІХ століття від І.Котляревського до Г.Квітки-Основ’яненка по-своєму. Він не сприйняв у творчості письменників дошевченківської епохи використання завуальованих прийомів викриття дійсності (бурлескно-травестійний стиль). Г.Квітка-Основ’яненка, на думку автора, був близький до розуміння потреб народу, водночас такі риси, як “м’якотілість і короткозорість”, завадили йому об’єктивно сприймати тогочасні процеси у суспільстві. Т.Шевченка М.Чернявський охарактеризував як титана, що змінив українську літературу, визначив своєю творчістю новий етап її розвитку. Автор відзначає велику силу “огненного невмирущого слова” Кобзаря, яке завдяки “вищій духовній екзальтації” допомогло Україні “оживити й викликати з-під землі героїв і мучеників народів і поставити їх на весь зріст їх духовної потужності перед очима світу” [6, с. 276-277]. М.Чернявський сприймав творчість Т.Шевченка як найбільше досягнення нашої культури.
У другій розвідці – “Патос Шевченка”, яка була написана у 1923 році і приурочена до роковин вшанування пам’яті “невмирущого героя духа”, письменник намагався з’ясувати причини популярності таланту Т.Шевченка, його впливу на літературу наступних поколінь. За допомогою аналізу основних мотивів “Кобзаря” М.Чернявський робить висновок: “Велика любов до правди і святий гнів в ім’я тії правди і боротьба за неї, – ось кульмінаційна точка патосу Шевченка” [6, с. 282].
В трьох інших розвідках про Т.Шевченка М.Чернявський вернувся до біографії поета, висловив зачарування людиною, що змогла подолати важкі соціальні умови і стати національним генієм. Звернення автора до постаті Кобзаря у 20-х роках було не випадковим. У цей час в Україні активізується національний рух, з’являються численні літературні угруповання. Письменники намагаються визначити основні шляхи розвитку української літератури, починається переоцінка національної класики. Розвідка М.Чернявського про Т.Шевченка – це зразок визнання і вшанування таланту генія, що залишається поза часом. Дослідження творчості корифеїв літератури та сучасних митців, на думку автора, дозволить зберегти національну духовність, сприятиме об’єктивному висвітленню її особливостей.

Література

1.    Бондар М. П. Поезія пошевченківської епохи: система жанрів / М.П. Бондар. – К.: Наукова думка, 1986. – 327 с.
2.    Cамійленко В. Твори / Володимир Cамійленко / Упоряд., авт. передм. та приміт. М. П. Бондар. – К.: Дніпро, 1990. – 687 с.
3.    Українка Леся. Зібрання творів: у 12 томах / Леся Українка. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. 1. Поезії. – 1975. – 448 с.
4.    Филипович П. Образ Прометея в творах Лесі Українки / Павло Филипович // Дивослово. – 1996. – № 2. – С. 11-14.
5.    Франко І. Тарас Шевченко і його заповіт / Іван Франко // Франко І. Зібрання творів: y 20 т. – К.: Наук. думка, 1955. – Т. 17. – С. 126–132.
6.    Чернявський М. Твори: у 10 т. / М. Чернявський. – Харків: Рух, 1929. – Т.5. – 364 с.
7.    Чернявський М. Твори: у 2 т. / М. Чернявський. – К.: Дніпро, 1966. – Т. 1. – 514 с.
8.    Чернявський М. Твори: у 2 т. / М. Чернявський. – К.: Дніпро, 1966. – Т. 2. – 541 с.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 122 книг;
1,552 статей;
362 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)