Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Микола Братан. День святого Миколая
Любов Єрьомічева. Дев'ятнадцать
Вишиванка. Число 5
Микола Братан. Семенівське шосе

Малинович Р. Особливості поетики лірики Юрія Тарнавського // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 41-46. - [Трибуна молодого дослідника. За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”]

Особливості поетики лірики Юрія Тарнавського

Юрій Тарнавський є одним із перших українських співців, який не тільки демонструє розмитість, неокресленість суті поезії у своїй творчості, повсякчас рухається осторонь магістрального шляху розвитку української літератури, а й перебуває у стані постійного пошуку, безперервних змін у формі та тематиці віршів від збірки до збірки. Усе це актуалізує звернення дослідників до проблем поетики цього автора.

Метою нашої статті є розкриття особливостей поетики лірики Ю.Тарнавського, яка динамічно оновлюється і потребує глибшого вивчення на сучасному етапі. 

Цього поета не без підстав вважають одним із найрадикальніших модерністських реформаторів. Митець із любов’ю і неабиякою ніжністю описує своє захоплення літературною творчістю в одному з інтерв’ю: “Це величезна приємність, коли ти кладеш слова на папір, і в них постає справжнє життя, краєвиди, предмети, люди. Ніби ти творець світу, Бог” [2].

Художній світ співця доволі незвичний. За визнанням самого Ю.Тарнавського, він прагне “творити поезію, базовану виключно на семантиці, закодовану, мов мова і музика в модуляціях хвиль радіо, в нейтральній течії прозової мови” [9, c. 299] (“Босоніж додому”). Митець відкидає будь-які творчі обмеження. У той же час він керується тільки власними мовно-естетичними смаками та внутрішніми імпульсами, розраховуючи на те, що вони будуть сприйняті, осмислені і розгадані читачем. Від самого початку творчості, а це з середини п’ятдесятих, Ю.Тарнавський декларував власну безпретензійність, відстороненість від ліричного мейнстріму: “Я не поет” [8, с. 11], “пророки говорять про поезію, / але я ще не доріс” [8, с. 20].

Навіть початок творчості співця інтригує, наводить на зовсім незвичні думки. Бо у читача його першої збірки “Життя в місті” може скластися враження, що автор не певний, чи писатиме поезію надалі взагалі. Зокрема, у творі під промовистим заголовком “Останній вірш” Ю. Тарнавський говорить:

я мушу замовкнути колись,

зужитий своїми словами [8, с. 40-41].

“Останній вірш” не був завершальним не те що у творчості молодого літератора, але навіть у збірці. Проте, говорячи про поезію його першої збірки в цілому, не можна обмежитися лише одними авторськими деклараціями, необхідно бодай у найзагальніших рисах схарактеризувати форму та стиль його лірики.

У статті “Поезія антипоезії. Загальні обриси поезії Юрія Тарнавського” Б. Рубчак наголошує на основних рисах “антипоетики” цього митця: відмові від обов’язкових атрибутів віршування: “Ворог метрики, ворог алітерації, ворог мелодики, ворог рими – Тарнавський дав нам оголену мисль і оголений образ; він дав нам нові можливості поезії, чи пак антипоезії” [6, с. 47]; звільненні мови (на лексичному рівні) від надмірної описовості, від згромадження словесного розмаїття: “поет оскелетив українську мову на те, щоб найбезпосередніше передати образ” [6, с. 46]; вживанні образів як основного коду інформації в тексті.

Вірші збірки мають верліброву форму, але це мало про що свідчить — і Павло Тичина, і футуристи теж писали верлібри. Верлібри Ю.Тарнавського, однак, мають не більше спільного з верлібрами П. Тичини й футуристів, ніж поезії в прозі А. Рембо з поезіями в прозі Ш. Бодлера. Верлібр, так само як і вірш класичний, мусить мати структуру, яка єднала б зміст у цілість. “Вільна форма, аби не розпастися на складники, мусить мати строгу художню логіку, стрижневу чітку ідею і почуття, на відтворення яких працюватимуть найдоречніші образи в єдино можливому поєднанні” [5, с. 150]. У верлібрі перш за все домінує думка, образ, просодійні ж елементи набувають статусу другорядних:

 

хто ти?

