Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Квітка України
Микола Братан. Відчахнута віть
Микола Братан. Зорі падають в моря
Вишиванка. Число 4
Микола Василенко. Архітектура планиди
Іван Немченко. Військова хитрість

Мандич Т. Своєрідність поетичного доробку Василя Барки // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 52-55. - [Трибуна молодого дослідника. За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”]

Своєрідність поетичного доробку Василя Барки

Василь Костянтинович Очерет (таке справжнє ім’я Василя Барки) – український прозаїк, поет, перекладач ХХ ст. Він став автором відомого роману про Голодомор, а загалом написав близько 20 книг. Невизнаний світом український модерніст, ізольований “геній” діаспори впродовж 50 років активно творив, живши на околиці Нью-Йорка [1].

Актуальність дослідження пояснюється потребою глибшого вивчення віршів Василя Барки. Тож приділяємо увагу тим творам, які потребують більш детального аналізу.

Поетичним дебютом В.Барки можна вважати ті вірші, які він надіслав П.Тичині. Ці тексти були надруковані в 1929 році в журналі “Червоний шлях”. Через кілька літ поет-початківець видав першу збірку “Шляхи”, яку одразу охрестили класово-ворожою. У Німеччині, куди автор переїхав після Другої світової війни, з’явилися збірки “Апостоли” (1946) і “Білий світ” (1947). Найбільш плідним був період, проведений у США. Саме тоді були опубліковані книги “Трояндовий роман” (1957), “Псалом голубиного поля” (1958), “Океан” у двох книгах (1959), “Царство” (1979), роман у віршах “Свідок для сонця шестикрилих” (1981).

На перший план у поетичному доробку В.Барки виходить гуманність, автор засуджує несправедливість, звертається до людської душі. Набожність і християнський світогляд відіграли провідну роль у визначенні характеру і настроїв творів. Митець постає перед читачем як проповідник добра, рівноправ’я, духовності, торкаючись і суто особистого, і загальнолюдського, і процесів у масштабах суспільства.

Кохання, родинне щастя, душа жінки, “доброта бджолина” – авторські пріоритети, висвітлені в прикладі інтимної лірики, але не без участі благословення небес – світил Отця (“Дочасна доля”). Протиставляється за тональністю вірш “Судна дорога”, де автор звертає увагу вже не на приємні боки життя, а на людські пороки та відповідне покарання за гріхи.

Узагалі творчості В.Барки притаманна глибока християнська релігійність, у поезіях часто знаходимо біблійні мотиви, які у високомистецькій формі віддзеркалюють події з історії нашого народу, зокрема його трагедію під час голоду. Найяскравіший приклад – вірш “Рай”, надрукований у збірці “Білий світ” 1947 р.: “Моляться соняшники./ Грім на хмарі Біблію читає… / …Голод. Мати немовля вбиває…” [3].

В інших поезіях теж можна знайти християнську символіку: псальмик мій сердечний, нива стала причащатись, спомин церкви, хрест небесний, полум’я з розп’яття, ікони, євангелик (“Надбережний досвід”), грішник, пекло (“Судна дорога”), янголина ясність, келія, до Бога (“Океан”) тощо.

Автор часто вдається до прийому паралелізму, відбиваючи явищами природи життєві реалії, наприклад у вірші “Значення врази” (“При дощі, з краплистою вагою,/ В розтріски корона зверглась…”). Або у вірші “Голубиний міст”: “…Сонечко на небі чорні кайдани порозбивало…” [3].

Поет широко використовував символічні назви рослин, птахів, небесних об’єктів. Вважають, що сосна – символ покірності, надгробне дерево [4,с.138], верба – Боже дерево, символ Світового дерева і життєвої сили [4,с.132], каштан – символ безгрішності [4,с.139]; клен – дерево бога-покровителя мистецтв, співців і музикантів Полеля [4,с.136]; береза – символ чистоти, світла, родючості, дівочої ніжності [4,с.131]; тополя – за лемківською легендою, дерево, під яким диявол колисав на колінах майбутнього зрадника Юду [4,с.139]; вишня – символ взаємної любові, весни, краси, мужності [4,с.132]; голуб – “Божа птиця”, жертовний птах, символ очищення [4,с.402]; дрізд – “свята” пташка, разом з іншими птахами співала Діві Марії в її Успіння [4,с.404]; журавель – “Божа птиця”, птах Сонця [4,с.404]; сонце – світило, символ центру буття, Вищої космічної сили, Матері Всесвіту, цар денного неба [4,с.497]; місяць – символ Матері-Богині, Цариці Небесної [5]; веселка – шлях, яким ангели сходять із неба набирати воду з річок [4,с.59].

Отже, як бачимо, назви рослин, птахів і небесних об’єктів більшою чи меншою мірою пов’язані з віруваннями українського народу, тому важливо, що, перебуваючи за кордоном, поет не забував рідних традицій.

Крім художньої майстерності В.Барки, слід відзначити його суто мовні здібності. Рівень володіння словом був настільки високим, що автор створював власні неологізми, якими були пересипані чи не всі поетичні тексти.

За літературознавчим словником-довідником, неологізм – нове слово або вислів, поява якого зумовлена потребами доби. Досить часто творцями неологізмів були самі письменники. Такі слова називаються авторськими, вони нерідко так і лишаються у даному контексті, бо не призначені існувати поза ним [2, с.491-492]. Тобто В.Барка поповнив лексичний склад української мови індивідуально-авторськими неологізмами, які додавали віршам образності. Його новотвори не стали загальновживаними, але досить ефективні в художній площині. Часто нові слова входили до складу епітетів. Наприклад: світопожежний ящер (“Судна дорога”), нескришений хліб (“Дочасна доля”), потойсвітні, самокрадіжні, на трихресні стежі (“Надбережний досвід”), тонкорукий кущик (“Порятунок”). Серед неологізмів можна виокремити низку таких іменників, як предвіччя, невидим’я, синьогір’я, білокрилля, стокрилля, семицвітник та ін.

У післямові до збірки поезій “Білий світ” мовиться: “Поезія Барки — це суцільний переклад дійсності на мову серця. В поезію Барки треба вчитатися і головне — вчутися, і тоді ми побачимо світ його очима, і станемо від цього напевно душевно багатші, змістовніші, глибші, світліші” [6].

Отже, В. Барка був різнобічним митцем. Його поетичний доробок не поступається прозовим творам. Звичайно, художній рівень і світове значення того ж “Жовтого князя” автор не перевершив, але запропонував низку оригінальних поезій, основним завданням яких є моральне очищення людини, збагачення духовного світу, пробудження віри. Митець зумів ненав’язливо навернути читача на шлях істинний, не забув за кордоном усіх відзвуків мелодійної української мови, звертався до традицій і символіки рідного народу, використовував широкий спектр художніх засобів, писав актуально та пророчо. Провівши не одне десятиліття на чужині, В. Барка залишився патріотом і поетом від Бога, таким, яким хотів бачити свого читача.

 

Література

 

1.     Багацька Л. Автор “Жовтого князя”: виповнилося 100 років від дня народження Василя Барки / Л. Багацька // Україна молода. – 2008. – 18 липня. – С. 22.

2.     Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ “Академія”, 2007. – 752 с.

3.     http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=209&type=critiques

4.     Українська міфологія. – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2005. – 664 с.

5.     http://ukrlife.org/main/evshan/symbol_m.htm

6.     http://uk.wikipedia.org/wiki/

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)