я хочу бути щасливим!

нащо ти живеш?

каміння теж лежить на дорозі! [8, с. 9].

Водночас звертання “ти“ робить читача мимовільним учасником діалогу, пронизуючи несподівано важкою відвертістю запитань. “Ти” – це також звертання автора до себе, до власного “я”. Так, на перше запитання, яке передбачає ствердження “я є”, у відповідь лунає “я хочу бути”: стан щастя для людини, яка відповідає, ототожнюється з власним призначенням у світі. Відповідь на наступне запитання “нащо ти живеш?” щодо призначення життя — звучить як виправдовування і зводиться до констатації факту існування каменів, що теж лежать на дорозі.

Цікавою є й структурна рівновага однорідних сурядних частин речення (“не поет”; “не мистець”; “не філософ” у поезії “Я”), ускладнених своєю чергою підрядними причини (“бо мої слова грубі”; “бо мадонни німі до мене”; “бо не можу читати” [8, с.11]) порушується в кінці непередбачуваною довільністю запитання і відповіді, що є, водночас, смисловим акцентом твору. Синтаксичний паралелізм, що його можемо виокремити у поезії “Я”, складає її структурний каркас. Анафори у співвідносних рядках (я не ...; і не ...; і не ...; бо ...; бо ... ; бо ...; як ...; як ...; ні ...; ні ...) слугують додатковим свідоцтвом паралельного упорядкування лексичної площини тексту [4, с. 149].

я не поет, 

бо мої слова грубі, 

як поліна, 

і не мистець, 

бо мадонни німі до мене ... [9, с. 11]

Збірка “Життя в місті” відзначається своєрідною поетичною поліфонією. Перш за все ми споглядаємо у ній спробу осмислення питань людської сутності, ідентичності, самотності, кохання, смерті. Відбувається пошук ліричної мови, а, отже, прагнення зробити структуру елементом повідомлення, створити власну поетичну твердь, від якої можна буде відштовхуватися і до якої надалі можна буде повертатися.

У збірці Ю. Тарнавський відмовляється від таких класичних рис вірша, як рима і стопа. Одним словом, він віддаляється від тих ознак поезії, що характеризували її як повідомлення, зорієнтоване на декламацію, звукову реалізацію. Разом із тим, зв’язок митця з традицією прочитується в творах, номінованих як пісні (“Пісня міських дітей”, “Вечірня пісня”, “Blues (сумна пісня)”).

чому я сам,

із льодовими руками?

чому я не вийду на вулицю,

де капають люди? (“Вечірня пісня”);

самітний гітарист

під пласким небом,

який плаче звуками,

круглими, як сльози (“Самота”) [8, с. 10].

Знову поет акцентує увагу на питаннях до власного “я”, змушуючи читача заглибитись у свої думки, зазирнути у глибину своєї душі. Семантика почуттів домінує у цих віршах, а ритм присутній у виразних лексичних та синтаксичних повторах. На фундаментальну діалогічність поетичного письма Ю. Тарнавського вказують, з одного боку, апелювання до рефренної структури пісні (“Моряцька пісня”) і до драматичної форми рольового розподілу тексту (“A spiritual”), а з іншого — наскрізна питальність та потреба відповіді і розуміння. Структурна різноплановість збірки “Життя в місті” базується на синтаксичному (реченнєвому та синтагматичному — за класифікацією Д. Урбанської) поділі вірша на рядки і виявляється у таких способах організації тексту, як синтаксичний паралелізм (“Самота”, “Я”).

Таким чином, відмовляючись від такої фонологічної риси поетичного повідомлення, як рима, і від інтонаційної ритмічності, Ю. Тарнавський віддаляється від тих ознак лірики, що характеризували її як повідомлення, зорієнтоване на виголошування, декламацію.

У доробку співця метафора, як правило, окреслена як своєрідний натяк, штрих до інтелектуального упізнання певного атрибута чи явища навколишнього світу. Загалом Ю. Тарнавський і не називає описуваного, не розраховує на логічно умотивоване співвіднесення творених індивідуальних образів із реалією дійсності. За визначенням самого автора: “Мої метафори часто проникають так глибоко в семантику слів, що їх не можна “розуміти”, треба тільки їм дозволити викликати реакцію в собі, себто дозволити, щоб виникнули ті асоціації, які семантична конструкція метафори в читача викличе... І ці асоціації є саме тою інформацією, що творить твір” (“Босоніж додому”) [9, с. 284].

На думку Б. Бойчука, асоціативні метафори Ю. Тарнавського, вибудувані “на різких, аж болючих, нормально неможливих зіставленнях ... або пронизують читача до живого і спонукають його до думання, або відпихають, залежно від смаку й темпераменту“ [1, с.50]. Очевидно, найкомпактніша форма текстової репрезентації таких зіставлень — прикладкові або ж предикативні образи типу уста — гадюка, думки — рідке чорнило, руки — недорозвинені крила, серце — язик нудьги, кожен із яких може бути семантично розгорнутим до рівня поетичного мікроконтексту. При цьому щоразу помітно, що єдиним прогнозованим напрямком розвитку чи розшифрування таких авторських образів є емоційно-експресивний, а не змістовий чи асоціативний [7].

Також не можна залишити поза увагою авторські засоби окреслення емоційних та психологічних настроїв людини — у цьому Ю. Тарнавський залишається вірним індивідуальній естетиці негативізму та принципам раціональності викладу, однак актуалізує і традиційні фольклорні носії відповідної семантики (наприклад, усталений фольклорний образ-символ “гайвороння“). Наприклад: “сполохай зграї смутку, що гайворонням чорним обсів руїни мого рота”; “ланцюги втоми висять у моїй крові”; “труднощі ворушаться у житті, як душі, нагнені над чимсь, як зосереджені, зморщені обличчя” [7].

Таким чином, поезія Юрія Тарнавського — це максимальне наближення до таємного людського “я“, а сам співець, блукаючи по світових шляхах, увібрав у себе компоненти різних культур і розширив поняття ліричного. Спіймавши й залишивши Музу біля себе впродовж стількох років, він вивів українську поезію в найкращі зразки світового літературного процесу, завдяки найцікавішим пошукам та відкриттям новітніх художніх світів.

 

Література

 

1.     Бойчук Б. Поезії про ніщо та інші поезії на ту саму тему / Б.Бойчук // Сучасність. — 1971. — № 7/8. — С. 45-53.

2.     Дрозда А. Юрій Тарнавський: “Всі намагання бути популярним – це рецепти на мистецький провал“ [Електронний ресурс] /А.Дрозда / Режим доступу: http://litakcent.com/2011/09/01/jurij-tarnavskyj-vsi-namahannja-buty-populjarnym-%E2%80%93-ce-recepta-na-mysteckyj-proval/

3.     Котик І. Поезія як розмивання меж / І.Котик // Вісник Львівського університету: серія філологічна. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2008. — Вип. 44. — Ч. 2. — С. 228-237.

4.     Котик-Чубінська М. Структурні особливості поезій першої збірки Юрія Тарнавського “Життя в місті” / М. Котик-Чубінська // Парадигма: зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича [редкол.: М. Ільницький (відп. ред.) та ін.]. — Львів: Ін-т українознав., 2011. — Вип. 6. — С .145-160.

5.     Моренець В. Про воду “живу” і “мертву” / В.Моренець // Вітчизна. — 1983. — № 10. — С. 150.

6.     Рубчак Б. Поезія антипоезії / Б.Рубчак // Сучасність. — 1968. — №4. — С. 44-55.

7.     Сюта Г. Поза межами слова (метафоричні побудови Юрія Тарнавського) [Електронний ресурс] / Г. Сюта / Режим доступу: http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine64-3.pdf

8.     Тарнавський Ю. Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему / Ю.Тарнавський. — Нью-Йорк: Видавництво Нью-Йоркської Групи, 1970. — 384 с.

9.     Тарнавський Ю. Босоніж додому і назад / Ю. Тарнавський // Тарнавський Ю. Не знаю: вибрана проза. — Київ: Родовід, 2000. — С. 243-413.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 124 книг;
1,627 статей;
383 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (10)